Педагогіка вищої школи – Ортинський В. Л – Контроль та оцінка
Поняття “контроль” та “оцінка” є дидактичними поняттями. Вони становлять необхідну й важливу ланку дидактичного процесу.
Контроль, як дидактичне поняття, становить собою сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності.
Педагогічний контроль – система перевірки результатів навчання і виховання студентів.
Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Спроби вилучити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо.
Головна мета контролю – визначити якість засвоєння навчального матеріалу, ступінь відповідності сформованих умінь та навичок цілям та завданням навчання.
Контроль має відповідати певним вимогам і бути об’єктивним, систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, формуючим, керівним, розвивальним, оцінювальним, усебічним, а також охоплювати всі ланки навчального процесу й сприяти його розвитку та удосконаленню.
Контроль навчання виконує певні функції, має свої види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості професійних знань, навичок і вмінь у студентів.
Функції контроль за навчальним процесом у вищих навчальних закладах:
■ діагностична, яка сприяє з’ясуванню об’єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів;
■ корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об’єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь;
– освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань, навичок і вмінь студентів і слухачів;
– виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;
■ стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх знань, навичок і вмінь;
■ оцінювальна, сутність якої – у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вмінь студентів. На практиці її здійснюють, виставляючи оцінки;
■ розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо;
■ мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.
Реалізація функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь студентів. А М. Алексюк і Ю. К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:
■ індивідуального (за стилем і формами) підходу до перевірки та оцінки знань, навичок і вмінь студентів;
■ систематичності та регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій студентів;
■ урізноманітнення видів і форм контролю, урахування виду й роду майбутньої професійної діяльності;
■ всеосяжності, яка передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;
■ об’єктивності перевірок та оцінювання;
■ диференційованості контролю та оцінювання;
■ єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників.
Принцип індивідуального підходу до перевірки та оцінки знань, навичок і вмінь студентів передбачає оцінювання кожного студента залежно від можливостей і здібностей, теоретичної та практичної підготовки, виявлених зусиль, сумлінності, активності в самостійній роботі тощо.
Принцип систематичності та регулярності вимагає виконання контролю на всіх етапах дидактичного процесу за певним планом.
Принцип урізноманітнення видів і форм контролю передбачає застосування різних форм, метода, прийомів і способів для оцінювання теоретичної та практичної підготовки студентів та її якості.
Принцип всеосяжності вимагає під час контролю охоплювати всі аспекти професійної підготовки студентів.
Принцип об’єктивності передбачає оцінювання у процесі контролю за науково розробленими об’єктивними критеріями, уникання суб’єктивних оцінних суджень та висновків педагога, які грунтуються тільки на поверховій перевірці знань, навичок і вмінь студентів.
Принцип диференційованості контролю базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного студента з урахуванням змісту і специфіки їхньої професійної діяльності.
Принцип єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників передбачає керуватися в оцінюванні студентів єдиною системою вимог та критеріїв.
Практична реалізація цих принципів залежить від умілого застосування основних видів, форм і методів контролю, а також визначення конкретних критеріїв та норм оцінки знань, навичок і вмінь студентів.
Зміст контролю визначають навчальні програми.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)