Підприємництво – Гой І. В. – 4.3 Державні та змішані підприємства

Ринкова економіка не вимагає повної ліквідації державної власності. Державний сектор продовжує залишатися одним з невід’ємних сегментів економіки в більшості країн. Він покликаний забезпечувати загальнонаціональні інтереси в тих виробництвах і галузях, де функціонування на приватній основі виявляється неможливим або складним. Державні підприємства часто створюються в низькоприбуткових галузях, які є непривабливими для приватних підприємців, але необхідними для суспільства.

Про доцільність збереження державного сектора свідчить закордонний досвід. Масштаби і структура державного сектора в різних країнах залежить від розвиненості ринкових відносин, історичних і соціальних умов і традицій. Частка державного сектора у Канаді, Англії, Італії – близько 15 %, у СІЛА й Німеччині – близько 20 %, у Польщі – 25% [39]. У багатьох розвинутих країнах підконтрольними державі залишаються енергетичний сектор, транспорт та зв’язок. Електроенергетичні компанії перебувають у стовідсотковій державній власності у таких країнах, як Франція, Данія, 55% перебуває в державній власності у Швеції, 51% – в Австрії, 38% – у Норвегії. В деяких розвинутих ринкових країнах державні компанії є лідерами серед великих промислових фірм, зокрема в автомобільній промисловості Франції (Renault) та Німеччини (Volkswagen AG). В США на частку держави припадає 20% капіталу, 40% землі, 42% електростанцій, поштове обслуговування, значна кількість станцій телебачення та радіомовлення. Сьогодні в індустріально розвинутих країнах основна кількість робочих місць в економіці виникає у сфері послуг, освіти, науки, охорони здоров’я, соціального забезпечення. Тому значення державного сектора зростає [95, 162]. У ринковій економіці державний сектор представлений:

1) бюджетними (відомчими) організаціями, частка яких у різних країнах з ринковою економікою становить до 2%. Вони не мають господарської самостійності та безпосередньо підпорядковуються міністерствам або органам місцевого самоврядування. їх не можна вважати самостійними суб’єктами підприємницької діяльності;

2) державним підприємництвом, яке широко представлено у країнах з ринковою економікою в галузях, що мають особливо важливе значення для економіки, або не можуть забезпечити підприємцям достатню норму прибутку та потребують великих капіталовкладень. Вони можуть створюватись у формі акціонерних товариств, всі акції якого належать державі або змішаних товариств з часткою державної власності. Такі акціонерні товариства узгоджують плани своєї діяльності з органами державного управління та контролюються ними. Вони зобов’язані щорічно друкувати звіти про свою діяльність. Держава здійснює контроль за інвестиціями товариств і фінансує їх шляхом надання істотних дотацій, реінвестування дивідендів.

Центральне питання дискусій у країнах зі змішаною економікою – оптимальний обсяг державного сектора. Прихильники ідеї його скорочення, скептично оцінюючи спроможність урядів вирішувати соціальні й економічні проблеми через низку невдач, вимагають обмежити кількість державних підприємств. На думку інших дослідників, державний сектор є замалим. Часто на адресу державного сектора лунають звинувачення в неефективності; але ж державна власність зосереджена переважно в тих галузях, які з різних причин є малорентабельними і навіть збитковими, непривабливими для приватного капіталу. Ця обставина значною мірою пояснює те, що державні підприємства та підприємства із змішаною формою власності менш ефективні, ніж приватні. Країни з розвинутою економікою нагромадили значний досвід практичного розв’язання проблеми ефективності державного підприємництва. Загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності держави не в чистих, а у змішаних, корпоративних формах державного регулювання через володіння певною часткою капіталу в підприємствах. Корпоративна участь держави у підприємництві завдяки поєднанню державної і приватної власності дає можливість нівелювати вади кожної з них та посилити їхні переваги. Державний капітал, інтегруючись з приватним, набуває більшої гнучкості, мобільності і підконтрольності Водночас приватний капітал стає менш ризиковим, більш стабільним і прогнозованим [162].

Частка держсектору у ВВП України (включно із соціальним сектором) -37 %, що вище, ніж у більшості розвинених країнах світу [43]. Станом на 01.01.2011 р. зареєстровано: 25,08 тис. юридичних осіб, що діють лише на основі державної власності; 664 господарські організації з корпоративними правами держави; більше 1 млн. об’єктів державного майна [119].

За період реформування економіки України частка державного сектора постійно скорочувалась. Частку державного сектору за видами економічної діяльності наведено у таблиці 4.3

Згідно з Господарським кодексом, суб’єктами господарювання державного та комунального сектора економіки України вважаються суб’єкти, що діють на основі лише державної (комунальної) власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів. До них відносять: державні та комунальні унітарні підприємства, державні акціонерні компанії, господарські товариства з державною часткою у статутному капіталі.

Таблиця 4.3 – Показники питомої ваги державного сектору економіки України за обсягом реалізованої продукції, робіт, послуг в розрізі видів економічної діяльності за 2009 рік [115]

Державне унітарне підприємство Утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції. Керівник підприємства призначається органом, до сфери управління якого воно входить. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова “державне підприємство”.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього державні замовлення, а також складати і виконувати річний фінансовий план. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями. Підприємство обмежене у своїх діях. Воно не має права брати участь у створенні господарських товариств. Серед державних підприємств є величезні об’єкти, наприклад “Укрзалізниця”, “Укрпошта”, вугледобувні шахти та інші.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Фінансування діяльності підприємства здійснюється за рахунок бюджетних коштів, відповідальність за зобов’язаннями підприємства несе держава. Порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається фінансовим планом. Найменування казенного підприємства повинно містити слова “казенне підприємство”. Казенні підприємства створюються у галузях національної економіки, в яких:

– законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

– основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

– за умовами господарювання не можлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

– переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

– приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Основну частину казенних підприємств становлять спеціалізовані науково-дослідні та конструкторські організації, протезно-ортопедичні підприємства, геологічні підприємства.

В Україні також діють державні підприємства корпоративного типу. До цієї категорії державних підприємств відносяться державні акціонерні товариства, 100% акцій яких перебуває у державній власності. Державні холдингові та акціонерні компанії, в основному, створювалися на базі галузевих вертикально інтегрованих структур шляхом передачі до їх статутних фондів контрольних пакетів акцій господарських товариств. Компанії виконують функції управління державними корпоративними правами, що передані до їх статутних фондів, та одночасно виступають активними господарюючими суб’єктами на ринку. За номінальною вартістю корпоративні права держави у державних холдингових і акціонерних компаніях становлять 60% вартості всіх корпоративних прав, що належать державі.

Комунальне унітарне підприємство Утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова “комунальне підприємство” та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

На змішаних Підприємства, в яких держава володіє частиною майна (акцій), управління пакетом акцій, що залишились у державній власності, здійснює Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном. Пакет акцій понад 50% забезпечує повний контроль держави, і тому такі господарські товариства віднесені до державних об’єктів. Корпоративні права менше 50% статутного капіталу не гарантують необхідного реального впливу держави на діяльність об’єктів. Ця частина корпоративних прав держави складається з пакетів акцій розміром 25% + 1 акція, які залишені у державній власності при приватизації підприємств агропромислового комплексу, а також залишки акцій від приватизації об’єктів – дрібні пакети акцій, більшість з яких не приваблюють інвесторів. Участь у виконавчих органах управління господарського товариства державні органи реалізують через призначення на конкурсних засадах керівників (голова правління, директор) господарських товариств [119, 116].

Таблиця 4.4 – Участь держави в роботі органів управління господарського товариства [119]

На 1 січня 2011 року [119] в Реєстрі корпоративних прав держави обліковувалось 664 господарських товариства, у статутному капіталі яких є державна частка. Держава мала корпоративні права у 560 відкритих та закритих акціонерних товариствах, 75 товариствах з обмеженою відповідальністю та 29 національних акціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК), створених спеціальними рішеннями Президента України та Уряду України. З них: 43,7% загальної кількості товариств мали у статутному капіталі державну частку понад 50%, яка надає державі право контролю за їх діяльністю, з них 22,7% мали державну частку 100%; 26,5% мали державну частку в статутному капіталі розміром від 25 до 50% (блокуючий пакет); 29,8% мали державну частку в статутному капіталі менше 25%.Крім того, з них: 57 господарських товариств (8,6% загальної кількості) мали стратегічне значення для економіки та безпеки держави, з них -45 контрольних.

До державного сектора України входять також бюджетні організації, що функціонують в основному за рахунок коштів державного бюджету (органи державного управління та ін.).

За даними Державного комітету статистики України суб’єкти господарювання державного сектора економіки розподілялись за типами об’єктів таким чином (таблиця 4.5).

Таблиця 4.5 – Розподіл суб’єктів господарювання державного сектора економіки

Як переконує досвід країн з перехідною економікою, не стільки форма власності, скільки характер управління підприємствами та наявність конкурентного середовища визначають рівень їх економічної ефективності і темпи зростання виробництва. Цікавим з цього приводу вбачається досвід Китаю, який чітко показує, що конкуренція важливіша для успішного економічного розвитку, ніж зміна форм власності. Китай розширив сферу конкуренції без приватизації державних підприємств, створюючи нові приватні виробництва.

Проблема удосконалення системи управління об’єктів державної власності є надзвичайно актуальною для України. Держава продовжує виступати власником значної частини економічних активів і здійснює масштабну комерційну діяльність. Проте існуюча система управління не забезпечує ефективного функціонування державного сектора. Державний сектор значно поступається приватному сектору за рівнем ефективності господарської діяльності. Багатьом об’єктам державного сектора на сучасному етапі розвитку властиві низька продуктивність праці та рентабельність, незадовільний стан інвестиційних процесів; багато напрямів господарської діяльності держави збиткові. В державному секторі одержали розповсюдження тіньові процеси – неконтрольоване відчуження державного майна та привласнення прибутків [122].

Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних підприємств, планування і управління різними формами державних підприємств та ін. Процес розвитку державного сектора (державних підприємств) називається націоналізацією. Зворотний процес – скорочення державного сектора – називається Приватизацією (роздержавленням). Переваги націоналізації (з досвіду розвинутих ринкових країн) такі [158]:

– забезпечення великих масштабів виробництва. Наприклад, енергетика ефективно діє тільки при великих масштабах виробництва, що можливо за допомогою держави;

– можливість великих капіталовкладень. Так, аерокосмічна промисловість, що потребує великих інвестицій, фінансується державою;

– контроль за монополіями, завдяки якому держава має вплив на зміну цін на товари для інвалідів, дітей, людей похилого віку, тарифів на комунальні послуги;

– субсидування збиткових галузей. Наприклад, залізничні пасажирські перевезення, особливо у віддалені райони, як правило, збиткові та в усіх країнах підтримуються за рахунок держави;

– контроль за галузями, що забезпечують оборону країни,

– зниження витрат на конкуренцію для державних підприємств-монополістів.

Негативні наслідки націоналізації:

– націоналізовані галузі є монополістами, на них не має впливу конкуренція. Вони стають бюрократичними, не реагують на потреби споживачів;

– немає рушійного мотиву отримання прибутку;

– політичний вплив на прийняття підприємницьких рішень.

У світовій практиці приватизація розглядається як ефективний інструмент підвищення рівня ефективності функціонування підприємств, а також як джерело додаткових коштів до державного бюджету з метою наступного їх використання для вирішення соціальних питань та реформування виробничого потенціалу держави.

Відповідно до законодавства України, приватизація – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизація регулюється законами “Про приватизацію майна державних підприємств”; “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Державними програмами приватизації.

Процес приватизації був розпочатий в Україні в 1992 році і мав на меті в стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в економіці. Значну частину підприємств приватизовано, але приватизація затягнулась на тривалий період. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, розроблена Комітетом з економічних реформ при Президенті України, поставила завдання завершити до 2014 року приватизацію як широкомасштабний соціально-економічний проект та досягти частки державного сектору в українській економіці менше ніж 25-30% ВВП

Суб’єктами Приватизації є:

– державні органи приватизації – Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах;

– покупці (їх представники);

– посередники.

Покупцями об’єктів приватизації можуть бути:

– громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

– юридичні особи, зареєстровані на території України;

– юридичні особи інших держав. Не можуть бути покупцями:

– юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

– органи державної влади;

– працівники державних органів приватизації.

Державні органи приватизації здійснюють приватизацію об’єктів, які є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження.

З метою розвитку ринку цінних паперів та подальшого його обслуговування, зниження ризику покупців при розміщенні вкладів в об’єкти приватизації створюються довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники.

До Об’єктів Державної власності, що підлягають приватизації, належать:

– майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються;

– об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти;

– акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об’єднань.

Приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають:

– об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил, Служби безпеки України, правоохоронних і митних органів; надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об’єктами права власності українського народу; золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви; майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів; радіотелевізійні передавальні центри;

– об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об’єкти Національного космічного агентства. України; архіви; об’єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення; об’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

– об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема: майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

– об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема: структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів; пенітенціарні заклади; майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища; об’єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції.

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації здійснюється класифікація об’єктів приватизації. Всі об’єкти приватизації розподілено на групи А, В, Г, Д, Е і Ж.

До складу групи А входять цілісні майнові комплекси підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів публічних(відкритих)акціонерних товариств (ПАТ), а також готелі, об’єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку; окреме індивідуально визначене майно (будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду).

Група В – цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартістю основних фондів яких достатня для формування статутних капіталів ПАТ; акції ПАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався (крім підприємств групи Г).

Група Г – цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних капіталах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, об’єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств.

Цілісний майновий комплекс – об’єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням розподільного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства. Індивідуально визначене майно – інвентарні об’єкти або групи інвентарних об’єктів та інше майно, що може реалізуватися як окремий самостійний об’єкт.

Оцінка вартості майна під час приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів [22].

Законами визначені Способи приватизації. Приватизація державного майна здійснюється шляхом:

– продажу майна державного підприємства на аукціоні, за конкурсом;

– продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

– викупу майна державного підприємства (трудовими колективами, орендарем, товариством покупців або фізичною особою). Викуп не передбачає конкуренції покупців і полягає у прямій передачі права власності на основі попередньо установленої ціни.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об’єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом. Продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом здійснюється за наявності не менше двох покупців.

Аукціон Проводить ведучий (ліцитатор). Він описує об’єкт та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни. Учасники піднімають білети з номерами та називають свою ціну (або ціну називає ліцитатор). Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропонована більш висока ціна, ліцитатор одночасно з ударом молотка оголошує про придбання об’єкта особою, що запропонувала найвищу ціну. Якщо не виявилось покупців, ліцитатор має право знизити ціну до 30 %. Якщо після зниження ціни об’єкт не вдається продати, торги припиняються.

При проведенні Конкурсу Відбір покупців здійснює конкурсна комісія, яка включає фахівців, експертів, представників органів влади. Вона створюється органом приватизації у кількості від 5 до 9 чоловік. Комісія визначає умови конкурсу: початкову ціну, вимоги щодо захисту навколишнього середовища, збереження спеціалізації (профілю) підприємства та ін. Для участі у конкурсі покупець подає у комісію заяву, відомості про покупця, ціну, план подальшої експлуатації об’єкта. Конкурсна комісія розглядає заяви і визначає склад учасників конкурсу. Конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу, а інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників. Якщо протягом 5 днів від них не надійшло додаткових пропозицій, переможець оголошується остаточним. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання комісії з визначення переможця. Засідання комісії є закритими, рішення приймаються 2/3 голосів. Ціна продажу визначається у ході конкурсу, але не може бути нижчою 70% початкової. Продаж за Некомерційним Конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта. Продаж за Комерційним Конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну.

Після визначення покупця укладається договір купівлі-продажу, після сплати – акт передачі майна. Далі проводиться реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності.

Фонд державного майна здійснює приватизацію державного майна на засадах індивідуальної приватизації. Індивідуальна приватизація полягає у вивченні попиту на конкретний об’єкт приватизації, врахуванні кон’юнктури ринку, на основі цього – визначенні способу продажу, який максимально враховує особливості виробничо-технічного та фінансово-майнового стану кожного підприємства, що підлягає приватизації.

Державною програмою приватизації на 2010-2014 роки передбачається забезпечення високих темпів приватизації державних об’єктів груп А, В, Д, Е та Ж, на які не встановлена заборона на приватизацію і які є надлишковими для виконання державою своїх функцій, збитковими та малорентабельними та застосування індивідуальних засад при приватизації стратегічних підприємств, підприємств з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) та таких, що потребують спеціального підходу в силу того, що використовують при виробництві унікальні ресурси та нематеріальні активи (група Г).

Програмою економічних реформ України на 2010-2014 років передбачається послідовне скорочення обсягів комерційної діяльності держави за рахунок приватизації, партнерства з недержавними інвесторами, передачі в оренду або концесію державного майна, завершення створення системи моніторингу та оцінки ефективності управління об’єктами державної власності.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)