Педагогіка – Пальчевський С. С. – Передумови інноваційних змін в освіті
Передумови інноваційних змін в освіті.
Поняттям інновації (італ. innovatione – новина, нововведення) означують нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які нерідко використовуються не лише в масштабах окремих установ чи організацій, а й цілих загальногосподарських галузей. Інноваційна діяльність у системі освіти передбачає процес змін у меті, змісті, формах, методах педагогічного процесу, стратегіальній його організації та управлінні ним під впливом нових вимог, висунутих соціально-економічним розвитком суспільства, з одного боку, і, з іншого боку – з глобальним обсягом змін, що зумовлює появу “планетарної освіти”, яка має виразний перспективний вимір, оскільки орієнтується не на те, що “маємо зараз”, а на те, що “буде” або “може бути”. Серед того, що “може бути”, американські дослідники, окрім екстраординарних подій типу миттєвого всепланетного зв’язку та зникнення економічних бар’єрів, називають повніше використання можливостей людського мозку та тріумф індивідуальності.
Однак сучасний розвиток науки і техніки має неоднозначний вплив на технологію педагогічного процесу. Поширення електронних засобів, зокрема візуальних, впливає на зміну поведінки і ментальності підростаючого покоління, змушує підніматися над рівнем мови та семантики, посередництвом яких забезпечувалися об’єктивність мислення, розуміння світу і самого себе в ньому. Все частіше й частіше визнається, що надмірне захоплення новими засобами інформації веде до ізоляції учня, порушення законів його мислення і діяльності. Таким чином, у ході інноваційної педагогічної діяльності визріває одна з важливих проблем – раціонального використання нових інформаційних технологій у педагогічному просторі.
Однак чи не найважливішою для інноваційної діяльності в царині освіти є проблема пошуку відповіді на запитання: як система освіти має готувати підростаючу людину до діяльності в умовах надвисоких темпів прогресу, оминаючи негативні наслідки? Відповідь на це питання доводиться шукати у трьох головних напрямах: 1) Яким повинен бути вчитель, якому з часом усе жорсткіше й жорсткіше доводиться конкурувати з найновішими засобами інформації? 2) Які нові функції у нових умовах і яким чином повинен реалізовувати їх сучасний загальноосвітній навчальний заклад? 3) Які нові технологічні вимоги до сучасного шкільництва висуває сьогодення і як їх реалізувати?
Відповідь на перше питання пов’язана з пошуками педагогом шляхів ініціації вихованців до самореалізації та саморозвитку не лише за допомогою використання методів, до яких традиційно пристосовані успадковані підростаючою людиною генетичні програми, а й тих, які покликані до життя засобами надпотужного електронного впливу.
Відповідь на друге питання пов’язується з автентично-акмеологічною спрямованістю інноваційних педагогічних систем, які сьогодні розбудовуються у вітчизняних загальноосвітніх закладах, нерідко присвоюючи собі найрізноманітніші назви (наприклад, “школа самоствердження” (ЗОНІ №43 м. Донецька); “школа саморозвитку” (ЗОШ №3 м. Дніпрорудного); “школа самовдосконалення” (ЗОШ №54 м. Луганська); “школа творення” (ЗОШ №46 м. Херсона); “школа здібностей” (ЗОШ №44 м. Запоріжжя); “школа віри” (ліцей №157 м. Києва) та ін.).
Відповідь на третє питання вимагає усвідомлення важливості підготовки підростаючого покоління до широкого використання у майбутній діяльності удосконалених інтерактивних інформаційних мереж – одних із визначальних основ інформаційного суспільства. Адже прогресивні зміни у виробництві та професійній діяльності будуть остаточно загальмовані, якщо система освіти завчасно не готуватиме молодь до життя в інформаційному суспільстві. У ньому основним джерелом життєзабезпечення громадян країни стане високоінтелектуалізована діяльність в усіх секторах економіки. Перехід до такого суспільства, орієнтованого не лише на інтелектуалізацію людської діяльності, але й на її небачену раніше індивідуалізацію, породжує групу вимог до сучасної освіти, серед яких, як уже згадувалося, особливе значення має наступне: 1) виховання у молоді готовності до освоєння нових джерел інформації та зв’язку не лише для побутових потреб та самонавчання, а й для використання їх у майбутній професійній діяльності; 2) формування у підростаючого покоління інноваційної орієнтації на межі поєднання досягнень науково-технічної і суспільно-гуманістичної цивілізацій; 3) засвоєння нових етичних норм поведінки та діяльності у сучасному “інформаційно-глобалізованому” світі; 4) формування низки компетенції, політичних, суспільних та громадянських, необхідних для життя та діяльності в багато – культурному середовищі в умовах високо інтенсифікованої взаємодії з ним.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)