Педагогіка – Зайченко І. B. – 6.2. Класифікація нововведень в освіті
Нововведення в освіті не є особливістю лише нашого часу. Освіта завжди прагнула до змін, однак, наш час називають часом значних і бурхливих змін у всіх суспільних сферах, у тому числі й освіті.
Освіта надзвичайно складна й комплексна діяльність, що складається з ряду компонентів, які діалектично пов’язані між собою, взаємообумовлені і взаємозалежні. Тому дуже важко запровадити нововведення лише в деякі компоненти освіти, оскільки негайно виникає питання про сукупний ефект від запровадження новин. Однак, це не означає, що новини можна негайно вводити в усі освітні компоненти, і, що не можна їх вводити лише в окремі компоненти, щоб вони охоплювали лише окремі аспекти педагогічного процесу. За видами виділяють: Матеріальні й Духовні, Структурні й Технологічні, Основні, Фундаментальні, Стратегічні нововведення, тобто такі, що торкаються мети і завдань, принципів змісту, методів тощо; далі – Глобальні, Частинні, Організовані й Спонтанні, Значні й Незначні, Внутрішні і Зовнішні, нововведення в освітній технології, організації.
Класифікація нововведень ускладнюється у зв’язку з комплексністю і динамічністю процесу виховання й навчання.
Марклунд виділив три Рівні нововведень: 1) зовнішня структура школи і, перш за все, кількість класів, ступінь освіти (за віком) і поділ на дисципліни, курси навчання; 2) розпорядок і плани нових дисциплін з визначенням мети і змісту навчання; 3) методи викладання для викладача, способи роботи учнів, засоби, зміст матеріалу, форми контролю. Критерієм у цій типології є рівень, на якому здійснюються нововведення.
Ряд авторів виділяють нововведення в: 1) організації; 2) технології; 3) зміні програм. Критерії нововведення – широта, значимість, результати.
К. Ангеловськи, узагальнюючи ці й інші класифікації, відзначає, що для певної класифікації потрібно враховувати такі критерії:
1) сферу, галузь, в якій здійснюється нововведення. За цим критерієм можна виділити нововведення в:
А) змісті освіти;
Б) технології;
В) організації;
Г) системі управління;
Д) освітній екології;
2) спосіб виникнення новаторського процесу;
3) широта і глибина новаторських заходів. У цьому зв’язку виділяють:
А) масові, значні, глобальні, систематичні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, суттєві, глибинні;
Б) частинні, незначні.
4) основа виникнення нововведень:
А) зовнішні;
Б) внутрішні.
Новини в освітній екології стосуються архітектури шкільних об’єктів.
Які проблеми найчастіше є об’єктами інновацій?
Та все ті ж: як підвищити мотивацію навчально-виховної діяльності, як збільшити обсяг навчального матеріалу на уроці, як прискорити темпи навчання, як максимально плідно використовувати час на уроці тощо. Впровадження більш продуманих методів, використання активних форм навчально-виховного процесу, нових технологій навчання, виховання – постійні сфери розробки інноваційних ідей.
Якщо з такої точки зору проаналізувати інноваційні заклики, то виявиться, що ніяких суттєво нових аспектів вони не містять. Часто відсутні й нові “рецепти” вирішення старих проблем. Дійсно інноваційними ми змушені визнати лише ті ідеї, які грунтуються на нових знаннях про процеси людського розвитку і пропонують не використовувані раніше теоретичні підходи до вирішення педагогічних проблем, конкретні практичні технології отримання високих результатів.
Аналіз значної кількості загальних і частинних інноваційних проектів за критерієм відповідності рівню розробки запропонованих ідей в педагогічній науці (відбір за принципом “відомо – невідомо”), а також використання в педагогічній практиці (було – не було) дозволив виділити загальні педагогічні інновації:
1) не нову, але постійно актуальну і далеко невичерпану загальну ідею й практичну технологію Оптимізації навчально-виховного процесу, яка охоплює систему педагогічної науки і практики;
2) Гуманістичну педагогіку в усій сукупності ЇЇ теоретичних положень і практичних технологій;
3) засновані на нових ідеях підходи до Організації й управління педагогічними процесами;
4) Технології, засновані на використанні нових Ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.
Найважливішими напрямками інноваційних перетворень у педагогічній системі є: 1) педагогічна система в цілому; 2) навчальні заклади; 3) педагогічна теорія; 4) учитель; 5) ті, хто навчається; 6) педагогічна технологія; 7) зміст освіти; 8) форми, методи, засоби; 9) управління; 10) мета, завдання, результати. За глибиною перетворень в них можна говорити про сутність, якість і доцільність інновацій.
Аналіз сучасного процесу нововведень дозволяє виділити такі рівні.
1. Низький, до якого належать інновації, що пропонують зміну у вигляді незвичних назв і формулювань.
2. Середній – зміна форм, що не торкаються сутності.
3. Високий – змінює всю систему або її компоненти.
Лише останній має наукову й практичну цінність. Решта ж, дезорієнтує педагогічну теорію і практику, приносить дивіденди хіба що ініціаторам таких “інновацій”. Відсоткове співвідношення, що має місце між виділеними рівнями, становить, за деякими оцінками – 80 : 17:3[29.-Кн. 1,191].