Основи педагогічної ергономіки – Карапузова Н. Д. – Сутність педагогічної ергономіки
У зв’язку з корінною реформою системи освіти України, соціально-економічними змінами, процесами автоматизації і комп’ютеризації актуалізуються питання збереження здоров’я молоді, її адаптації до життя в суспільстві. Одним зі шляхів модернізації, технологізації навчального середовища та збереження здоров’я учителів і учнів, підвищення ефективності навчально-виховного процесу є впровадження засад педагогічної ергономіки в навчально-виховний процес сучасної української школи.
Сутність педагогічної ергономіки
Дослідники досі дискутують щодо сутності педагогічної ергономіки. Одні вважають, що це наука про фізіологічні та психофізіологічні механізми оптимального функціонування організму учня в середовищі навчання (В. Нестеренко); інші розцінюють її як напрям у сучасній педагогіці, який займається комплексним вивченням і проектуванням навчальної діяльності викладача і студента з метою забезпечення її ефективності (С. Скидан); “Український педагогічний словник” визначає її як розділ педагогіки, який досліджує проблеми оптимізації матеріальних умов шкільної праці і відпочинку, дидактичних засобів, робочих місць учня й учителя; техніки безпеки та гігієни праці, а також естетику школи та її оточення.
Порівнявши висловлювання різних авторів, можна окреслити два основні аспекти педагогічної ергономіки: вивчення діяльності суб’єктів навчального процесу в системі “учень – викладач – засоби навчання – навчальне середовище” і закономірності фізіологічних та психофізіологічних процесів, що є основою цієї діяльності.
Педагогічна Ергономіка – галузь педагогічної науки, яка вивчає проблеми гармонізації суб’єкт-суб’єктних відносин учасників педагогічної взаємодії шляхом оптимізації психофізіологічних процесів, дидактичних засобів, матеріальних умов шкільної праці, гігієнічних, здоров ‘Язберігальних Та естетичних чинників освітнього середовища.
Педагогічна ергономіка на основі всебічного комплексного аналізу основних чинників взаємодії в системі “учитель – учень – засоби навчання – навчальне середовище” (з позицій медичних, біологічних, педагогічних, психологічних наук) формує сукупність науково обгрунтованих вимог до навчальної діяльності учнів та педагогічної діяльності вчителів.
Навчальна діяльність є об‘єктом педагогічної ергономіки, А Предметом її дослідження – система “учитель – учень – засоби навчання – навчальне середовище”.
На сучасному етапі розвитку педагогічної ергономіки перед нею постають такі основні завдання:
1) дослідження особливостей трудової діяльності учнів і учителя у процесі навчання та виховання;
2) вдосконалення та проектування таких матеріальних засобів і умов навчання, які максимально задовольнятимуть потреби педагогічного процесу;
3) оптимізація навчальної діяльності учителя та учнів шляхом пристосування до неї матеріальних засобів і умов навчального процесу.
Практичним результатом педагогічної ергономіки має бути створення відповідних інтер’єрів шкільних приміщень, їх раціональне оснащення обладнанням, яке максимально задовольняє особливості педагогічного процесу та його учасників як за конструктивним, так і за інформаційним наповненням. Неестетичні, незручні меблі, класи, засоби навчання, невідповідність характеристик навчального середовища нормативним вимогам, недостатня завантаженість учнів (автоматичне виконання певних дій, одноманітність діяльності, обмеженість засобів навчання) або перевантаженість (надто швидкий темп уроку, невідповідність завдань віковому рівню розумового розвитку) викликають стан функціонального дискомфорту, що спричинює різке зниження ефективності навчання.
Метою педагогічної ергономіки Є розвиток в єдності таких напрямів дослідження та проектування: забезпечення високої ефективності навчального процесу і, відповідно, функціонування системи “учитель – учень – засоби навчання – навчальне середовище”; збереження здоров’я та розвиток особистості усіх учасників педагогічного процесу. Цим забезпечується цілісність ергономічних досліджень та їх системний характер. У конкретних дослідженнях один з аспектів може переважати, однак загальна мета реалізується через їх сукупність і взаємодоповнюваність.
Реалізація мети передбачає гуманізацію навчання на основі врахування функціональних можливостей учителя та учнів. Стратегічним завданням цієї гуманізації є забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей, гармонії відносин людини і навколишнього середовища, суспільства і природи. Розв’язуючи практичні завдання, педагогічна ергономіка зважає на відповідність технічних засобів навчання та навчального середовища фізичним, фізіологічним, психологічним можливостям і особливостям навчальної діяльності учителя й учня. Гуманізація та гуманітаризація грунтуються на створенні такого психологічного клімату в класі, який запобігає стресовим станам і перевантаженню учнів та учителя, сприяє розвитку міжособистісних стосунків, співробітництва, шанобливих відносин між учасниками навчального процесу.
Гуманістична парадигма оголошує людину найвищою цінністю на Землі, тому в процесі ергономічних досліджень слід керуватися психофізіологічними можливостями учителів та учнів, їх вимогами до інформаційно-предметного середовища. З таких самих позицій в ергономічній системі “учитель – учень – засоби навчання – навчальне середовище” учень і вчитель розглядаються не як окремі її елементи, а як діючі суб’єкти навчального процесу, а середовище, засоби навчання – як такі, що залучені до їх діяльності. Це дає змогу розглядати вказану систему у такому вигляді: “суб’єкти навчального процесу – засоби навчання – навчальне середовище”.
Навчальний процес має грунтуватися на певних педагогічних та ергономічних принципах його організації (С. Вороніна). До педагогічних принципів належать:
1) принцип науковості, який передбачає створення умов для формування у школярів наукових світосприйняття і картини світу, активної життєвої позиції. Цей принцип також передбачає відповідність засобів навчання сучасному рівню розвитку науки, оволодіння достовірною та доведеною інформацією, способами навчально-пізнавальної діяльності. Його реалізують шляхом проведення експериментальних досліджень різних навчальних дисциплін;
2) принцип доступності, що реалізується через урахування реальних навчальних можливостей школярів з метою запобігання інтелектуальним, фізичним і нервово-емоційним перевантаженням, які руйнують фізичне та психічне здоров’я. Цей принцип передбачає опору на попередній пізнавальний та предметно-перетворювальний досвід учнів;
3) принцип наочності, що передбачає цілеспрямоване залучення органів чуттів до сприйняття та осмислення навчального матеріалу через комплексне використання засобів навчання з яскраво вираженими ознаками, які обумовлюють їх форму та особливості функціонування;
4) принцип педагогічної технологічності, який характеризує придатність навчально-предметного середовища та засобів навчання для застосування прийомів педагогічного процесу на конкретних етапах;
5) принцип адекватності, що передбачає чітку відповідність формованого інформаційно-предметного середовища і системи засобів навчання цілям та вимогам освітнього стандарту, а також використаним методам і організаційним формам навчання;
6) принцип зв’язку навчання з життям, який полягає у відповідності змісту освіти та умов її реалізації прогресивним перетворенням у суспільному житті. Його реалізують через залучення учнів до всіх видів суспільно-корисної діяльності;
7) принцип достатньої стимуляції, що передбачає наявність у педагогічній системі та її складових таких властивостей, які спонукатимуть учнів до активного пошуку та творчості, підтримуватимуть інтерес до навчального процесу для досягнення поставленої мети.
Виокремлюють такі ергономічні принципи:
1) принцип безпеки (створення умов для безпечної роботи вчителів та учнів);
2) принцип комфортності (забезпечення гармонійного розвитку суб’єктів навчального процесу);
3) принцип надійності (безвідмовність функціонування навчально-предметного середовища та системи засобів навчання протягом використання їх у школі);
4) принцип психофізіологічної адаптивності (конструктивна та інформативна адаптація навчально-предметного середовища та його компонентів до слухових, зорових, психофізіологічних можливостей учнів; забезпечує освоєння навчальної інформації, здійснення зворотного зв’язку і досягнення високої результативності праці учнів);
5) принцип хронометричної відповідності (пристосованість конструктивних та інформативних якостей навчання до часових можливостей використання їх на уроці);
6) принцип естетичності, або дидактичного дизайну (забезпечення привабливості та краси форм обладнання за допомогою засобів технічної естетики для розвитку естетичного смаку, акуратності, гарного настрою).
На всіх етапах навчального процесу – планування, забезпечення технічними та методичними засобами, організації та здійснення – необхідно брати до уваги всі згадані вище принципи. Це забезпечить комфортність навчального середовища, безпечність його для здоров’я, високу результативність навчання.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)