Основи психології – Киричук О. В. – Смисл життя як психологічний феномен
На життєвому шляху самопізнання та самотворення рано чи пізно людина звертається до питання про смисл життя: “смисл життя взагалі” та “смисл мого власного життя”. Ці дві площини вказують на два рівні філософствування людини: 1) відносно буття як такого, сутнього як такого, існування як такого; 2) відносно “мого життя”, “мого покликання та призначення”, сутності мого “Я”. Цим типам філософствування властивий різний рівень абстрагованості від сутності проблеми, від реальності життя, від конкретних потреб життєдіяння певної людини. Коли йдеться про смисл життя як психологічний феномен, актуалізується другий рівень філософствування, а здобутки психологічної науки стають провідними на шляху розв’язання проблеми. Хоча, звичайно, певне узагальнення досвіду суміжних наук і насамперед філософської має здійснюватись, а його результат – застосовуватися.
“Запитувати про смисл, – писав Є. Трубецькой, – означає ставити питання про безумовне значення чогось, тобто про таке мислене значення, яке не залежить від чийогось суб’єктивного умонастрою, від свавілля будь-якої індивідуальної думки. Запитуємо ми про смисл якогось незрозумілого нам слова, про смисл певного нашого переживання або цілого нашого життя, питання завжди ставиться про всезагальне та безумовне значення чогось: мова йде не про те, що значить дане слово чи переживання для мене або для когось іншого, а про те, що воно повинно значити для всіх”. Отже, коли йдеться про смисл, насамперед мається на увазі зміст або думка, що мають загальне значення і складають необхідний компонент будь-якого змісту, будь-якої думки взагалі.
Окрім такого загального значення, поняття “смисл” має специфічне значення позитивної всезагальної цінності, й саме в цьому аспекті воно постає, коли йдеться про смисл життя.
Коли йдеться про смисл будь-якого предмета, вказуються його зв’язки у більш обширній системі. Оскільки об’єктом розгляду може бути або ідеальний предмет (поняття), або реальний, можна говорити про смисл поняття (поряд із його значенням), встановлюючи його зв’язки з певною більш обширною істиною, або про смисл (призначення) предмета, маючи на увазі в даному випадку відношення його до більш широкої сфери реальності.
Якщо йдеться про смисл життя людини як живої істоти, то смисл постає як телеономне поняття, оскільки воно відображає певну цілеспрямованість діяльності та життєдіяльності взагалі.
Смисл життя пов’язаний з об’єктивно значущими цінностями, що усвідомлюються індивідом як необхідні, споріднені його сутності, бажані, як вища ціль його діяльності та намагань. До ціннісної основи смислу життя входить життєво важлива, емоційно прийнята ціль, яка не тільки об’єктивно доцільна, але й суб’єктивно стверджена, особисто визнана такою. В цілому смисл життя є сутнісним, фундаментальним атрибутом суб’єкта життя, що свідомо та цілеспрямовано вибудовує свій життєвий шлях і розгортає власне покликання та призначення.
За І. Кантом, смисл життя не поза людиною, а у ній самій, він іманентний особистості. Формотворчим фактором смислу життя є ідея, що приймається людиною як моральний закон власного життя, як обов’язок, що постає вищим благом для людини і саме так внутрішньо переживається нею. Поза людським буттям все існує лише як засіб, і тільки людина є “ціль сама по собі”. Саме людина є суб’єктом морального закону, оскільки вона істота вільна та автономна. Смисл життя не існує сам по собі як певний атрибут реальності взагалі, він – в усвідомленні індивідом свого буття як власне людського. Смисл життя є безпосередній вияв особистості людини. Власне людський смисл надає поведінці та діянню індивіда в житті добровільне самопідпорядкування моральному законові; саме це, стверджує І. Кант, підносить людину над її власною природою. Умовою та духовною (ідейною) формою такого звеличування людини над собою є усвідомлення нею власного “людського місця” у світі. Відповідно, формою виявлення смислу життя є той чи інший світогляд, в якому представлені узагальнені уявлення людини про смисл буття як такого, принципи світобудови та можливі способи взаємодії зі світом.
Й. Г. Фіхте вказує на проблему смислу життя як на основу для філософських розмірковувань. Істинно людський смисл життя він убачає в досягненні індивідом повного порозуміння із самим собою, у розумі, у свободі, в діяльності, в тому, щоб людина “з простого продукту природи стала вільною розумною істотою”. Розуміння смислу життя базоване на певній концепції природи людини: кожна тварина є те, що вона є; тільки людина первісно – ніщо. Тим, чим вона повинна бути, вона має зробитися, і зробитися сама собою, своєю свободою. “Я можу бути тільки тим, чим я себе зроблю сам”, – провідний моральний імператив Фіхте. Смисл життя полягає в розвитку людини, що є адекватним її власній природі. Смисл життя – власне у становленні людини особистістю. Але цей процес, ця складна діяльність не є замкненою в індивіді; вдосконалюючись, сама особистість удосконалює світ.
Г. В. Ф. Гегель бачив основу для вирішення проблеми смислу життя у створенні складної синтезованої пояснювальної системи розвитку буття, сутнього як такого. Ця система являє собою діалектичну єдність трьох ліній розвитку: людського пізнання та його логіки; форм буття світу; ряду цінностей, що безкінечно збагачуються. Саме тому всяке окреме буття і має розумітися як ланка в ланцюзі триєдиного світового процесу, і тим самим, відповідно, може бути визначений його смисл. Таким чином, смисл життя є щось надіндивідуальне, пов’язане з діалектикою світового процесу. Гегель указував, що вища сила – Бог – надає людям здатність жити особливими пристрастями та інтересами, але те, що отримується на цьому шляху – це виконання його намірів, які є дещо іншими порівняно з тим, до чого прагнуть самі люди. Особистість не є самодостатньою, абсолютно вільною, проте вона здатна впливати на розвиток явищ, керуючись настановами вищої сили.
Говорити про смисл життя безвідносно до особистості, конкретного живого індивіда неможливо, оскільки завжди існує чимось та кимось усвідомлюваний смисл життя. В той же час, будучи осо-бистісним феноменом, смисл життя за своєю суттю є дещо надіндивідуальне, надособистісне, що пов’язує життя індивіда з надін-дивідною системою значень, цінностей та смислів. Проте це підпорядкування є й власним атрибутом особистісного буття, і виявленням свободи особистості.
Смисл життя усвідомлюється та формується людиною на певній світоглядній (філософській або релігійній) основі. Звідси нерозривний зв’язок творення людиною смислу життя з її власною філософською та релігійною творчістю. Суть цього зв’язку в тому, що смисл життя постає своєрідною інтеграцією системи цінностей, що функціонують у певному суспільстві; цінностей, що належать світовій людській культурі в цілому; цінностей, які сама людина здатна творити в реальності свого безпосереднього самобуття.
Глибинна сутність осмислення людиною світу та власного “Я” полягає в тому, що смисл речей, за М. О. Бердяєвим, “відкривається не входженням їх в людину, при пасивній її установці щодо речей, а творчою активністю людини, що проривається до смислу через світ безглуздя. В предметному, речовому, об’єктному світі смислу немає. Смисл розкривається з людини, з її активності і означає відкриття людиноподібності буття. Позалюдське ідеальне буття безглузде. А це означає, що смисл відкривається в духові, а не у предметі, не в речах, не в природі, тільки в духові буття є людяним… Творча активність людини зовсім не означає конструювання. Смисл не в об’єкті, що входить у думку, і не в суб’єкті, що конструює свій світ, а в третій, не об’єктивній і не суб’єктивній сфері, в духовному світі, в духовному житті, де все є активністю і духовною динамікою. Якщо пізнання відбувається щодо буття, то в ньому активно виявляється смисл, відбувається просвітлення темряви буття. Пізнання є саме духовне життя. Пізнання відбувається з тим, що пізнається”.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М., 199І. Абульханова-Славская KA. Диалектика человеческой жизни. М., 1977. Ado П. Плотин, или Простота взгляда. М., 1991. Аноньев Б. Г. Человек как предмет познания. Л., 1968. Бердяев НА. О назначении человека. М., 1993. Бердяев НА. Самопознание. М., 1991.
Бердяев НА. Смысл творчества. Опыт оправдания человека // Собр. соч.: В 4 т.
Париж, 1991. т.2.
Борее Ю. Эстетика. М., 1988
Вундт В. Очерк психологии. М., 1897.
Гадамер Х. Т. Истина и метод. М., 1988.
Головаха Е. И.. Кроник А А. Психологическое время личности. К., 1984.
Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Вопр. философии.
1986. № 3.
Жизненный путь личности. К., 1987.
Жизнь как творчество (социально-психологический анализ). К., 1985. Иванников В А. Психологические механизмы волевой регуляции. М., 1991. Ковалев В. И. Категория времени в психологии (личностный аспект) // Категории материалистической диалектики в психологии. М., 1988.
Кон И. С. Жизненный путь как предмет междисциплинарного исследования //Человек в системе наук. М., 1989.
Лавров П. Л. Три беседы о современном значении философии // Философия и социология. М, 1965. Т.1.
Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1975.
Москаленко А. Т., Сержантов В. Ф. Смысл жизни и личность. Новосибирск, 1989.
Платонов К. К. О системе психологии. М., 1972.
Роменец В А. Жизнь и смерть в научном и религиозном истолковании. К., 1989. Роменець ВА. Історія психології епохи Просвітництва. К., 1993. Роменець В А. Виховання творчих здібностей у студентів. К., 1973. Роменець В А. Психологія творчості. К., 1971.
Рубинштейн ММ. Очерк педагогической психологии в связи с общей педагогикой. М, 1916.
Рубинштейн М. М. О смысле жизни. М., 1927.
Рубинштейн СЛ. Основы общей психологии: В 2 т. М., 1989. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада < месте культуры в современном обществе. М., 1991. Сковорода Г. Кольцо // Збірка творів. К., 1983.
Сковорода Г. Разговор, называемый алфавит или букварь мира // Соч.: В 2 т. М. 1973. Т.1.
Смысл жизни: Антология. М., 1994.
Соловьев B. C. Философские начала цельного знания // Соч.: В 2 т. М., 1988. Т.2 Столовий Л. Н. Жизнь – творчество – человек: Функции художественной деятель ности. М, 1985.
Трубецкой Е. Н. Смысл жизни. М., 1994.
Уайтхед А. Н. Наука и современный мир // .Избранные работы по философии. М. 1990.
Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч М., 1990.
Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопр. философии. 1989. № 9.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
I В чому полягає вчинковий смисл психологічних феноменів дії та післядії?
2. Які основні компоненти психологічної структури трудової діяльності?
3. В чому полягає суттєва відмінність понять “трудова діяльність” та “праця” людини?
4. Які психологічні механізми зумовлюють виникнення та досягнення цілі?
5. Якими можуть бути рівні аналізу продукту праці людини? В чому їхня відмінність та дослідницька продуктивність?
6. Який психологічний метод дослідження відтворює сутнісні особливості процесу здійснення людиною певної діяльності?
7. В чому відмінність між працею рутинною та творчою?
8. Назвіть основні моменти реального освоєння людиною світу. Яку логічну послідовність Вам удалося при цьому відтворити?
9. Розкрийте основні складові генезису психічних процесів, станів та властивостей особистості.
10. Проаналізуйте роль волі в трудових діях людини.
II Складіть схему включення психічних процесів у репродуктивну та перетворюючу діяльність.
12. Як детермінуються репродуктивна та творча форми діяння людини вчинком?
13. Що є рушійною силою розвитку психічних процесів і властивостей особистості?
14. Схарактеризуйте основні теорії життєвого шляху людини.
15. Як у класичній психологічній традиції тлумачиться поняття онтогенез/?
16. Розкрийте сутність поняття “час життя” як психологічного феномена. Яку модель теоретизації Ви вважаєте необхідним застосувати при цьому? Чому?
17. В чому полягає психологічний смисл понять “життєвий цикл”, “життєвий шлях”?
18. Проілюструйте за допомогою психологічних, філософських або літературних аналогій відмінність понять “життєвий шлях” та “творчий шлях” людини.
19. Побудуйте міфічний, художній та метафоричний образи феномена “миттєвість життя”. Розкрийте його психологічний зміст.
20. Чи можливе життя як учинок? Обгрунтуйте свої твердження. Обгрунтуйте можливість тверджень, протилежних за суттю Вашим.
21. Наведіть приклади міфологічних, релігійних, психологічних, філософських та побутових тлумачень природної завершеності життя. В яких культурних
Традиціях та релігійних віруваннях стверджуються нескінченність життя, безсмертя душі після природної смерті?
22. Що психологи називають рушійними силами розгортання життєвого шляху людини?
23. Як здійснюються людиною свідомі та неусвідомлювані дії щодо тлумачення явищ світу?
24. Розкрийте психологічний зміст поняття “ідеал” у зв’язку з життєвим шляхом людини.
25. Яким є шлях особистості до професіоналізму? Які його психологічні ознаки та суспільні характеристики?
26. В чому полягає екзистенціальний смисл поняття “жадоба життя”?
27. Назвіть психологічні ознаки дійової включеності особистості у світ. Чи можлива життєва альтернатива цього?
28. Розкрийте культурно-історичний смисл подолання людиною страху смерті. Пригадайте окремі народні звичаї, обряди, традиції, шо відтворюють цей механізм. Які психологічні властивості особистості (індивідуальні та вселюдські) зумовлюють певну ритуальність даного її світосприймання?
29. Розкрийте діалектичний та сугнісний зв’язок понять “універсальна обдарованість” та “конкретні здібності” людини?
30. В чому сутнісна відмінність понять “талановитість” та “геніальність”? Проілюструйте свою відповідь.
31. Як би Ви розкрили смисл понять “покликання” та “призначення”? Якій філософській чи релігійній традиції Ви віддаєте перевагу в тлумаченні зазначених понять?
32. Що таке життєвий поклик? Чи відчуваєте Ви його?
33. Як, на Вашу думку, слід рухатися до свого акме та як запобігти станові вичерпаності?
34. Чому творчість називають засобом завершеності життя? Проілюструйте та прокоментуйте можливі відповіді на це запитання.
35. Як Ви вважаєте, “культурнотворча сила “Я” – це більш-менш вдала метафора чи адекватне відображеному змістові поняття?
36. Наведіть приклади класифікації творчих здібностей людини. Прокоментуйте наведені класифікаційні моделі.
37. Як пов’язуються етапи творчого процесу з логікою розгортання життєвого шляху людини?
38. Розкрийте корені та сутнісні особливості міфологічної, релігійної та філософської форм творчості людини.
39. Побудуйте сугнісний портрет наукової, художньої та практичної творчості людини.
40. Як би Ви здійснювали кваліфікацію власних схильностей до здійснення певної або декількох форм творчості?
41. Якою мірою Вам особисто властива схильність до філософствування? Проілюструйте свою відповідь.
42. Чи має спрямованість до героїчного реальний вияв у продуктах творчого діяння людини? Це повсякденний атрибут чи ознака надзвичайних умов життєдіяння людини?
43. Розкрийте рівні співвідношення індивідуального, народного та вселюдського в життєвому та творчому шляху людини.
44. Чому самопізнання є сутнісною онтологічною ознакою буття людини?
45. Назвіть основні механізми самопізнавальної діяльності особистості.
46. Розкрийте повсякденний зміст самопізнання особистості.
47. Як відбувається розвиток здатності людини до здійснення самопізнавальних діяльностей чимдалі складнішого рівня від одного етапу онтогенезу до іншого?
48. Коли йдеться про смисл життя як психологічний феномен, які змістові рівні тлумачення можуть застосовуватися психологом?
49. Схарактеризуйте декілька філософських та релігійних традицій тлумачення смислу життя людини.
50. Як реалізується принцип дії та післядії в тлумаченні вчинкового смислу психологічних феноменів? Спробуйте побудувати розгорнуту пояснювальну модель. Зобразіть її схематично.
ТВОРЧІ ВПРАВИ
Вправа 1.
Спробуйте використати прийом спрямованої фантазії та уявити себе через п’ять років (10 років тощо). Занотуйте на окремому аркуші свої уявлення. Можна відповісти на такі запитання:
1) чи задоволений я обраною професією?
2) який у мене статус у суспільстві, професійній групі?
3) як склалися взаємини з дружиною (чоловіком) у родині? як складаються взаємини з батьками у родині?
4) які маю плани на майбутнє?
5) що з власного минулого я не хотів би згадувати?
Крім “прискорення часу”, можна також вертатися у власне минуле, звертаючись не тільки до згадок, але й до прийому спрямованої фантазії, коригуючи в уяві ті події, котрі сьогодні дуже хотілося б забути.
Вправа 2.
Візьміть кольорові олівці чи фломастери і починайте послідовно позначати роки свого життя, довільно обираючи для кожного року певний колір. Не зупиняйтеся на теперішньому віці, рухайтеся далі, до зрілості, похилого віку, завершення життя.
Зверніть увагу, які роки для Вас є активними (червоно-жовта гама), які пасивними (синьо-зелена гама), як виглядає майбутнє.
Вправа 3.
Для виконання цієї вправи необхідно об’єднатися з людиною, яку Ви дуже добре знаєте і яка добре знає Вас. Кожен учасник пише словесний портрет іншого, а потім створює портрет його уявленої протилежності, антипода. Готові твори пропонують одне одному з метою пошуку відповідей на такі запитання:
1) як ти ставишся до їхнього минулого? чи є відмінності у життєвому шляху симпатичного та антипатичного персонажів?
2) що кожен із них переживає сьогодні? як ти вважаєш, які причини цих переживань?
3) що з ними трапиться у майбутньому? чи будуть вони задоволені власним життям?
4) до чого вони прагнуть у житті?
5) як позитивний та негативний персонажі оцінюють себе?
6) які взаємини у них могли б скластися?
Вправа 4.
Спробуйте визначити свій психологічний вік, вік своїх друзів, знайомих, виходячи з їхнього ставлення до власного життя, оцінок минулого та планів на майбутнє. Завдання спрощується, якщо зробити нескладні підрахунки. Наприклад, Ви вважаєте, що встигли до цього часу реалізувати себе, свої життєві задуми на 30 %, а прожити сподіваєтеся 80 років. Тоді за ці 80 років Ви можете самореалізуватися на 100 %. Ваш психологічний вік –
24 роки. Якщо Ваш паспортний вік не збігається з психологічним, поміркуйте, чому.
Вправа 5.
Це одна з досить поширених в гештальттерапії вправ, спрямованих на актуалізацію досвіду особистості детально пригадувати ті чи інші ситуації, події, цикли подій минулого.
Виберіть яку-небудь ситуацію минулого, не занадто давню та не занадто складну.
Наприклад, відвідайте у власній уяві дім Вашого друга. Заплющіть очі. Що Ви насправді бачите? Двері: хто-небудь їх відчиняє? Ви бачите обстановку? Інших людей? Не намагайтеся щось через силу вилучати з пам’яті, розуму, шукати щось, що має бути тут. Просто прямуйте туди, у те місце, яке Ви пригадуєте, і помічайте, що там є.
При першому виконанні вправи Ви звертаєте увагу переважно на предметне оточення спогаду. Іншим разом спробуйте актуалізувати у згадці власні відчуття та переживання тієї ситуації. Ще іншим разом пригадайте всі найдрібніші елементи спілкування та взаємодії з іншими людьми. Постійно урізноманітнюйте свій досвід.
Вправа 6.
Ще одна з гештальттерапевтичних вправ, спрямована на актуалізацію інтегруючого усвідомлення особистістю себе в певних життєвих ситуаціях.
Спробуйте на основі усвідомлення будь-якої наявної ситуації виголошувати фрази, що більш чи менш адекватно відображають цю ситуацію з позиції тіла, почуттів, мовних звичок, соціальних відносин та ін. Наприклад: “Я стискаю пальці рук та напружую м’язи обличчя… Отже, я починаю сердитись, але поки що не даю своєму гніву виразитись… Отже, мій голос звучить з дещо нервовою вібрацією, але він м’який та стриманий… Отже, я здатен певною мірою володіти виявленням своїх емоцій…” і т. д.
Кожне з таких розмірковувань (відповідно до певної ситуації, її змісту, умов тощо) є відображенням процесу усвідомлення живої ситуації. Вчіться легко змінювати свою точку зору, вибирати новий орієнтир у веденні спілкування, контролювати та направляти розвиток ситуації до позитивного розв’язання.
Вправа 7.
Пригадайте будь-яку життєво важливу для Вас подію, що сталася в минулому.
Виберіть таку подію, яка мала позитивний особистісний результат. Уявіть собі цю подію як процес, послідовність, що поступово, повільно розгортається. А отже, окремі складові цієї події послідовно виявляються Вашою свідомістю як своєрідний “ланцюжок”. Проаналізуйте кожну його ланку. Визначте, коли ситуація чи подія розгорталася у заданому напрямі з об’єктивних умов, а коли за умов чийогось суб’єктивного впливу. Чиї це були впливи та як вони позначилися на результаті події в цілому? А Ви самі теж впливали на розвиток цієї події? Як? Ви були продуктивні у спрямуванні цієї події до логічного кінця? Ви чи хтось інший, чи якісь об’єктивні умови забезпечили очікуваний Вами результат?
А тепер уявіть собі життєво важливу для Вас подію, що має статися у майбутньому.
Виберіть таку подію, яка необхідно повинна мати позитивний особистісний результат. Уявіть собі цю подію, що поступово розгортається. Як Ви будете діяти, аби результат був таким, як Ви очікуєте? Що для цього необхідно? Ви почнете діяти вже зараз?
Спробуйте повторити вправу декілька разів. Іншим разом нехай це буде подія з негативним особистісним результатом. Тренуйтесь аналізувати, узагальнювати та застосовувати свій індивідуальний досвід діяння.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)