Педагогіка вищої школи – Туркот Т. I. – Міні-модуль 2.1. Дидактика як галузь педагогіки. Категорії та основні принципи дидактики вищої школи
Немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія і методологія Л. Больцман
Мета вивчення модуля: ознайомити студентів магістратури з сутністю поняття “дидактика вищої школи”; розкрити зміст та об’єктивний характер дидактичних закономірностей І принципів, структуру, зміст та особливості навчання у вищій школі.
Міні-модуль 2.1. Дидактика як галузь педагогіки. Категорії та основні принципи дидактики вищої школи.
Міні-модуль 2.2. Структура і особливості навчального процесу у вищій школі.
Міні-модуль 2.3. Мета, зміст та організація навчального процесу у вищій школі.
Ключові слова: дидактика; категорії дидактики: викладання, учіння, навчання, освіта, закони і закономірності навчання, принципи дидактики, правила навчання, навчальний процес, учіння, викладання; мета освіти, освітні завдання, виховні завдання, розвивальні завдання, зміст освіти, підручник, навчальний посібник, електронний підручник, монографія, методичні рекомендації; навчальна програма, навчальний план.
Міні-модуль 2.1. Дидактика як галузь педагогіки. Категорії та основні принципи дидактики вищої школи
Хто не усвідомлює принципи в усій повноті та послідовності,
У того не тільки в голові плутанина, але й у справах нісенітниці.
М. Черни шевський
Об’єкт і завдання дидактики
У одній із легенд про Конфуція (біля 551 – 479 рр. до н. е.) розповідається про його розмову з учнем. “Ця країна велика і густо населена. Чого ж їй не вистачає, Учителю?” – звертається до нього учень. “Збагати її” – відповідає Учитель. “Але вона й так багата. Чим же її ще збагатити?” – запитує учень. “Навчи її”, – відповів Конфуцій. Отже, мудрець уважав умовою розквіту держави освіченість її громадян. Як досягти цієї мети?
Для ефективного навчання підростаючого покоління викладачеві вищого навчального закладу слід добре засвоїти наукові засади викладання у ВНЗ, на що і спрямовує свої зусилля дидактика вищої школи.
Дидактика (від грецького “dida Cticos” – навчальний) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання і виховання у процесі навчання. Термін “дидактика” запровадив у науковий обіг німецький педагог В. Ратке (1571-1635), який надав своєму курсу лекцій назву “Короткий звіт з дидактики або мистецтво навчання Ратихія”. Чеський педагог і мислитель Я. А. Коменський, автор “Великої дидактики”, визначав зміст дидактики як мистецтво навчання усіх усьому.
Об’єктом дидактики як науки є процес навчання у всьому його об’ємі і у всіх аспектах, а предметом дидактики визначається система відповідних відносин “учитель – учень”, “учень – навчальний предмет”, “учень – інші учні”, відповідно ж до системи вищої освіти це – “викладач – студент”, “студент – навчальний матеріал”, “студент – інші студенти”.
Завдання дидактики полягає у тому, щоб науково обгрунтовувати зміст освіти, досліджувати і пояснювати закономірності процесу навчання і умови його оптимальної організації, розробляти і упроваджувати в педагогічну практику більш досконалі моделі навчального процесу, новітні технології, методики та методи навчання. Дидактика, як наука, аналізує залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми і засоби, що забезпечують результативність запланованих цілей і завдань. Дидактика охоплює систему навчання всіх предметів та на всіх рівнях навчальної діяльності.
За широтою охоплення педагогічної діяльності виокремлюють загальну дидактику і конкретні (прикладні) дидактики, які називають методиками викладання. Прикладні дидактики (методики) вивчають особливості перебігу навчального процесу, зміст, форми і методи викладання конкретних навчальних предметів. Кожен навчальний предмет має свою специфіку і відповідно свою методику викладання.
Головні завдання методик викладання:
1) На основі вивчення специфіки процесу навчання конкретної дисципліни розкрити закономірні властивості її викладання.
2) Визначити вимоги до викладання предмету і навчально-пізнавальної діяльності учня (студента).
3) Розробити методи, прийоми, засоби, організаційні форми навчання з урахуванням специфіки конкретного навчального предмету.
Дидактика вищої школи – галузь педагогічних знань, одна з “гілок” загальної дидактики. Сучасна Дидактика вищої школи – це розділ педагогіки вищої школи, який вивчає закономірності і принципи навчання, досліджує проблеми змісту, методів, форм і технологій професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.
. До категоріального апарату дидактики вищої школи належать: – викладання – діяльність викладача, яка полягає в постановці перед студентами пізнавальних завдань, повідомленні нових знань,
Організації навчально-пізнавальної діяльності студентів та керівництво нею, перевірці якості набутих ними знань, умінь і навичок;
– учіння – цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння уміннями і навичками, у широкому розумінні – оволодіння соціальним досвідом у його узагальненому вигляді;
– навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача зі студентами з метою засвоєння студентами знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – двосторонній процес, який поєднує у собі учіння і викладання;
– освіта – процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості (визначення, прийняте XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО). Найважливіше Завдання дидактики вищої школи – Розкриття
Педагогічних закономірностей, що діють у межах навчання й освіти, їх використання для побудови процесу навчання з метою збагачення майбутніх фахівців – студентів ВНЗ сучасними науковими знаннями, (рис. 6).
Рис, б. Побудова процесу навчання
Процес навчання у вищій школі будується відповідно до законів, закономірностей та принципів навчання.
Поняття “закон” розуміють як необхідний, всезагальний, суттєвий, внутрішній, повторюваний зв’язок між предметами і явищами об’єктивної дійсності. Закони дидактичного процесу Визначають стійкі внутрішні зв’язки, які відображають функціонування і розвиток процесу виховання і навчання, В. І. Загвязинський характеризує закони навчання, які мають об’єктивні джерела виникнення, і діють у будь-яких ситуаціях навчального процесу:
O Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання, який розкриває об’єктивний процес впливу суспільних відносин, соціального замовлення на формування всіх елементів виховання і навчання підростаючого покоління.
O Закон виховного та розвиваючого навчання розкриває співвідношення між процесом оволодіння знаннями, способами діяльності і всебічним розвитком особистості.
O Закон обумовленості навчання та виховання характером діяльності студентів розкриває співвідношення між способами організації навчання, навчально-пізнавальною діяльністю студентів та результатами навчання.
O Закон цілісності та єдності навчального процесу, орієнтований на встановлення взаємозв’язків між усіма елементами цього процесу (метою, завданнями, змістом, формами, методами, отриманими результатами).
O Закон єдності та взаємозв’язку теорії і практики у навчанні.
O Закон єдності та взаємообумовленості індивідуальної і колективної організації навчальної діяльності вихованців.
Поняття “закон” і “закономірність” не є тотожними, хоч і виражають відношення одного порядку. С. С. Вітвицька підкреслює, що законом вважають конкретний необхідний зв’язок між подіями, фактами, у якому фіксується загальне для них. Якщо підкреслюється об’єктивно зумовлена послідовність явищ, то слід говорити про закономірність. Поняття “закономірність” слід вживати і у тих випадках, коли необхідно підкреслити, що те чи інше явище виникло невипадково*. І. П. Підласий звертає увагу на те, що “закон – це строго зафіксована закономірність”. Специфіка дидактичних закономірностей Полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання – діяльністю педагога, діяльністю студента та об’єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Закономірності навчання є об’єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб’єктивними, залежними від особистісних рис учасників педагогічного процесу і їх діяльності.
До Об’єктивних закономірностей процесу навчання Відносять наступні:
– Зумовленість навчання суспільними потребами відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, який спрямовує держава на розвиток освіти. Ця закономірність передбачає, що в сучасній Україні високоосвічена, висококваліфікована, професійно компетентна особистість буде спроможною забезпечити свої матеріальні та духовні потреби, в повній мірі реалізувати свій творчий потенціал, сприяти розвитку суспільства.
– Залежність між метою навчання, змістом і методами навчання зумовлює ефективність досягнення мети навчального процесу.
– Виховний і розвивальний характер навчання матеріалізується через уміння педагога організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (справедливості, вимогливої доброти, толерантності, поваги до особистості) з урахуванням відповідальності і свідомої дисципліни студента, формування його позитивних якостей словом, авторитетом і власним прикладом викладача. Реалізуючи цю закономірність слід здійснювати індивідуальний підхід до кожного студента на підгрунті урахування його інтересів, особливостей його особистості, мотивів навчально-пізнавальної діяльності, зацікавленості в отриманні знань, розвитку творчих здібностей.
– Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, якості навчально-матеріальної бази вищого навчального закладу.
До Суб’єктивних закономірностей Процесу навчання можна віднести наступні:
– Процес навчання залежить від вікових, психологічних і реальних навчальних можливостей студентів.
– Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності та відповідальності студента за якість навчальних досягнень. Сутність цієї закономірності полягає у тому, що результати навчання студента залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності та рівня розвитку мотиваційної сфери особистості молодої людини.
– Характер взаємодії педагога і студента повинен мати цілеспрямований характер і забезпечувати єдність педагогічного керівництва і самодіяльності студентів.
– Знання Можуть бути Глибоко Засвоєні лише тоді, коли оптимально і цілеспрямовано організована пізнавальна діяльність студентів. Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематично організоване безпосереднє й відстрочене повторення та введення вивченого матеріалу в систему вже засвоєного раніше змісту.
– Рівень і якість засвоєння знань за рівних умов (пам’ять, здібності, рівень підготовки студентів) залежать від урахування педагогом значущості для студентів засвоюваного змісту, ефективного поєднання теорії і практики.
Результативність навчального процесу залежить від рівня психолого – педагогічної та методичної підготовки викладача.
Із закономірностей навчання, як відображення закономірного і характерного в навчальному процесі, випливає система дидактичних принципів (принципів навчання).
(2 votes, average: 4,50 out of 5)