Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 20.2. Економічні злочини

У загальному випадку злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка скоїла злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В Україні кримінальна відповідальність настає з 16 років, а по окремих видах злочинів, обумовлених Кримінальним кодексом, – з 14 років.

Злочини в сфері бізнесу та економіки називаються економічними. Найпоширенішими є такі види економічних злочинів:

– фіктивне підприємництво;

– розготівковування грошових коштів;

– злочини у кредитно-фінансовій сфері;

– ухилення від сплати податків;

– злочини у сфері страхування;

– службові злочини.

За статистикою значна частина знов створених господарських структур ліквідується засновниками, так і не почавиш власне підприємницьку діяльність. У багатьох випадках основною причиною стають об’єктивні труднощі: відсутність стартового капіталу, виробничих приміщень, досвіду, кваліфікованих виконавців тощо. Проте багато підприємств реєструються їх власниками без наміру здійснювати статутну діяльність.

На перший погляд, витрачати час і кошти на державну реєстрацію підприємства, яке не працюватиме, немає, сенсу. Проте такий крок виправданий з погляду правопорушника. Мотиви створення псевдо підприємницької структури можуть бути різноманітними: одержання кредитів на цілі, не передбачені статутом; привласнення отриманих коштів; одержання в оренду приміщень, майна, земельних ділянок на нестатутні цілі; легалізація доходів, одержаних незаконними способами; протиправне припинення діяльності конкурентів; монополізація ринку тощо. Наприклад, сільськогосподарське виробництво, яке дотується і кредитується на пільгових умовах державою, є тією сферою, де фіктивне підприємництво набуло особливо широкого поширення.

Згідно зі статтею 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, – карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Підприємство вважається створеним, якщо воно було зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Під придбанням юридичної особи розуміється як купівля підприємства в цілому, так і, наприклад, контрольного пакета акцій або майна підприємства, що приватизується.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли великої матеріальної шкоди державі, банку, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З фіктивним підприємництвом тісно пов’язане створення фірм-одноденок, так званих “фірм-метеликів”, з метою надання послуг з незаконного розготівковування грошових коштів.

Під розготівковуванням розуміється заміна наявних на рахунках підприємства безготівкових гривень на готівкові кошти. Причому, як правило, це долари США або інша іноземна валюта, тому дану операцію називають також “конвертацією”. Механізм розготівковування дуже простий. Підприємство перераховує обумовлену суму грошей на рахунок зазначеної фірми-конвертатора і за фактом їх надходження одержує готівку. Курс обміну обумовлюється заздалегідь і може, наприклад, прив’язуватися до курсу НБУ на день надходження грошей плюс відсоток за послуги. Плата за послуги може коливатися від 5 до 15% залежно від суми конвертації і ризикованості операції. Разом з грошима підприємство одержує пакет необхідних документів, завірених підписами і печатками. Проводиться конвертація, як правило, піц послуги (роботи) або товари. Самій фірмі-конвертатору не потрібно ніяких документів, тому що існують такі фірми не довго. Місяць-два – це той крайній термін, який вони можуть собі дозволити (звідси і назва “фірми-метелики”). Потім реєструється нова фірма і процес продовжується.

Сам процес перетворення “безготівки” у “готівку” здійснюється не без участі банківських структур. У низці випадків така операція проводиться банками з використанням так званих лоро-рахунків.

Що ж стосується підприємств, які користуються послугами з розготівковування, то до цього їх можуть спонукати такі причини. По-перше, це купівля підприємствами матеріалів і сировини, необхідних у виробництві, за готівку. Це вигідно і покупцю, оскільки матеріали обходяться дещо дешевше, і продавцю. Друга причина – легалізація товарів, завезених контрабандою або куплених за “чорну” готівку, а також товарів, зроблених нелегально кустарним способом. Оприбуткувати такі товари на склад і оплатити по безготівковому розрахунку неможливо. І, нарешті, одна з найважливіших причин – зменшення витрат при виплаті заробітної плати працівникам підприємства.

Згідно з чинним законодавством на всю суму заробітної плати, яка сплачується працівнику, необхідно нарахувати і сплатити у цільові страхові фонди внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (див. главу 15). В різні часи загальний розмір таких нарахувань, що фактично є податками на заробітну плату, коливався і становив близько 50%. 1 хоча цей розмір постійно знижувався, все ж рівень нарахувань на фонд оплати праці в Україні у 3-4 рази вищий, ніж у розвинених країнах. Тому багато підприємств встановлюють своїм робітникам низькі зарплати, а майже весь дохід виплачують з розготівковуваних грошей.

Слід зазначити, що розготівковування може здійснюватися не тільки за допомогою фірм-одноденок. Цим можуть займатися і цілком легальні підприємства, причому найрізноманітніших профілів діяльності.

Основними видами злочинів у кредитно-фінансовій сфері є такі:

– незаконні дії з платіжними документами;

– одержання банківських кредитів шляхом обману;

– заниження відсоткових ставок з боку службових осіб банківських установ, безпідставна видача кредитів збитковим і неплатоспроможним підприємствам;

– шахрайство з фінансовими ресурсами.

Ось приклад незаконних дій з платіжними документами. Кілька шахраїв впровадили в банківську систему Москви чотири підроблених векселі на загальну суму 20 млрд рублів. Всі векселі були з реквізитами Московського відділення Ощадбанку Росії. Ці “цінні” папери потрапляли в московську банківську систему у вигляді платежів між різними комерційними структурами. Шахраї були керівниками різних підприємств. Спочатку вони розплачувалися підробленими векселями один з одним. А потім, уже після того як фальшиві векселі затвердилися в системі взаєморозрахунків, аферисти збиралися одержати по них гроші. Проте при спробі розплатитися цими векселями з третіми особами вони були викриті і затримані. В ході обшуку на квартирах у них були виявлені копії виготовлених векселів і оргтехніка для підробки банківських документів. Так була відвернена спроба організації найбільшого розкрадання грошових коштів.

Згідно зі статтею 200 Кримінального кодексу України підробка платіжних документів, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених платіжних документів чи платіжних карток або їх використання чи збут, – карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Під платіжними документами розуміють документи в паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів, а саме розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також документи, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення.

Ще один вид злочинів пов’язаний з одержанням банківських кредитів шляхом обману. Для цього створюється мережа комерційних структур, у якій, як правило, ті ж самі особи обіймають ключові посади. Наприклад, той, хто в одній фірмі є, скажімо, директором, в іншій – засновник, а в третій – головний бухгалтер тощо. Ці підприємства нічого не виробляють і фактично нічим не займаються, а лише проводять різні фіктивні комерційні операції один з одним (торгують “повітрям”). Головне їх завдання полягає в тому, щоб брати в банках кредити. Створюючи вигляд, що торгують один з одним, ці фірми одержують кредит, наприклад, під договір на поставку паливно-мастильних матеріалів, металу тощо. Потім отримані грошові кошти переказують з однієї комерційної структури в іншу, доки їх слід остаточно не загубиться. Добуті в такий спосіб кошти відразу ж конвертують або прямо тут, в Україні, або переказують за кордон, звідки їх потім уже неможливо повернути назад. Беруть такі кредити, як правило, в комерційних банках. Що ж стосується механізму одержання кредитів, то тут свою роль відіграють хабарі службовим особам. Причому розмір цих хабарів може бути достатньо великий.

Згідно зі статтею 222 Кримінального кодексу надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності, – карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Сьогодні підприємства змушені віддавати державі у вигляді всіляких податків та зборів близько 70-80% свого прибутку. Тому не дивно, що багато юридичних осіб відмовляються виконувати свої обов’язки як платники податків.

Ухилення від сплати податків здійснюється шляхом неподання декларації про доходи, включення в декларацію неточних даних, не ведення обліку або невідповідного ведення обліку доходів і витрат, для яких встановлена обов’язкова форма обліку, або взагалі непостановка на облік в податковій інспекції.

Проте, це дуже примітивні способи. Більш витончено від податків можна ухилятись такими способами:

– працюючи лише з готівкою;

– створивши фірму на короткий час (три-чотири місяці), коли податкова інспекція не встигає до неї достатися;

– проводячи свої операції через розрахунковий рахунок іншої фірми;

– уклавши договір на поставку продукції, виконання робіт (послуг) із безподатковим підприємством (громадські організації інвалідів та чорнобильців, офшорні компанії тощо);

– оформивши ввезеш акцизні товари як транзитні, але реалізувавши їх усередині країни;

– продавши задокументований товар, завезти на його місце новий;

– застосувавши при здійсненні купівлі-продажу так званий “відкат” тощо.

Усі ці операції грамотними фахівцями можуть бути продумані до дрібниць. При цьому бухгалтерська документація буде в порядку і не дасть жодного приводу для питань з боку податкової інспекції. У грамотного і досвідченого бухгалтера дуже важко виявити які-небудь порушення, навіть якщо вони є.

“Відкат” використовується з метою запобігання оподатковування за торговельну, посередницьку діяльність або тими, кому ця діяльність взагалі заборонена (немає відповідного запису в статуті). Все зводиться до принципу за що купив, за те і продаю, тобто немає прибутку, відповідно нема і податку. Ось один із можливих прикладів. Фірма А купує, припустімо, 10 комп’ютерів по ціні 1000 грн. за штуку. Є покупець – фірма Б, яка згодна сплатити фірмі А вже по 1250 грн. за штуку. Проте при цьому законослухняному продавцю потрібно зменшити свій прибуток на суму податку з прибутку. На практиці ж робиться по-іншому. Укладається договір на поставку (перепродаж) тих самих 10 комп’ютерів за ту саму ціну 1000 грн. Прибуток постачальника дорівнює нулю. На закономірне питання “хто ж так торгує і де прибуток?” відповідають, що доки шукали покупця, товар впав у ціні. Не врахували, мовляв, кон’юнктуру ринку тощо (можливі варіанти). Насправді ж покупець реально забирає тільки 8 комп’ютерів, але по 1250 грн. Два комп’ютери і прихований прибуток у розмірі 2500 грн. мінус транспортні і деякі інші витрати залишаються у постачальника. Це, звичайно, лише схема. На практиці оподатковуваний податком прибуток лише зменшується таким чином, а не зводиться до нуля.

Небезпечність цього методу полягає в необхідності маніпулювання з документами на здавання-приймання товару, який іде “відкатом”, з прибутково-видатковими, транспортними накладними тощо. Той, хто хоче обманювати “чесно” або, принаймні, без примітивної підробки, складає платіжні документи, не вказуючи одиниці проданого товару, проставляючи тільки загальну суму угоди.

Ближче до Кримінального кодексу ситуація, коли постачальник з наведеного прикладу у своїх видаткових документах вказує 10 комп’ютерів по 1000 грн., а покупець у свій прихід вписує 8 по 1250. Зустрічні перевірки, як правило, не проводяться, тому встановити розбіжність у документах досить складно. Перевірки ж “до упору”, тобто документальне відслідковування усього ланцюжка покупців і посередників здійснюється, як правило, лише за конкретними сигналами про порушення, за дорученнями прокуратури, інших правоохоронних органів.

Слід також звернути увагу на статути підприємств. Відсутність там запису про торговельну, посередницьку діяльність означає повне вилучення одержаного у такий спосіб доходу при найближчій податковій перевірці як незаконного. Взагалі ж у разі виявлення всіх перелічених порушень і шахрайств порушника (юридичну особу) чекає вилучення несплачених податків у п’ятикратному розмірі.

Законодавством передбачено також кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків. Відповідно до статті 212 Кримінального кодексу України умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи цільових страхових фондів коштів у значних розмірах, – карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи цільових страхових фондів коштів у великих розмірах, – караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Якщо ж ці діяння вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи цільових страхових фондів коштів у особливо великих розмірах, законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

При цьому під значним розміром коштів розуміють суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів розуміють суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром коштів розуміють суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ще одна сфера економічних злочинів – страхування. Механізм страхування широко використовується з метою перерозподілу фінансових потоків, ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів, відмивання коштів тощо. Однак найпоширенішою тут є страхова підробка.

У США, наприклад, страхова підробка набула за останній час такого поширення, що вважається тепер економічним злочином номер два, поступившись за масштабністю лише ухиленню від податків. Так, об’єктивно існуюча фальсифікація у майновому страхуванні становить 10% усіх виплачених по вимогах страхових відшкодувань і оцінюється сумою більш як 17 млрд доларів США на рік. Вартість фальсифікації у страхуванні медичних витрат оцінюється ще більш фантастичною сумою – 50 млрд доларів. Причому явно намічається тенденція зростання кількості страхових підробок. Наприклад, з 1979 по 1986 рік кількість лікувальних установ і медиків, визнаних винними у страховій фальсифікації, збільшилася на 234%. Для порівняння, за той самий період кількість винних в ухилянні від сплати податку на доходи з фізичних осіб збільшилася “усього” на 79%. Таким чином, виникла нагальна потреба впритул зайнятися цією проблемою, що призвело до створення кількох галузевих організацій, що спеціалізуються на виявленні страхових підробок. У січні 1992 року в США була створена спеціальна організація – Національне бюро по страхових злочинах (National Insurance Crime Bureau), – діяльність якої присвячена винятково боротьбі зі злочинами у страхуванні.

В Україні, де ринок страхових послуг і відносини між суб’єктами страхування ще лише формуються, розміри страхових підробок не можна ні з чим порівняти. Проте в галузі страхування фінансових ризиків і, насамперед, страхуванні відповідальності позичальника ця проблема постає досить гостро вже нині.

Особливу групу злочинів становлять так звані службові злочини, тобто злочини, скоєні службовими особами.

Основними службовими злочинами є:

– хабарництво;

– службове підроблення;

– зловживання службовим становищем.

Серед службових злочинів найбільш поширеним є хабарництво.

Хабар – це надання службовій особі особисто або через посередників яких-небудь матеріальних цінностей замість вчинення цією службовою особою незаконних дій або дій у порушення встановлених процедур в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи.

Вимаганням хабара визнається вимога службовою особою хабара під погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади або службового становища дій, що можуть заподіяти шкоду правам або законним інтересам особі, від якої вимагається хабар, або навмисне створення службовою особою умов, за яких особа змушена дати хабара з метою попередження шкідливих наслідків щодо своїх прав і законних інтересів.

Суспільна небезпека таких злочинів полягає в тому, що службова особа, одержуючи хабара, підкоряє загальнодержавні інтереси своїм особистим, перетворюючи свою службову діяльність у джерело особистого збагачення. Хабар може виражатися у будь-якій формі: грошових коштах, майні, вигодах майнового чи іншого характеру.

Згідно зі статтею 368 Кримінального кодексу одержання службовою особою хабара в будь-якому вигляді карається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Хабаром у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі – такий, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За давання хабара статтею 369 Кримінального кодексу передбачене покарання у вигляді штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до п’яти років. Давання хабара, вчинене повторно, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Згідно зі статтею 370 Кримінального кодексу провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара, – карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років.

З хабарництвом тісно пов’язане поняття “корупція”.

Під корупцією (від англ. corrupt – розбещений, продажний) розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупція розглядається законодавством багатьох країн як кримінальний злочин, хоча на практиці вона не завжди і не повною мірою карається. В Україні існує Закон “Про боротьбу з корупцією”та Національна програма боротьби з корупцією.

Кримінальний кодекс передбачає також кримінальну відповідальність за службове підроблення.

Службове підроблення – це внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів. Службове підроблення здійснюється з прямим наміром із корисливих мотивів (неправильний запис у документі, зроблений через недбайливість або помилку, розглядається як дисциплінарна провина).

Статтею 366 Кримінального кодексу України за службове підроблення передбачене покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

До службових злочинів належать також привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Згідно з частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені у великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а якщо ці дії вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, то вони караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Основи ринкової економіки України – Селезньов В. В. – 20.2. Економічні злочини