Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 19.3. Зовнішньоекономічні контракти
У зовнішній, як і у внутрішній, торгівлі об’єктами комерційних операцій є матеріально-речовинна продукція та послуги, що набувають при обміні вартості, тобто стають товаром. Проте міжнародні комерційні операції (зовнішньоторговельні операції), хоча і підпорядковуються нормам національного права, відрізняються своїми правилами, нормами і традиціями від угод усередині країни тим, що вони регулюються також і міжнародними нормативними актами. Відповідно до Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу, міжнародною, або зовнішньоторговельною, вважається угода, що укладається між контрагентами, тобто торговими партнерами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах, або, інакше кажучи, у юридичних адресах яких зазначено різні держави.
Відповідно до українського законодавства зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Усі міжнародні комерційні контракти поділяють на угоди купівлі-продажу і товарообмінні угоди. Така класифікація грунтується на тому, що при угодах купівлі-продажу продавець (у зовнішньоторговельних операціях він називається експортером) зобов’язується передати товар, що є об’єктом угоди, у власність безпосередньому учаснику угоди – покупцю (який у зовнішньоекономічних договорах називається імпортером) за умови, що останній зобов’язується сплатити за товар певну грошову суму, тоді як при товарообмінних угодах один товар обмінюється на інший з дотриманням певних умов, що залежать від типу угоди. В обох випадках має місце вивіз товарів за кордон (експорт) і ввіз товарів через кордон (імпорт). Проте, якщо при угодах купівлі-продажу ми маємо справу з експортом і Імпортом так би мовити в чистому вигляді, тобто в таких. угодах один контрагент виступає в кожному договорі тільки як продавець-експортер або тільки як покупець-імпортер, то при товарообмінних операціях, що називаються також угодами зустрічної торгівлі (англ. countertrade), той самий контрагент може бути й експортером, й імпортером одночасно.
Існує кілька типів угод зустрічної торгівлі. До них належать:
– бартерні операції (англ. barter transaction) – операції з обміну певної кількості товарів одного або різних видів на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару або товарів;
– зустрічні закупки (англ. counterpurchase) – за яких експортер зобов’язується закупити товари на певну суму в країні імпортера;
– компенсаційні операції – за яких, на відміну від бартерних, відбувається обмін кількома товарами з кожної сторони. Різновидом цього роду угод є контракти, при яких одна сторона, використовуючи устаткування і технологію іншої, будує на своїй території промисловий об’єкт, продукцією якого розраховуватиметься за поставлені устаткування і технологію;
– операції з давальницькою сировиною – за яких одна сторона, що має сировину, укладає контракт з іншою на переробку цієї сировини та одержання відповідних продуктів. При цьому частина продукції залишається у сторони, що її переробляє, як плата за переробку;
– викуп застаріло! продукції – за якого, якщо експортер пропонує імпортеру придбати у нього нові машини, то імпортер ставить обов’язковою умовою викупити у нього техніку, яка застаріла;
– поставки на комплектацію – за яких замовник продукції ставить неодмінною умовою контракту купівлю виробником у замовника частини устаткування, деталей і запасних частин до цієї продукції.
У міжнародній торгівлі існують також поняття реекспорт-них та реімпортних операцій.
Реекспортні операції передбачають продаж і вивіз із країни раніше завезених до неї товарів без їх переробки. Країна (а також суб’єкти підприємницької діяльності в цій країні), що ввозить, а потім вивозить товари в третю країну, називається реекспортером. Реекспортні операції передбачають укладання двох зовнішньоекономічних договорів реекспортером. По першому він купує товар, а по другому – продає його. Реекспортні операції здійснюються, як правило, за замовленням кінцевого імпортера; якщо він не має виходу на ринок країни експортера і не хоче нести витрати, пов’язані з таким виходом, йому простіше звернутися до реекспортера, у якого є тісні зв’язки з експортером.
Реімпортні операції по своїй суті являють собою експортні операції, що не відбулися, й означають ввіз у країну раніше вивезених з неї товарів. Сюди відносять повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів, не проданих на аукціонах, повернення товарів, не реалізованих через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпорт їх операцій є перетин вітчизняними товарами кордону своєї країни двічі: при вивозі і ввозі.
Договірні відносини при міжнародних угодах в Україні регулюються законодавчо. Предметом регулювання є:
– форма договорів;
– умови поставки (базисні умови);
– ціни на товари, що вивозяться (індикативні ціни);
– порядок і форми розрахунків;
– умови, строки та валюта платежів;
– порядок здійснення операцій зустрічної торгівлі. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності вправі укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, що прямо або побічно не заборонені законами України. Для підписання зовнішньоекономічного договору не потрібно дозволу якогось органу державної влади. Проте він має бути оформлений у належній формі, тобто з дотриманням вимог чинного законодавства. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним, якщо він не відповідає вимогам законів України.
При складанні тексту зовнішньоекономічного договору сторони мають право використовувати відомі їм міжнародні правила, а також рекомендації міжнародних органів і організацій.
У кожній країні в силу певних історичних обставин існують свої правила торгівлі. Тому при укладанні міжнародних торгових контрактів існує небезпека непорозуміння через різне трактування сторонами тих самих понять і умов договору. Щоб уникнути таких непорозумінь, Міжнародною торговельною палатою (International Chamber of Commerce) було розроблено Міжнародні правила тлумачення торгових термінів – Інкотермс (Incoterms).
Інкотермс являють собою зібрання умов, на яких укладаються контракти купівлі-продажу між підприємствами (продавцем і покупцем), що знаходяться в різних країнах. Кожна з умов визначає обов’язки продавця і покупця, розподіл ризиків і витрат, а також відповідальність сторін за невиконання контракту. Більш конкретно кожна з умов встановлює, коли продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання з поставки товарів; хто здійснює очистку товару для експорту та імпорту, виконує митні формальності і несе пов’язані з цим витрати і ризики; хто організує та оплачує перевезення товару, а також несе при цьому ризики загибелі або ушкодження товару; які документи необхідні у зв’язку з поставкою товару, хто, за чий рахунок і як їх передає; яка упаковка необхідна для товару і хто її забезпечує; інші зобов’язання за контрактом.
Ці умови називають також базисними умовами поставки. Всі базисні умови прийнято поділяти на чотири групи – починаючи з умови, за якою вся відповідальність зі здійснення контракту покладається на покупця, і закінчуючи тими, за якими продавець несе всі витрати і ризики. Умови Інкотермс, а також засоби транспортування подано в таблиці 10.
Таблиця 10. Умови Інкотермс і види транспортування
У першу групу входить Е-умова (EXW – “Франко-завод”. Ця умова допускає мінімальний ризик для продавця. Відповідно до неї продавець тільки надає товар покупцю на своєму заводі або складі і не несе відповідальності навіть за його завантаження.
Другу групу становлять F-умови: FCA – “Франко-пере-візник”, FAS – “Франко уздовж борта судна” та FOB – “Франко-борт”. Обов’язки продавця за цими умовами полягають у поставці товару перевізнику, зазначеному покупцем. Всі витрати і ризики, пов’язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець.
До третьої групи, групи “С, належать умови: CAF – “Вартість і фрахт”, CIF – “Вартість, страхування і фрахт”, СРТ – “Перевезення оплачене до”, СІР – “Перевезення і страхування оплачеш до”. Ці умови потребують, щоб продавець уклав договір перевезення товару, але при цьому не несе ризиків загибелі або ушкодження товару.
Четверту групу, групу “D”, становлять умови: DAF – “Поставлено на кордон”, DES – “Поставлено франко-судно”, DEQ – “Поставлено франко-причал”, DDU – “Поставлено, мито не сплачене” та DDP – “Поставлено, мито сплачене”. За цими умовами продавець несе всі витрати і ризики, пов’язані з доставкою товару в країну покупця.
Деякі з умов Інкотермс визначають певний вид транспорту, який може бути застосований для виконання контракту. Інші умови передбачають кілька видів транспорту, і, нарешті, треті – будь-який транспорт.
З базисних умов у практиці міжнародної торгівлі найбільшого поширення набули угоди на умовах FOB і CIF. Продаж на цих умовах вигідний для продавця, тому що ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить на покупця з моменту передачі товару перевізнику. Крім того, за умовами CIF продавець на свій розсуд фрахтує судно і може здобути додатковий прибуток за рахунок різниці між вартістю фрахту, закладеною в ціні, і фактично сплаченою перевізнику.
Як правило, при укладанні контрактів на експорт товарів ціни на них встановлюються з огляду на світові. З метою недопущення експорту вітчизняних товарів за демпінговими цінами і, як наслідок, прийняття іншими країнами антидемпінгових заходів, для низки товарів встановлюються так звані індикативні ціни. Це оптимальні експортні ціни, орієнтовані на світовий ринок з урахуванням сертифікації і якості передбачуваного експорту, нижче яких товари не пропускаються через митний кордон.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати ((юрму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.
До форм розрахунків, що застосовуються у міжнародних угодах, відносять;
– авансовий платіж (англ. prepayment);
– акредитив (англ. letter of credit);
– інкасо (англ. documentary collection);
– відкритий рахунок (англ. clean payment).
Авансовий платіж передбачає виплату покупцем узгоджених контрактом сум до передачі йому товару або товаророзпорядчих документів, найчастіше під час або навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж може сплачуватися відразу цілком – 100% авансовий платіж – або частинами у встановлені терміни, наприклад, 60% – під час замовлення, 30% – через місяць після першого платежу та інші 10% – після одержання товаророзпорядчих документів. Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найвигіднішою формою розрахунків для експортера і найменш вигідною для імпортера.
Акредитивна форма розрахунків також вигідна експортеру. Ці вигоди полягають у гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Імпортер, у свою чергу, має гарантію, що платіж буде здійснено на користь експортера лише після пред’явлення ним товарних документів, що підтверджують відвантаження.
Інкасова форма розрахунків часто є неприйнятною для експортера, оскільки він спочатку повинен відвантажити товар, а лише потім передати документи в банк і чекати виконання покупцем своїх обов’язків по оплаті.
Відкритий рахунок – найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що не дає йому ніяких гарантій своєчасного одержання платежу. По відкритому рахунку розраховуються в основному за товари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запчастин до попередньо поставленого устаткування.
Розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються відповідно до валютного законодавства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)