Основи охорони праці – Атаманчук П. С. – Правила надання домедичної допомоги
Першу медичну допомогу потерпілим при нещасних випадках нерідко вимушені надавати оточуючі, якими може бути кожний з нас. Тому ми повинні вміти попередити виникнення або знизити кількість важких чи критичних станів, а якщо вони виникли, то застосувати ті чи інші заходи для врятування життя. Знання методів оживлення, а також ознак життя та смерті є дуже важливим моментом у заходах щодо надання першої медичної допомоги. Нещасний випадок може відбутися у будь-який момент і з будь-якою людиною. І як правило, в таких випадках поряд немає лікаря чи фельдшера. У зв’язку з цим кожна людина повинна вміти правильно надати першу допомогу потерпілому.
Надаючи першу допомогу, потрібно керуватись такими принципами:
А) керівництво по наданню першої допомоги повинна взяти на себе одна людина; надають допомогу спокійно, впевнено;
Б) особлива обережність необхідна в тих випадках, коли потерпілого витягують з-під автомобіля, уламків при обвалах; неправильні дії в таких випадках можуть ускладнити травмування потерпілого;
В) надавши першу допомогу, потерпілого негайно відправляють в найближчий медичний заклад;
Г) у випадку, коли немає можливості надання допомоги, потрібно прийняти заходи для швидкого транспортування у найближчий медичний пункт.
Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти: оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед той потребує; забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів виконати штучне дихання “із рота в рот” або “із рота в ніс” та зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність; зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов’ язки або пальцевим притискуванням судин; накласти пов’ язку при пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, забитті); іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток важкому забитті, термічному ураженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утепленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; використати підручні засоби при перенесенні, вантаженні і транспортуванні потерпілого; визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом; користуватися аптечкою швидкої допомоги.
Шок. Причини шокового стану – надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Сприяти розвитку шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування після травми тощо. Ознаки – блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку – блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні знепритомніння.
Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна відповідна допомога, яка надається при пораненні, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилився, необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою закутують у ковдру. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Не слід роздягати потерпілого та охолоджувати його, навпаки, необхідно його зігріти, покласти в теплому приміщенні, прикласти до кінцівок грілки. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.
Памороки. Причини – раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенню м’ язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Памороки – це перехідний стан до непритомності. Ознаками па-мороків є блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, головокружіння, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають.
Допомога. Покласти потерпілого в горизонтальне положення, розстебнути комір, забезпечити надходження свіжого повітря. Можна дати понюхати нашатирний спирт на ваті. Потерпілому слід трохи полежати. Коли потерпілий у свідомості, йому можна дати гарячий чай, каву. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти.
Непритомність (втрата свідомості). Обличчя хворого набирає багрянцю, відновлюється вільне дихання. Але необхідно розстебнути тугий комірець, пояс, розслабити вузол галстука, негайно викликати “швидку допомогу”. Причини – ті що й при памороках. Ознаки. Часто непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памо-роки, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50…40 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання. При втраті свідомості людина падає і може одержати тяжкі травми, навіть покалічитися. Якщо довго лежати в незручному положенні, то розвивається параліч через стискання окремих нервів. А це може привести до інвалідності. Людина, яка втратила свідомість, може втопитися в калюжі води, згоріти (наприклад, від цигарки) у власному ліжку. Тому дуже важливо швидко і правильно надати першу допомогу людині. Саме головне – швидко забезпечити можливість вільно дихати.
Допомога. При непритомності потерпілого треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. В разі потреби очистити рот носовою хустинкою. Потім потерпілого кладуть на спину, підстеливши під голову, максимально відкидають її назад, щоб підборіддя було направлене більше догори. Для досягнення цієї мети під лопатки кладуть змотаний із одягу валик. Такий простий спосіб часто дає ефект, оскільки виключається небезпека западання язика. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх
Ущільнює, поплескати по щоках, побризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення (рис. 10.2).
Якщо втрата свідомості наступає при стресах, хвилюванні, від нестачі повітря та в інших непередбачених ситуаціях, людину необхідно винести на свіже повітря, розстебнути комірець, пояс і дати нюхати нашатирний спирт (на вату або хустинку). Якщо трапився нещасний випадок у глухому лісі, потрібно зробити носилки з гілок, палок і обережно перекласти на них потерпілого та нести до шосейної дороги. При цьому потрібно стежити за тим, щоб його голова (якщо він не прийшов до свідомості) весь час була закинута назад. У тих випадках, коли втрата свідомості поєднується з травмою (пораненням чи переломом), необхідно зробити перев’язку та накласти шину.
Клінічна смерть – це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі. Другим етапом є біологічна, або істинна смерть, – незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах.
Тому, хто надає долікарську допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті і вміти розрізняти ці два стани організму.
У разі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульс не визначається, відсутнє дихання, зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю. Навпаки наявність цих ознак свідчить про те, що людина жива. Ознаки наявності дихання описані вище. Серцебиття визначається рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, нижче соска, а також за пульсом на шиї, де проходить найбільша – сонна – артерія, або ж на внутрішній частині передпліччя. Реакція зіниць перевіряється раптовим освітленням очей або їх затемненням рукою. При освітленні зіниці повинні звужуватися, а при затемненні – розширюватися. Якщо людина жива, при доторканні до рогівки її ока, наприклад, кінчиком носової хустинки, – повіки здригаються, вона реагує на інші сильні больові подразнення, наприклад, уколи. В перші 5-7 хв. клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, і клінічна смерть переходить у біологічну.
Ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки ока та її висихання, деформація зіниці при стисканні, струпне задубіння, струпні синюваті плями. У період клінічної смерті, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити (реанімувати). До оживлення входить проведення двох основних процедур – відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця.
IV. Технологія і техніка виконання експериментів
1. Згідно теоретичних відомостей ознайомитись з складом домашньої аптечки (таблиця 10.1) та аптечки для лабораторії. Пояснити призначення складових аптечки для лабораторії. Визначити відсутні компоненти аптечки. Зробити рекомендації щодо доукомплектування аптечки.
Перелік медикаментів і приладь для аптечки кабінету чи лабораторії. Бинт стерильний і нестерильний – по 1 шт.; серветки стерильні – 1 уп.; вата гігроскопічна – 50 г; спирт етиловий – 30-50 мл; мазь від опіків (з анестезином) – 1 уп.; перманганат калію – 15-20 г.; розчин йоду спиртовий – 1 фл.; розчин борної кислоти 5 %-й спиртовий – 1 фл.; розчин оцтової кислоти 2 %-й – 100-150 мл; розчин аміаку 10 %-й – 1 фл.; валідол – 1 уп.; вазелін борний – 1 уп.; розчин перекису водню 3 %-й – 50 мл.; активоване вугілля в таблетках – 4 уп.; сульфацил-натрію 30 %-й у тюбиках по 1,5 мл – 5 шт.; сода питна – 1 пачка; ножиці медичні – 1 шт.; пінцет – 1 шт.; клей БФ-6 (або лейкопластир) – 25 мл (3 пак.); джгут – 1 шт.
Комплектування аптечки та складання інструкції з подання першої медичної допомоги роблять за погодженням з персоналом медпункту. На дверцях аптечки слід записати адресу і телефон найближчої лікувальної установи, де можуть подати першу медичну допомогу. Контроль за станом аптечки здійснює персонал медпункту.
2. Виміряти частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск своєму товаришу за допомогою спеціального приладу – тонометра (див. рис. 16.3).
Результати вимірювань_
3. Ознайомитись з правилами надання долікарняної допомоги. Отримати завдання для надання долікарської допомоги потерпілому для конкретного нещасного випадку. Надати допомогу потерпілому.
“Потерпілого” вибирають з числа студентів або моделюють процес надання домедичної допомоги на манекені (рис. 10.3). При цьому використовують стенди, таблиці, рисунки, шини та інші підручні пристосування для надання різних видів долі-карняної допомоги. Скласти звіт, описавши прийоми і методи надання долікарської допомоги для конкретного випадку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)