Основи інформаційно-аналітичної діяльності – Захарова І. В. – 1.1. Інформаційна складова інформаційно-аналітичної діяльності

1.1. Інформаційна складова інформаційно-аналітичної діяльності

Інформаційно-аналітична діяльність (ІАД) Має багато тлумачень, якщо її розглядати в різних аспектах. Інформаційний підхід до ІАД дозволяє відносити її до напряму інформаційної діяльності, зокрема, трактувати її в якості комплексної інформаційної діяльності, що застосовує засоби та методи науково-інформаційної діяльності та інформатики. Дослідження змісту ІАД з точки зору аналітичної роботи надає інший акцент ІАД, яку трактують як творчу аналітичну діяльність, призначену для оцінювання інформації і підготовки прийняття рішень; як сукупність процесів семантичної обробки даних, в результаті чого розрізнені дані перетворюються на закінчену інформаційну продукцію – аналітичний документ. Однак зазначимо, що чітке розділення між двома цими складовими (видами) ІАД є умовним і можливим виключно на рівні абстрагування, в теоретичній площині.

Розглянемо дві складові ІАД: інформаційну (1.1.) та аналітичну (1.2.).

Інформаційний підхід до ІАД дозволяє відносити її до напряму інформаційної діяльності, зокрема, трактувати її в якості комплексної інформаційної діяльності, що застосовує засоби та методи науково-інформаційної діяльності та інформатики.

1.1.1. Науково-інформаційна діяльність

Теоретичною базою інформаційної складової ІАД є головні положення науково-інформаційної діяльності (НІД) та наукової інформатики.

Інформаційна діяльність взагалі є невід’ємною частиною всіх сфер суспільного життя. Вона має певні цілі та завдання, для реалізації яких існують конкретні засоби, що сприяють отриманню необхідних результатів. У нашій державі існують спеціальні інформаційні установи, що складають систему інформаційного забезпечення користувачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту. Створюються також умови для здобуття професійної освіти в цій галузі – підготовка фахівців для роботи в підрозділах інформації. Водночас, інформаційні структури формуються як органічні складові багатьох установ, організацій, фірм. Інформаційна діяльність охоплює всі галузі науки, освіти, виробництва, а також економіку, політику, культуру, техніку, природознавство тощо. Отже, вона є не тільки окремою функцією суспільства, а й складовим елементом людського життя.

НІД вважають ключовим напрямом інформаційної діяльності. Вона має свій предмет і методи дослідження, що відбито у Законі України “Про науково-технічну інформацію” (1993). НІД визначається у цьому Законі як “сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні”. Об’єктом НІД є наукова інформація, яка відображає відомості про “досягнення науки, техніки, виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності” [5]. Тому зазвичай цей вид діяльності пов’язують, насамперед, із галузями природничих, технічних, сільськогосподарських наук. Узагальнюючи існуючі визначення НІД, зупинимося на наступному.

Науково-інформаційна діяльність (НІД) – це соціально-організований різновид наукової праці, яка виконується в цілях підвищення ефективності досліджень і розробок і полягає в здійсненні таких головних процесів, як: збір, аналітико-синтетична переробка, зберігання і пошук закріплених в документах наукової інформації, а також в наданні (або розповсюдженні) цієї інформації ученим-дослідникам і фахівцям у відповідний час і в зручній для них формі (в межах інформаційного забезпечення та інформаційного обслуговування).

НІД зародилася в кінці XIX в. у межах бібліотекознавства під впливом потреб самої науки. Стрімке зростання досягнень в науці і техніці супроводжувалося швидким зростанням кількості що виходить в світі науково-технічної літератури і розширенням круга її потенційних читачів. Протягом багатьох століть потреби освічених людей в інформації задовольнялися бібліотеками. До винаходу книгодрукування рухомими літерами в XV в. широкі верстви населення були безграмотними і тому бібліотек не потребували. До кінця XIX в. розповсюдження письменності населення в розвинених країнах зросло до такого ступеня, що масові читачів в них стало значно більше, чим учених і фахівців. Тому бібліотеки в цей час розділилися на спеціальні (наукові і науково-технічні) і масові. Для масових бібліотек головним є культурно-просвітницьке завдання. Завдання наукових і науково-технічних бібліотек полягає в інформаційному обслуговуванні учених і фахівців. В даний час багато спеціальних бібліотек одночасно з бібліотечними виконують й інформаційні функції, фактично виконуючи роботу служб науково-технічній інформації (НТІ).

Фундаторами сучасної науки про інформацію, на думку вчених, стали бельгійський соціолог і документаліст Поль Отле (Otlet) (1868-1944) та його сподвижник Анрі Лафонтен (La Fontaine) (1854-1943), які створили на початку XX в. Універсальну десяткову класифікацію (УДК) – систему, якою користуються сьогодні всі країни світу. Вони запропонували проект створення Універсального бібліографічного репертуару (УБР), який не був здійснений. Отле і Лафонтен бачили в цих класифікаціях лише засоби для досягнення довершеної системи організації знань. їх головною ідеєю було переконання в необхідності впорядкування усесвітньої системи наукової комунікації. Ці цілі і сьогодні ще далеко не досягнуті, а потреба у вдосконаленні наукової комунікації відчувається гостріше, ніж 100 років тому.

НІД остаточно виділилася як наукова підсистема в середині XX в. У більшості розвинених країн світу існують національні або державні системи науково-технічної інформації, а їх уряди створюють спеціальні органи для управління цими системами. За деякими оцінками, в світі на організацію цієї діяльності щорічно витрачається понад 10 млрд. доларів. У радянський період існувала Державна система науково-технічної інформації (ДСНТІ), пізніше на її основі стали формуватися аналогічні системи пострадянських держав, у тому числі і України.

До сьогоднішнього часу існує дві крайнощі в розумінні місця НІД в структурі наукової праці. Одна з них зводить цю діяльність до сукупності чисто технічних операцій, які полегшують фахівцям доступ до необхідної інформації або ж сучасного різновиду бібліотечний-бібліографічного обслуговування. Цієї позиції часто дотримуються учені-теоретики й бібліотекарі. Інша точка зору, що висловлюється деякими вченими-інформатиками, інженерами і менеджерами, полягає в тому, що, оскільки немає чіткої межі між інформаційним і дослідницьким аналізом і синтезом, то немає і межі, що розділяє інформаційну і дослідницьку діяльність. Така позиція відображає потребу фахівців, що росте, в аналітичних і прогнозних оглядах і не робить відмінностей між інформуванням і отриманням нового знання.

На думку р. С. Гіляревського, відомого вченого й фахівця в галузі наукової інформатики та науково-інформаційної діяльності, обидві ці точки зору є крайніми і невірними, оскільки ведуть до заперечення самостійного існування інформаційної діяльності. В даний час стає зрозуміло, що проблема інформаційної кризи не може бути вирішена як в рамках чистого дослідження, так і одними бібліотечний-бібліографічними методами і засобами. Для істотного підвищення ефективності будь-якої творчої роботи потрібна розробка принципово нових інформаційних методів і засобів, що є практичним завданням наукової інформатики – базової теоретичної дисципліни для НІД

Основною метою НІД Є забезпечення всіх потенційних інформаційних потреб лаконічною та кваліфікованою інформацією про нові знання, досвід і прогнози в різних сферах людської діяльності.

Конкретними цілями НІД Є: збір наукових джерел інформації (документів), їх систематизація, аналіз і синтез, переробка, зберігання, пошук, відтворення, розмноження і розповсюдження наукової інформації.

З’ясуємо місце науки в контексті розгляду НІД. Слово “наука” буквально означає знання. Зазвичай під наукою розуміють суму отриманих до даного моменту знань, які створюють в сукупності певну систему. Ширше розуміння терміну “наука” полягає в тому, що вона є і результатом пізнання, і самою діяльністю по виробництву знань.

Як соціальний інститут наука включає наступні види діяльності:

– науково-дослідну (експериментальну і теоретичну). її мета полягає в прирості нового знання;

– науково-організаційну, направлену на здійснення керівництва і управління наукою;

– науково-інформаційну, покликану забезпечити інформаційне обслуговування інших видів діяльності;

– науково-допоміжну, таку, що виконує решту всіх функцій обслуговування, крім власне інформаційного забезпечення;

– науково-педагогічну, що забезпечує рух знань з науки в інші сфери людської діяльності.

Всі компоненти і види наукової діяльності взаємозв’язані і обумовлюють один одного.

Тенденція функціонального розділення праці в науці спостерігалося ще в середині XX ст. Єдності теорії і практики як двох сторін наукової діяльності відповідає розділення кожної науки на теоретичну і прикладну. Через систему суспільного розподілу праці наукова діяльність пов’язана зі всіма сферами соціальної діяльності. Диференціація наук за об’єктом і предметом дослідження, а також за функціональним принципом призвела до збільшення зв’язків між науками. У вчених виникла об’єктивна необхідність в обміні науковими знаннями, в розповсюдженні результатів наукової праці. Тому функція інформування відокремилася, науково-інформаційна діяльність (НІД) стала специфічним

Різновидом наукової праці, будучи його органічною складовою. (див. рис. 1).

Основи інформаційно аналітичної діяльності   Захарова І. В.   1.1. Інформаційна складова інформаційно аналітичної діяльності

Рис. 1. Суспільний розподіл праці в науці за функціональною ознакою

Якщо розглядати науку як інформаційний процес, то в ній можна виявити замкнутий цикл, що складається з отримання, передачі, накопичення і логічної обробки наукової інформації з метою отримання нової інформації. Цей процес реалізується завдяки циркуляції потоків наукової інформації в системі науки, що самоорганізовується. Іншими словами, існує деяка сукупність методів і засобів передачі науковій інформації, яка називається системою наукової комунікації.

У системі наукової комунікації виділяють неформальні і формальні процеси. Неформальні процеси, як правило, здійснюються самими дослідниками. До них відносяться: безпосередній діалог між ученими і фахівцями про дослідження та наукові розробки; усні доповіді перед колегами; обмін препринтами та відтисненнями наукових публікацій тощо. До формальних процесів відносяться: редакційно-видавничі і поліграфічні процеси, необхідні для публікації рукопису, включаючи її рецензування; процеси розповсюдження наукових публікацій, включаючи пов’язані з такими процесами аспекти книготоргівлі; бібліотечний-бібліографічна справа й архівна діяльність науково-інформаційна діяльність.

Таким чином організаційно оформилися певні структури наукових комунікацій, завдяки яким значно зменшилася роль в них вчених-дослідників, а самі ці структури створили окремі галузі знань та суспільного життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Основи інформаційно-аналітичної діяльності – Захарова І. В. – 1.1. Інформаційна складова інформаційно-аналітичної діяльності