Педагогіка – Пальчевський С. С. – Стратегія вибору вчителем типу уроку
Вона передбачає таку послідовність дій педагога:
1. Визначення за навчальною програмою характеру та обсягу змісту освіти, який запланований для засвоєння на уроці.
2. Планування навчальних, виховних та розвивальних цілей уроку на основі вимог навчальної програми, державних документів, що стосуються проблем соціального замовлення освіти, філософії сучасної освіти.
3. Вивчення можливостей досягнення поставлених цілей в умовах роботи у конкретному класі.
4. Співвідношення загального рівня інтелектуального фону класу з рівнем, який є необхідним для “запуску” учнями процесів самоорганізації системи знань.
5. На основі такого співвідношення виявити можливий рівень самостійності учнів у виконанні навчальних завдань.
6. За умови достатності його вибирати той тип уроку, який дозволяє учням під керівництвом учителя самостійно здобувати знання з широким використанням активних методів навчання.
7. Для окремих учнів із низьким рівнем інтелектуального фону (якщо вони суттєво не впливають на загальний інтелектуальний фон класу) продумати шляхи допомоги у мінімально необхідному збагаченні “хаосу” знань, який нагромадив би достатньо енергії для “запуску” системної організації знань. Окрім цього, визначити характер і способи підсилених впливів у визначальних точках цієї системної організації. Відповідним чином відобразити це у структурі уроку.
8. За умови недостатності загального інтелектуального рівня класу вибирати тип уроку, який дозволяє підняти його у межах визначеного для засвоєння обсягу знань до достатнього для активних методів навчання рівня.
Позаурочні форми навчання.
До них відносять навчальні екскурсії, факультативні заняття, практикуми, семінарські заняття, заняття предметних гуртків, додаткові індивідуальні та групові заняття, домашню навчальну роботу.
Навчальна екскурсія (лат. ехcurcio – прогулянка) – позаурочна форма навчання, яка використовується для вивчення учнями поза межами школи об’єктів, явищ, процесів, які мають навчально-пізнавальну цінність.
За відношенням до навчальних програм екскурсії поділяються на програмні та позапрограмні; за тривалістю – на тривалі та короткотермінові; за характером змісту освіти – на географічні, біологічні, історико-краєзнавчі, мистецькі, виробничі тощо; за черговістю під час навчального процесу: попередні, або вступні (на початку вивчення теми чи розділу), супровідні, або проміжні (у процесі вивчення навчального матеріалу), заключні, або завершальні (наприкінці вивчення теми чи розділу).
Навчальні екскурсії планують заздалегідь, інколи у межах урочного часу. Нерідко їх проводять у співробітництві з учителем іншого предмета. Відомі, наприклад, екскурсії біолого-географічного характеру, історико-географічного тощо.
Підготовка та проведення екскурсії включає в себе:
1. Вибір екскурсійного об’єкта. Попереднє ознайомлення з ним. Виявлення характеру і обсягу програмового навчального матеріалу, який буде ілюстрований та розширений за рахунок цього об’єкта. Співпраця з екскурсоводом із метою надання екскурсії дидактичного змісту.
2. Попереднє ознайомлення учнів із метою та завданнями екскурсії. Поради стосовно того, на що слід звернути особливу увагу, щоб після завершення екскурсії належним чином оформити її результати. Інструктаж із техніки безпеки. Залучення до проведення екскурсії дорослих помічників з розрахунку, щоб на 15 учнів був один дорослий. Якщо немає можливості залучити колегу-педагога, залучають батьків.
3. Проведення екскурсії. Учні спостерігають, запитують, роблять нотатки. На завершення отримують остаточні відповіді на поставлені запитання.
4. Опрацювання матеріалів екскурсії. Обов’язковий аналіз підсумків навчальної екскурсії, використання зібраних під час неї матеріалів на наступних уроках.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)