Основи охорони праці – Березуцький В. В. – 5.5.2. Система попередження пожежі
Система попередження пожежі – це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на усунення умов виникнення пожежі (ДСТУ 2272-93).
Основним принципом цієї системи є положення про те, що горіння (пожежа) можливе тільки за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела займання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до певної температури і перебувала у відповідному співвідношенні з окислювачем, а джерело займання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (займання).
До окислювачів належать хлор, окисли азоту та інші речовини. Однак з практичної точки зору найбільший інтерес становить вивчення процесу горіння, що виникає при окисленні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі гальмується швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище.
Система попередження пожежі включає, перш за все, два основних напрямки: 1) попередження формування горючого середовища; 2) запобігання виникненню в цьому середовищі (або привнесення в нього) джерела займання.
Попередження формування горючого середовища або вибухонебезпечної суміші досягається за рахунок:
– максимально можливого використання неспалимих та важко-спалимих матеріалів (облицювання, оштукатурювання, просочення антипіренами та ін.);
– обмеження маси і (або) об’єму горючих речовин та вибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також забезпечення безпечного способу їх розміщення (зонування територій з урахуванням рельєфності);
– надійна ізоляція та герметизація горючого середовища та вибухонебезпечної суміші, розміщення в кабінах, камерах, відсіках, попередження витікання, контроль відкладень вибухонебезпечного пилу;
– підтримання концентрацій горючих газів, пари і вибухонебезпечних сумішей за межами їх спалахування (відведення, видалення горючих та вибухонебезпечних речовин, робоча й аварійна вентиляція, конструкційні та технологічні рішення; контроль повітряного середовища);
– застосування інертних (флегматизуючих) домішок (азот, вуглекислий газ, водяна пара), які роблять середовище негорючим, та інгібуючих (хімічно активних компонентів), які сприяють припиненню горіння;
– підтримання в горючому середовищі температури,, тиску, а також концентрації небезпечних компонентів за межами спалаху суміші (герметизація та інші конструктивні й технологічні рішення).
Попередження виникнення у горючому середовищі (або принесення в нього) джерела займання досягається за рахунок:
– використання обладнання та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання;
– застосування електрообладнання, що відповідає за виконанням класу пожежо – та вибухонебезпечності приміщень і зон, групі й категорії вибухонебезпечної суміші;
– виконання вимог спільного зберігання речовин і матеріалів;
– використання обладнання, яке задовольняє вимоги електростатичної іскронебезпечності;
– улаштування молнієзахисту;
– організації автоматичного контролю параметрів, виявлення джерела займання;
– заземлення обладнання подовжених металоконструкцій;
– використання при роботі з легкозаймистими рідинами інструменту, який виключає іскроутворення;
– ліквідації умов самозаймання речовин і матеріалів.
Якщо немає підстав вважати безумовно неможливим утворювання горючого середовища та джерела займання або джерела ініціювання вибуху, тоді реалізовується принцип локалізації осередку пожежі або вибуху застосування пожежо-вибухозахисту.