Основи педагогічної техніки – Пихтіна Н. П. – 3. Професійно-педагогічні здібності. Характеристика основних груп здібностей

Існує три рівні сформованості педагогічної майстерності вихователів:

– Рівень педагогічної умілості, що формується протягом терміну навчання у виші на основі виконання студентами усіх видів навчальної діяльності, окреслених навчальним планом професійної підготовки фахівців;

– Рівень власне педагогічної майстерності, що формується протягом перших 3-5 років самостійної професійної діяльності, націлений на вироблення власного професійного стилю, портрету діяльності;

– Рівень професійної творчості, що формується за умови творчого пошуку педагогом нових, ефективних шляхів удосконалення педагогічної діяльності, підвищення її результатів. Наслідками такого творчого пошуку можуть бути наукова робота педагога, представлена у його статтях, методичних посібниках, монографіях, інноваційна діяльність та презентація її результатів, узагальнення, впровадження передового педагогічного досвіду.

Структурними компонентами педагогічної майстерності є:

– Професійні знання як основа майстерності;

– професійно-педагогічна техніка;

– професійно-педагогічні вміння;

– професійно-педагогічні здібності;

– гуманістична спрямованість педагогічної діяльності.

3. Професійно-педагогічні здібності. Характеристика основних груп здібностей

У педагогіці вищої школи актуальними є питання:

– Від чого найбільше залежить успіх у професійно-педагогічній діяльності?

– Що впливає на формування педагогічної майстерності (природні чи соціальні фактори)?

– Що таке професійно-педагогічні здібності? Яка їх структура? Педагогічні здібності – це психічні властивості особистості, що є умовою успішного виконання різних видів професійно-педагогічної діяльності.

У розумінні сутності педагогічних здібностей важливо з’ясувати роль задатків та умов середовища. Відомо, що вродженими є задатки – природні, анатомо-фізіологічні особливості організму (передусім мозку та органів чуття).

Вони та умови середовища впливають на розвиток здібностей:

Уперше поняття здібностей у науку ввів Платон. У своїх ранніх філософських творах він писав, що людина народжується зі здібностями, які потім змінити не можна. Ці погляди Платона були покладені пізніше в основу багатьох расових теорій.

Пізніше про здібності філософ написав інше: “Люди поділяються як золото, срібло, мідь та залізо. Але за певних обставин золото може стати сріблом, а срібло – золотою породою, як і все в природі переходить з одного в інше”.

Цих позицій притримувався іспанський лікар Хуан Дуарте. Він обгрунтовував свою концепцію двома словами “Дарования врождены”, вважав, що людина може оволодіти тільки одним видом діяльності, оскільки її здібності обмежені.

Філософи-матеріалісти середньовіччя, зокрема Ф. Бекон:

– поділяв науки відповідно до основних особливостей людського розуму та вважав, що люди з добре розвиненою пам’яттю краще розуміються в галузі історії, добре розвинена уява сприяє поетичному обдаруванню, розвиненість розумових операцій формує здібності до філософії;

– немає такого розуму, який не можна було б змінити відповідними заняттями.

Я. Коменський Доводив, що необхідно розвивати здібності у кожної дитини. У своїй роботі “Велика дидактика” вперше обгрунтував поняття “дидактика”, називаючи його мистецтвом вчити всіх усього.

К. Гельвецій (середньовічна Франція) висловлювався з приводу здібностей так: “Люди народжуються однаковими. Виховання всемогутнє! Син короля нічим не відрізняється від сина селянина. Все залежить від виховання”.

Д. Дідро Вважав, що люди не народжуються однаковими, а виховання не є всемогутнім. Від нього багато чого залежить. Але в житті вирішальну роль відіграє активність самої особистості, її здатність до самовдосконалення.

Якщо провести паралель між роздумами філософів і позиціями деяких педагогів-практиків, що ділять дітей на здібних і нездібних, то їх позиції можна вважати непрофесійними.

Здібності – це не тільки те, чим володіє дитина зараз, але й те, до чого може прийти за відповідних умов.

Н-д: Д. Мейжер, незважаючи на те, що пішов зі школи в 16 років, не довчившись і не склавши екзамену на місце кондуктора автобуса, у 47 років став прем’єр-міністром США.

А. П. Чехов мав “трійки” за твори, погано навчався.

Ч. Дарвін, У. Черчиль, В. Скотт, Д. Менделєєв у свій час мали проблеми з навчанням та оцінками, але це пізніше за сприятливих умов дозволило їм досягти успіхів у певних галузях, стати визначними людьми, зробити відкриття в науці.

Фактори, що впливають на формування здібностей

1. Задатки (природні, анатомо-фізіологічні особливості: тип нервової системи та особливості органів чуття). Наприклад: троє з 12-ти дітей І. С. Баха стали видатними музикантами.

2. Виховання. Наприклад: у 20-ті рр. французька експедиція привезла дівчинку 2-х місяців одного племені, яка мешкала в хащах Амазонки на рівні розвитку кам’яного віку. Дівчинку виховувала високоосвічена сім’я, і вона демонструвала гарні успіхи в навчанні: на “відмінно” закінчила гімназію, університет. Тепер Марі Івон – таке ім’я мала дівчинка – доктор наук, професор етнографії.

3. Середовище: географічне, макросоціальне, мікросоціальне.

4. Активність самої особистості. Наприклад: роль активності і цілеспрямованості у житті, науковій та суспільній діяльності М. Ломоносова, тривала робота над собою давньогрецького оратора Демосфена у подоланні вроджених дефектів мовлення, що привело до ораторської майстерності.

Педагогічні здібності – Психічні властивості особистості педагога, що забезпечують високу результативність виконання професійної діяльності.

У педагогічній літературі проблема педагогічних здібностей добре досліджена. Різні дослідники виділяють різні групи педагогічних здібностей.

Розглянемо дві класифікації:

– І. Зязюн (Київ), Н. Кузьміна (Санкт-Петербург) виділяють такі групи педагогічних здібностей: академічні, дидактичні, організаторські, комунікативні, соціально-перцептивні, гностичні, здібності до концентрації і розподілу уваги;

– М. Станкін (Москва), погоджуючись з важливістю виділених груп здібностей, вважає, що у діяльності педагога не менш важливими є наступні групи здібностей: експресивні, авторитарні, науково-педагогічні, особистісні, мажорні, психомоторні та психотехнічні, конструктивні, рефлексивні, фасилітативні.

Вважаємо, що для ефективного виконання професійної діяльності вихователем дітей дошкільного віку фахівцеві необхідно володіти педагогічними здібностями Усіх окреслених різними дослідниками Груп (зведена класифікація за Н. Кузьміною, І. Зязюном, М. Станкіним):

1. Академічні здібності Полягають в умінні постійно поповнювати свої знання, читати новинки літератури, психолого-педагогічну, періодичну пресу. Варто зі студентських років виховувати у собі потребу читати професійну літературу. В межах вивчення дисципліни “Основи педагогічної техніки” ми будемо практикувати таку форму роботи, як Педагогічний анонс, Де усі зможуть випробувати себе в презентації цікавих новинок періодичної педагогічної преси.

2. Дидактичні здібності Полягають в умінні навчати інших, в умінні адаптувати психолого-педагогічну інформацію до потреб аудиторії. Вихователеві дітей дошкільного віку належить особлива місія підготовки дитини до навчання в школі. В умовах обов’язкової дошкільної освіти дидактичні здібності вихователя набувають особливої значущості у контексті методик раннього розвитку дитини.

Навчати обов’язково з успіхом так, щоб неуспіху бути не могло; навчати швидко, щоб ні вчитель, ні учні не нудьгували; щоб навчання відбувалося з задоволенням; навчати грунтовно і не для годиться (Я. Коменський).

3. Організаторські здібності Полягають в умінні організовувати себе та інших до роботи, грунтуються на здатності до вольового зусилля. Передбачають уміння правильно делегувати завдання, допомагати у виконанні, контролювати їх виконання, конструктивно оцінювати результати. Враховуючи мимовільність пізнавальної сфери дошкільників, ця група здібностей є важливою для вихователя, оскільки організувати дитину з низьким потенціалом до вольового зусилля до навчальної та інших видів діяльності складно.

4. Комунікативні здібності Полягають в умінні створювати психологічно комфортні умови для оточення, рефлексивно та нерефлексивно слухати залежно від ситуації, бути оптимістом. Здібності моделювати та будувати комунікативні стосунки з дітьми, чий комунікативний досвід недостатній, є важливими для вихователя та вимагають широкого застосування вербальних і невербальних засобів комунікації, розуміння стилів, моделей педагогічного спілкування.

5. Соціально-перцептивні здібності Полягають в умінні сприймати, бачити внутрішній світ дитини за зовнішніми проявами її поведінки. Основою перцептивних здібностей є аналітичний підхід до поведінки людини. Розвитку перцептивних умінь сприяє такий вид роботи, як написання психолого-педагогічних характеристик.

6. Експресивні здібності. Експресія – виразність. Ця група здібностей передбачає уміння вихователя образно, виразно виражати себе, освітньо-виховний зміст через слово і невербальні засоби.

Виділяють Вербальну і невербальну експресію.

Вербальна експресія.

Академік М. Веденський володів словом і мистецтвом переконувати так, що зупиняв кровотечу, викликав стан неіснуючої вагітності.

Вербальна виразність залежить від культури і техніки мови. Реалізується в ретиальній та аксіальній мовній комунікації. Ретиальна мовна комунікація – це спілкування одного з групою. У професійній діяльності формами такої комунікації є екскурсія, лекція, публічний виступ, групові та масові форми роботи. Аксіальна мовна комунікація – спілкування один на один. У професійній діяльності формами аксіальної комунікації є індивідуальна бесіда, індивідуальне психологічне консультування. Важливим у такій комунікації є вміння слухати, аналізувати, відображати почуття співрозмовника.

Невербальна виразність – це засоби зовнішньої естетичної виразності. Вони поділяються на фізіологічні (зріст, статура, постава, колір волосся, шкіри, очей); функціональні (міміка, жести, пантоміміка, візуальний контакт, дистанція); соціальні (зачіска, одяг, взуття, аксесуари, прикраси, макіяж).

7. Авторитарні здібності Полягають в умінні завоювати повагу і авторитет.

Авторитет (від латинського – гідність, сила, влада, вплив). Розрізняють авторитет справжній і хибний. Складові справжнього авторитету: професіоналізм, відповідальне ставлення до роботи, щира зацікавленість в інших успіхах, загальна ерудиція, культура, такт, саморегуляція, почуття гумору, вимогливість. На авторитет впливає перше враження, яке складає про себе людина. Для дитини дошкільного віку дуже важливим є отримання позитивного враження про вихователя, оскільки таке позитивне враження є емоційною основою для налагодження стосунків вихователя з дитиною, формування у дошкільника довіри до педагога, дошкільного закладу, особливо на етапі адаптації дітей до закладу освіти.

Чинники, які підривають авторитет: поверхневі професійні знання, надмірний дидактизм, невміння регулювати власний психоемоційний стан.

Типи хибного авторитету:

– Авторитет примусу (грунтується на тиску, авторитарних методах спілкування, придушує ініціативу інших, виховує боягузтво, підлабузництво, завуальовану та відкриту агресію);

– Авторитет відстані (виражається в дистанційних стосунках, надмірній офіційності, намаганнях зробити спілкування загадковим і незрозумілим);

– Авторитет педантизму полягає в системі прискіпувань, умовностей, надмірної вимогливості, які встановлюються дорослим і приносять більше шкоди, ніж користі, знецінюють емоційний контакт у спілкуванні;

– Авторитет моралізаторства грунтується на постійних читаннях нотацій, що розглядаються як основний засіб виховання, до такого моралізування діти швидко звикають і не звертають уваги;

– Авторитет уявної доброти найчастіше зустрічається серед молодих фахівців, які намагаються у такий спосіб швидко завоювати авторитет.

8. Науково-педагогічні здібності Передбачають науково-дослідну роботу в межах професійної діяльності. Це виражається в потребі, в новому бажанні працювати творчо, експериментувати, систематично вивчати літературу і передовий досвід колег. Науково-педагогічні здібності грунтуються на розвитку таких розумових операцій, як аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, абстрагування та ін. Вони проявляються на усіх рівнях професійної майстерності, особливо на третьому рівні педагогічної творчості. Виявляються під час навчання у виші в межах виконання курсових, дипломних робіт.

9. Особистісні здібності Виявляються у педагогічному такті, толерантності, терплячості, повазі і ввічливості до людей.

За допомогою такту можна досягти успіху навіть там, де не можна нічого зробити за допомогою інших методів виховання. За визначенням М. Станкіна, такт – особливе відчуття оптимальності, те, що визначає міру у тому, що робить людина. І. І. Чернокозов визначає Педагогічний такт як моральну поведінку педагога, яка включає передбачування усіх можливих наслідків власних вчинків, передбачування його суб’єктивного сприйняття дитиною, вираз високої гуманності, доброзичливості, ефективний засіб встановлення конструктивних стосунків за будь-яких умов. Тому педагогічний такт – це завжди творчість, креативний пошук оптимальних дій і вчинків, що забезпечує неповторність педагогічних дій.

Специфіка педагогічного такту як форми моральних стосунків полягає перш за все в Особливій моральній відповідальності педагога, його професійному обов’язку – бути провідним учасником педагогічного процесу, спрямовувати та організовувати його, створювати і підтримувати умови, що забезпечують його результативність, нести особисту відповідальність за педагогічні наслідки власної праці, дій і вчинків стосовно конкретної дитини, дитячого колективу в цілому, що досягаються з найменшими втратами.

Найбільш яскраво виявляється педагогічний такт під час застосування методів заохочення та покарання.

Умови ефективності застосування методу заохочення:

– зміст заохочення має відображати сутність вчинку чи досягнення дитини;

– заохочення має бути своєчасним та публічним;

– заохочення вихователя має підтримувати колектив дітей;

– якщо колектив дітей не підтримує вихователя, відкласти заохочення та підготувати адекватну емоційну реакцію колективу, оскільки заохочення виховує лише тоді, коли члени колективу радіють успіхам інших;

– заохочення має бути психологічно обгрунтованим. Вимоги до застосування методу покарання:

– метод покарання ефективніше застосовувати не за результати діяльності, а за порушення дисципліни, неслухняність. Проте варто враховувати, що при складних завданнях порушення дисципліни є більш поширеними;

– покарання повинно бути оптимальним – неприпустимо виявляти жорстокість при незначному проступку чи легковірність у відповідь на важкі проступки дитини;

– вихователеві зберігати стабільність в оцінюванні дітей незалежно від власного настрою, самопочуття чи характеру стосунків з дітьми;

– педагогічно доцільна вимогливість вихователя є ефективним шляхом попередження порушень дисципліни і, відповідно, зменшення застосування покарань у роботі з дітьми;

– застосовуючи покарання, виявляти повагу до дитини.

10. Мажорні здібності. Практика демонструє, що дана група здібностей проявляється в умінні використовувати гумор як ефективний педагогічний засіб.

“Веселье ругают у нас то и дело, хоть лечит веселье и душу, и тело” (Г. Ролленхаген).

Педагогічні можливості застосування гумору:

– оптимізм і гумор допомагає активізувати навчальний процес, будь-яку роботу чи відпочинок, ліквідувати конфлікти, зняти напругу;

– гумор є ефективним регулятором поведінки учасників освітньо-виховного процесу;

– важливо у застосуванні гумору дотримуватись вимог.

“Тех слов, где есть хоть капля яда, и в шутку говорить не надо” (А. Шукур).

Вимоги до застосування гумору

– не висміювати осіб, а висміювати риси характеру чи вчинки;

– не сміятися над тим, що дитина не може виправити (прізвище, фізичні дані, хворобу);

– не варто сміятися першим над власним жартом;

– не варто ображатися соціальному педагогу на жарт клієнта. Варто бути готовим не боячись посміятися над собою;

– не варто сміятися над випадковими промахами дитини, над новачками;

– неприпустимим є вульгарний жарт.

М. Станкін називає такі Прийоми застосування гумору: Іронія, парадокс, натяк, каламбур (гра слів), повторення як елемент дотепності, доведення до абсурду, псевдоконтраст.

11. Психомоторні або психотехнічні здібності. Психотехнічні здібності забезпечують психічну і моторну активність людини. Здібності цієї групи забезпечують рухову активність та забезпечують її зв’язок з мислительною діяльністю. Важливим у реалізації психомоторних здібностей є професійні знання та уміння, соціальний досвід.

А. Макаренко називав психомоторні уміння здатністю гармонійно сидіти, ходити, стояти, говорити.

Психомоторика особливо задіяною є у трудовій та фізичній діяльності педагога і дітей. Ця група здібностей також передбачає уміння педагога розраховувати амплітуду фізичних навантажень дитини, їх активності у трудовій діяльності відповідно до віку і досвіду дитини.

12. Здібності до концентрації і розподілу уваги. К. Ушинський називав увагу тими дверима, через які проходить усе, що тільки входить в душу людини з навколишнього світу.

Професійно-педагогічна увага – це процес вибіркової концентрації свідомості на об’єктах і процесі педагогічної діяльності. Для педагога важливо знати про різновиди і властивості уваги, користуватися цим інструментом у практичній педагогічній діяльності; враховувати індивідуальні відмінності уваги, їх зв’язок з типом темпераменту.

Досвід педагогічної діяльності вихователя засвідчує, що діти постійно потребують уваги педагога. Його уважність проявляється в умінні бачити усіх, бути уважним, слухати і чути дитину, виявляти живий інтерес до дитини. Це допоможе краще розуміти ситуації, що складаються в освітньо-виховному процесі, психоемоційний стан дитини, розуміти його чинники, прогнозувати результати педагогічних заходів.

13. Гностичні здібності – здатність до пізнання предметів, явищ, осіб, їх аналізу. У професійній діяльності ці здібності виявляються в умінні аналізувати власну професійну діяльність, чинники можливих успіхів та недоліків. Педагог-майстер повинен багато знати про своїх вихованців, їх взаємостосунки в групі. Бути обізнаним в інших галузях знань (музиці, літературі, живопису, спорті), дотичних до власної професійно-педагогічної діяльності.

14. Конструктивні здібності Проявляються у здатності до професійно-педагогічної уяви, умінні проектувати майбутні досягнення своїх вихованців, бачити їх здібності та працювати над їх розвитком; планувати власну діяльність, передбачати її результати; передбачати можливу реакцію вихованців на педагогічну дію чи вплив.

15. Рефлексивні здібності (рефлексія – самопізнання внутрішніх станів, існує на раціональному – аналіз та емоційному – емпатія рівнях) проявляються в здатності до співчуття та співпереживання. Проявляються в уміннях педагога аналізувати ситуацію, розуміти емоційний стан дитини, в уміннях рефлексивно слухати співрозмовника.

16. Фасилітативні здібності (фасилітатор – Той, хто надає допомогу) проявляються в умінні практично надавати допомогу (в першу чергу, психолого-педагогічну) дітям, їх батькам, колегам у різних освітньо-виховних ситуаціях.

Домашнє завдання до семінару: Продумати та розписати (можна у таблицю), через які вміння, в межах яких форм та методів педагогічної діяльності проявляються здібності кожної групи в діяльності вихователя дітей дошкільного віку.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)