Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 13.3. Договір страхування

В Україні страхування регулюється Цивільним кодексом, Законом “Про страхування “, Положеннями про порядок і умови обов’язкових видів страхування та іншими законодавчими актами.

Як і всі цивільно-правові відносини, відносини по страхуванню оформлюються договором. Для укладення договору страхування страхувальник має подати страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом).

Договір страхування має містити такі реквізити:

– назва документа;

– найменування та юридична адреса страховика;

– ПЛ. Б. або найменування страхувальника та його адреса;

– зазначення об’єкта страхування;

– розмір страхової суми;

– розмір страхового платежу;

– перелік страхових випадків;

– права та обов’язки сторін і відповідальність за їх невиконання;

– строк дії договору;

– порядок зміни і припинення дії договору;

– інші умови за згодою сторін;

– підписи сторін.

Договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами договору.

Усі договори страхування укладаються на умовах правил страхування. При добровільному страхуванні правила встановлюються страховиком, при обов’язковому – визначаються законодавством. Правила страхування додаються до страхового свідоцтва, а страхувальник робить на ньому позначку про те, що він з ними ознайомлений.

У правилах страхування вказуються:

– перелік об’єктів страхування;

– порядок визначення страхової суми;

– страхові ризики;

– винятки зі страхових випадків і обмеження страхування;

– термін та місце дії договору страхування;

– порядок укладення договору страхування;

– права та обов’язки сторін;

– дії страхувальника при настанні страхового випадку;

– перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

– порядок і умови виплат страхового відшкодування;

– термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування;

– умови припинення договору страхування;

– порядок вирішення спорів;

– страхові тарифи;

– особливі умови.

У договорі страхування докладно розписуються права та обов’язки сторін, а також їхні дії при настанні страхового випадку.

У загальному випадку страховик зобов’язаний:

– ознайомити страхувальника з правилами страхування;

– протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів з оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування;

– при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування протягом терміну, обумовленого договором страхування;

– відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку із запобігання або зменшення збитку, якщо це передбачено умовами договору;

– за заявою страхувальника у разі проведення ним заходів, які зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування;

– тримати в таємниці відомості про страхувальника і застраховану особу та їхній майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шляхом сплати пені в розмірі, передбаченому договором страхування.

Страховик має право:

– робити запити про відомості, Пов’язані із страховим випадком, у правоохоронні органи, банки, медичні установи та інші підприємства, установи та організації, які володіють інформацією про обставини страхового випадку;

– при укладенні договору страхування запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), якщо той є юридичною особою.

Страхувальник також має свої права та обов’язки за договором страхування. Так, зокрема, страхувальник зобов’язаний виконати такі дії.

При укладенні договору:

– надати страховику повну і достовірну інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику та інших умов договору (реквізити, адреса тощо);

– своєчасно сплатити страховий платіж;

– сповіщати страховика про інші чинні договори страхування по цьому об’єкту страхування.

При настанні страхового випадку:

– вжити заходів з попередження і зменшення збитків, заподіяних настанням страхового випадку;

– проінформувати страховика про настання страхового випадку протягом терміну, передбаченого договором;

– надати страховику заяву про настання страхового випадку і договір страхування (страхове свідоцтво).

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхового відшкодування, а також заміняти їх до настання страхового випадку.

Страхувальник має право заявити про відмову від своїх прав на застраховане майно на користь страховика (як правило, у випадку пропажі, загибелі майна або недоцільності його відновлення) й одержати повну страхову суму. Така відмова одержала назву абандону (англ. abandon – відмовлятися, кидати). Внаслідок абандону до страховика переходять всі права на застраховане майно.

При настанні страхового випадку страхувальник повинен заявити страховику претензію по збитку, що виник, шляхом подачі заяви із зазначенням орієнтовної суми збитку. Таку претензію називають заявленим збитком. Розглянутий, але не сплачений збиток називають незакінченим збитком. Сам процес розгляду претензій страхувальника по відшкодуванню понесеного збитку і виплату страхового відшкодування прийнято називати ліквідацією збитку.

Для одержання страхового відшкодування по збитку страхувальник зобов’язаний документально довести свій інтерес у застрахованому майні, для чого необхідно надати договір страхування або поліс та інші документи, передбачені договором страхування. Він зобов’язаний встановити наявність страхового випадку, тобто довести, що збиток застрахованому майну (життю, здоров’ю) був заподіяний саме внаслідок впливу небезпек, передбачених договором страхування. Тягар такого доказу лежить на страхувальникові, який повинен подбати про надання всіх документів, які належним чином підтверджують настання страхового випадку.

Для доказу розміру претензії по збитку можуть слугувати сертифікати, видані аварійними комісарами, акти експертизи та інші документи.

Аварійні комісари, або сюрвеєри (від англ. survey – огляд), – це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку і розміру збитку, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються законодавством.

У ролі аварійних комісарів виступають спеціалізовані фірми або фахівці, які мають відповідні угоди зі страховиками і є їх довіреними особами. Перелік аварійних комісарів страховика, як правило, вказується в його страховому свідоцтві. До них повинні звертатися страхувальники для встановлення причин і розміру збитку та складання аварійного сертифіката.

На підставі наданих документів страховик складає страховий акт і здійснює виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (право регресу).

У страхуванні передання такого права страхувальником страховикові одержало назву суброгації. Здійснюється право регресу шляхом подання страховиком позову до суду щодо стягнення з винної особи завданої шкоди у тій частині, яку страховик сплатив або має сплатити страхувальнику.

Страховик може відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування. Підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування можуть бути:

– навмисні дії страхувальника або застрахованої особи, спрямовані на настання страхового випадку;

– вчинення страхувальником або іншою особою, на користь якої укладений договір страхування, навмисного злочину, що призвело до страхового випадку. При цьому кваліфікація дій страхувальника (застрахованої особи) встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

– надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;

– невиконання страхувальником зобов’язань за договором;

– одержання страхувальником (застрахованою особою) відповідного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні;

– несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страховику перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін, не більший передбаченого правилами страхування, і повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

Відмова страховика у виплаті страхового відшкодування може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 13.3. Договір страхування