Охорона праці – Москальова В. М – Як розраховують штучне освітлення?
Освітлювальна установка – це сукупність освітлювальної арматури з лампою. Установки для освітлення близько розміщених предметів називають світильниками, для освітлення віддалених предметів – прожекторами.
Основне призначення світильників полягає в тому, щоб правильно розподілити світловий потік у полі зору і захистити очі від надмірної яскравості джерела світла. Арматура захищає джерело світла від механічного ушкодження, пилу, диму, кіптяви, вологи і забезпечує кріплення та підключення його до джерела живлення.
За світлорозподілом світильники поділяються на світильники прямого, розсіяного і відбитого світла.
Для захисту очей від блискучості лампи слугує захисний кут – кут, що утворюється горизонтально від поверхні лампи (край нитки розжарювання) і лінією, що проходить через край арматури. Найбільш часто він становить 30°.
За конструктивним виконанням, залежно від призначення, світильники поділяються: за ступенем захисту від пилу, вологи, хімічно-агресивних і вибухонебезпечних речовин та спеціального призначення.
За допомогою відповідного розміщення світильників в об’ємі приміщення створюється система освітлення, вона може бути рівномірною або локальною.
При виконанні однотипних робіт по всьому приміщенні та високій щільності робочих місць світильники розміщуються в прямокутному або шаховому порядку.
Як розраховують штучне освітлення?
Для розрахунків необхідно визначити такі параметри освітлювальної установки: норму освітленості, вид та систему освітлення, джерело світла, тип світильників, їх кількість та розміщення. Вказані питання вирішують на підставі характеристики зорової роботи і технології виробничих процесів, а добір певної системи освітлення і тип світильника визначає характер та умови виробничого середовища. Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:
Метод світлового потоку;
Метод питомої потужності;
Точковий метод.
Метод світлового потоку
Призначений для розрахунку загального коефіцієнта використання рівномірного освітлення поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати, як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф визначають за формулою:
Де Е – нормована освітленість, (лк);
5- площа освітлюваного приміщення, м2;
К – коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості через забруднення та старіння ламп (К~1,3 – 1,8);
2- коефіцієнт нерівномірності освітлення 1,1-1,15);
АГ-кількість світильників;
Т – кількість ламп у світильнику;
П – коефіцієнт використання світлового потоку.
Коефіцієнт п визначається за таблицями залежно від тиску світильника, коефіцієнта відбиття (р) від стін, стелі, підлоги та індексу приміщення і показник приміщення визначають за формулою:
Де а і Ь – довжина і ширина приміщення, м;
Нр – висота світильника над робочою поверхнею, м.
Обчисливши світловий потік лампи Ф№ за таблицями, вибирають найближчу стандартну лампу і визначають електричну потужність усієї освітлювальної установки.
Метод питомої потужності
Вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожної лампи Л^(Вт) для створення у приміщенні нормованої освітленості:
Де р – питома потужність, Вт/м2;
5- площа приміщення, м2;
Іу – кількість світильників в установці.
Точковий метод
Використовується для розрахунку локального та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу цього методу покладено рівняння:
Де Іа – сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні; а – кут падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлювальної поверхні; R – відтань від світильника до заданої точки.
Для практичного використання у формулу підставляють коефіцієнт запасу К. та значення R = Hplcos2а, тоді:
Значення сили світла Іа наведено у світлотехнічних довідниках.
Як розраховують прожекторне освітлення?
Для освітлення великих територій, фасадів будівель, відкритих кар’єрів використовують прожектори, як більш економічні, так і ті, що мають сприятливе співвідношення вертикального та горизонтального освітлення. Недоліком прожекторів є висока сліпуча дія і труднощі у боротьбі з тінями особливо, коли вони розміщуються групами з 10-15 і більше прожекторів.
Групове розміщення прожекторів застосовують для освітлення великих територій, площа яких перевищує 5000 м2, а також тоді, коли кількість опор потрібно звести до мінімуму.
Вибір типу і розміщення прожекторів залежить від характеристики об’єкта, що має освітлюватися.
Для освітлення відкритих територій використовують прожектори ПЗС-45, ПЗС-35, ПЗС-25 з лампами розжарювання відповідно 1000, 500,350,150 Вт.
Унаслідок того, що прожектори створюють велику яскравість, необхідно визначити висоту їх установки за формулою:
Де І(і – осьова сила світла, кд.
Прожектори розміщують на щоглах, відстань між якими має не перевищувати 15-кратної їх висоти. Оптична вісь прожектора встановлюється лід певним кутом до лінії горизонту з таким розрахунком, щоб було сприятливим співвідношення вертикального і горизонтального освітлення площини.
Для всіх типів прожекторів випускають альбоми ізолюкс. Щоб спростити розрахунки, оптичну вісь прожекторів визначають шляхом компоновки ізолюкс. Ізолюкси мають бути побудовані у такому ж масштабі, що і план освітлювальної території.
Необхідну кількість прожекторів визначають за формулою:
Де т – коефіцієнт, що враховує світлову віддачу джерела світла;
Ен – нормативне освітлення, лк:
К-коефіцієнт запасу;
5 – площа, що підлягає освітленню, м2;
Рв – потужність лампи прожектора.
При розрахунках прожекторного освітлення необхідно зважати на: норму освітлення і коефіцієнт запасу; тип і розміщення прожекторів; висоту розміщення прожекторів; оптимальний кут нахилу оптичної осі прожектора і умови розміщення прожекторних щогл на території, що освітлюється.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)