Органічною частиною змісту є ідея. Ідея пов’язана з темою, але вони не тотожні. Деякі літературознавці ототожнюють ідею з темою, бо орієнтуються на визначення теми, яке дав М. Горький. Він писав, що “тема – це

Важливим чинником змісту є конфлікт (лат. conflictus – – зіткнення, сутичка). В основі конфлікту – зіткнення поглядів, інтересів. Що більш протилежні погляди, характери, то конфлікт гостріший. Є різні типи конфліктів, їх ділять за тематикою

Традиційно до них відносять композицію, сюжет, мову, фоніку, ритміку, строфіку. Це форми вираження змісту художнього твору. Вивчаючи художній твір, ми не обмежуємося підрахунками кількості епітетів, метафор, а розглядаємо, наскільки образно виражено зміст за допомогою

8.2.1. Визначення композиції і її типи Композиція (лат. compositio – складання, поєднання, створення, побудова) – це план твору, співвідношення його частин, взаємозв’язок образів, картин, епізодів. У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен,

Найпростішим видом композиційного зв’язку є групування персонажів. Без групування персонажів не може бути конфлікту. Є твори, у яких багато героїв. У романі Л. Толстого “Війна і мир” їх біля 500, у романі Петра Панча

Оскільки в основі сюжету – виникнення і розгортання конфлікту, то при аналізі потрібно вивчати етапи його розвитку. Стадії розвитку сюжету називають елементами, компонентами або чинниками. Сюжет включає п’ять елементів: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію

Кожен вид мистецтва має свій матеріал для створення образу. У літературі таким матеріалом є слово. І. Франко в поемі “Лісова ідилія” писав: Слова – полова, Але огонь в одежі слова – Безсмертна, чудотворна фея,

Кожен вид мистецтва має свій матеріал для створення образу. У літературі таким матеріалом є слово. І. Франко в поемі “Лісова ідилія” писав: Слова – полова, Але огонь в одежі слова – Безсмертна, чудотворна фея,

Троп (грец. tropos – поворот) – слово або вираз, ужитий у переносному значенні. Тропи розкривають суть зображуваного предмета, явища, вони є засобом індивідуалізації персонажа, виявляють ставлення автора до зображуваного. Тропи надають мові образної виразності,

Фігури, пов’язані з відхиленням від комунікативно-логічних норм оформлення фрази, називаються риторичними. Риторичні фігури побудовані на словесних зворотах, які мають умовно-діалогічний характер. Серед риторичних фігур виділяють звертання, запитання, ствердження, заперечення, оклики. Вони не зв’язані з

9.1. Мова вірша і мова прози 9.2. Ритм 9.3. Рима і її різновиди 9.4. Види римування 9.5. Системи віршування 9.6. Строфіка 9.1. Мова вірша і мова прози Є дві форми організації художньої мови –

9.1. Мова вірша і мова прози 9.2. Ритм 9.3. Рима і її різновиди 9.4. Види римування 9.5. Системи віршування 9.6. Строфіка 9.1. Мова вірша і мова прози Є дві форми організації художньої мови –

Суміжне (парне) – умовне позначення: АА. Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! За те, що в грудях ти ховаєш серце люте… (І. Франко) Перехресне: АБАБ. Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було, як

10.1. Поняття про рід, вид, жанр 10.2. Особливості епосу, види епічних творів 10.3. Лірика, особливості, види, жанри 10.4. Особливості драми, види і жанри 10.5. Суміжні змістоформи 10.1. Поняття про рід, вид, жанр Відповідно до

Епос (epos) у перекладі з грецької мови – слово. Це оповідна форма літератури. Платон вважав, що в епосі поєднуються ліричні елементи (висловлювання автора) і драматичні (наслідування). На думку Арістотеля, автор епосу веде розповідь “про

Драма (грец. drama – дія) – рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст розкривається через гру акторів. Драма показує людину в напружений момент життя,

11.1. Поняття про літературний процес 11.2. Спадкоємність 11.3. Літературні взаємодії і взаємовпливи 11.4. Літературна традиція і новаторство 11.1. Поняття про літературний процес Основний закон життя – його постійний розвиток. Цей закон спостерігаємо і в

Спадкоємність – об’єктивна закономірність у розвитку суспільства, матеріальної і духовної культури. “Поеми Гомера, “Божественна комедія” Дайте, драми Шекспіра, “Фауст” Гете, “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна, “Війна і мир” Толстого – це, – відзначає О. Бушмін,

Традиції і новаторство (лат. tradition – передавання) – це передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. Продовжувати традиції – значить творчо засвоювати досвід попередників і йти далі. Кожен новий крок у мистецтві

12.1. Творчість письменника 12.2. Стиль 12.3. Літературна школа 12.4. Літературна група 12.5. Літературна течія 12.6. Художній метод 12.1. Творчість письменника Літературний процес включає багато різних творів. Будучи неповторними мистецькими явищами, вони пов’язані між собою

Літературна школа – це професійна близкість групи письменників. Автори “Словника літературознавчих термінів” В. Лесин і О. Пулинець під школою розуміють “тенденції, ідейно-художні особливості”, манеру письма, “властиві літераторам, що знаходяться під значним впливом великого письменника,

Ширшою категорією від літературного угруповання є літературна течія. Течія – це група письменників, об’єднаних ідейно-естетичними поглядами та художньо стильовими особливостями. Це історико-типологічне утворення, що охоплює як змістовний, так і формальний рівні мистецтва, які між

13.1. Бароко 13.2. Класицизм 13.3. Сентименталізм 13.4. Романтизм 13.5. Реалізм 13.6. Натуралізм 13.7. Модернізм і його стильові течії 13.8. Авангардизм і його стильові течії 13.9. Соціалістичний реалізм 13.10. Постмодернізм Літературний напрям – не конкретно-історичне

Класицизм (лат. classicus – взірцевий, довершений) заявив про себе в XVI ст. в італійському мистецтві, але найбільшого розквіту досяг у XVII ст. у Франції, яку вважають колискою класицизму. Класицизм як літературний напрям утвердився в

Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, який виник у кінці XVІII ст. в Німеччині, Англії, Франції, а на початку XIX ст. поширився в Польщі, Австрії, Росії і Україні. З часом охопив країни Європи і