Основи фінансового менеджменту – Рясних Є. Г. – Методи аналізу фінансової звітності
7.1. Аналіз фінансового стану підприємства
За адміністративно-командної економіки держава допомагала збитковим, неплатоспроможним підприємствам, надаючи їм дотації, субвенції та іншу допомогу. За ринкових умов відповідальність за платоспроможність і прибутковість підприємства повністю покладена на керівництво самих підприємств незалежно від форми їх власності. Ця відповідальність зростає в період економічної кризи. Тому своєчасне виявлення проблем у фінансовій діяльності підприємства є запорукою розроблення заходів щодо їх оперативного розв’язання та уникнення подальших ускладнень.
Мета та методи аналізу фінансової звітності
Аналіз фінансового стану підприємства, з якого повинен починатися грунтовний аналіз всієї його господарсько-фінансової діяльності, є однією з необхідних умов подолання кризових явищ, завоювання певного становища на ринку, підтримання своїх позицій, а в перспективі – нарощування обсягів продажу, а отже, забезпечення вищих прибутків.
Фінансовий стан суб’єкта господарювання – характеристика його фінансово) конкурентоспроможності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими господарюючими суб’єктами.
Рух товарно-матеріальних цінностей, трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і використанням коштів. Отже, фінансовий стан суб’єкта господарювання відображає всі аспекти його виробничо-торговельної діяльності.
Аналіз фінансової діяльності здійснюють з такими основними цілями:
1) оцінити попередню фінансову діяльність підприємства;
2) підготувати інформацію, потрібну для прогнозування розвитку підприємства;
3) підвищити ефективність господарювання і знайти резерви такого підвищення.
Цілей аналізу можна досягнути, якщо розв’язати комплекс взаємопов’язаних аналітичних завдань:
– визначення фінансового стану підприємства на момент дослідження;
– виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства за досліджуваний період;
– визначення “вузьких” місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;
– виявлення резервів, які підприємство може використати для поліпшення фінансового стану;
– розроблення процедури оперативного контролю за виробничою діяльністю;
– врахування результатів проведеного аналізу у процесі прийняття управлінських рішень.
Інформацію, отриману в результаті проведеного аналізу, широко застосовують. Користувачів інформації можна поділити на дві групи.
До першої належать основні користувачі інформації, безпосередньо зацікавлені в успішності господарської діяльності підприємства, адже від цього залежить їх добробут: власники підприємства, банки, фірми, які надають кредити підприємству (фінансові контактні аудиторії), потенційні інвестори, керівництво підприємства, працівники підприємства, споживачі продукції суб’єкта господарювання та держава.
До другої групи користувачів інформації належать господарюючі суб’єкти, не зацікавлені в успіхах підприємства (адже обов’язкові платежі підприємство повинно здійснювати незалежно від результатів своєї діяльності): фондові біржі, аудиторські та консалтингові фірми, юридичні, страхові компанії, ЗМІ.
Фінансовий менеджер повинен досконало володіти методами фінансового аналізу, оскільки він відповідає перед керівництвом підприємства за: рекомендації щодо фінансових рішень усередині підприємства; фінансовий аналіз контрагентів за діловими операціями; фінансовий імідж підприємства.
Для аналізу фінансового стану використовують систему взаємопов’язаних показників, які грунтуються на даних бухгалтерської та статистичної звітності підприємства. Такий аналіз іноді називають зовнішнім, оскільки він зорієнтований тільки на публічну звітність підприємства. Вірогідність вихідних даних впливає на цінність розрахованих показників.
Основу зовнішнього аналізу становлять:
– аналіз відносних показників прибутку;
– аналіз фінансового стану, ринкової сталості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;
– аналіз ефективності використання залученого капіталу;
-економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів.
Фінансовий менеджер повинен обрати систему показників, які допоможуть йому досить точно оцінити поточні та стратегічні можливості фірми.
Стабільність діяльності підприємства характеризують такі рівні фінансової сталості:
– абсолютна сталість фінансового стану, яка трапляється рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості. Вона характеризується нерівністю:
33 < ВОК,
Де 33 – загальні запаси; ВОК – власні обігові кошти?
– нормальна сталість фінансового стану підприємства, що гарантує його платоспроможність і характеризується нерівністю:
Де ДФЗ – джерела формування запасів;
– нестійкий фінансовий стан, пов’язаний зі зниженням платоспроможності, за якого, однак, ще зберігається можливість відновити рівновагу за рахунок поповнення джерел власних коштів та збільшення власних обігових, засобів, а також за рахунок додаткового залучення довгострокових пасивів:
– кризовий (критичний) фінансовий стан, за якого підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки грошові засоби, нетривкі цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості та прострочених позик.
Фінансова сталість підприємства передбачає поєднання таких сприятливих характеристик фінансового стану підприємства: високих платоспроможності, ліквідності балансу, кредитоспроможності та рентабельності.
Методи аналізу фінансової звітності
До них належать: вивчення звітності, горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, трендовий аналіз, розрахунок фінансових коефіцієнтів.
Вивчення звітності – це вивчення абсолютних показників, поданих у звітності. За допомогою цього методу з’ясовують майновий стан підприємства, його короткострокові й довгострокові інвестиції, вклади у фізичні активи, джерела формування власного капіталу і залучених коштів, оцінюють зв’язки підприємства з постачальниками і покупцями, фінансово-кредитними установами, оцінюють виторг від основної діяльності та прибуток поточного року.
Горизонтальний аналіз допомагає визначити абсолютні і відносні зміни різних статей звітності порівняно з попереднім роком, півріччям, кварталом.
Вертикальний аналіз проводять із метою з’ясування питомої ваги окремих статей звітності у загальному підсумковому показнику, який обирають за 100% (наприклад, питома вага статей активу у загальному підсумку балансу).
Найзагальніше уявлення про якісні зміни в структурі коштів підприємства та їхні джерела, а також про динаміку цих змін можна отримати саме за допомогою вертикального та горизонтального аналізів фінансової звітності.
Трендовий аналіз – це визначення основної тенденції розвитку в часі (тренду) показників звітності. У найпростішому випадку він може грунтуватися на розрахунку відносних відхилень показників звітності за певну кількість років (періодів) від рівня базисного року (періоду), для якого усі показники обирають як 100%.
Фінансові коефіцієнти окреслюють фінансові пропорції між різними статтями звітності. Перевагою фінансових коефіцієнтів є простота розрахунків і елімінування впливу інфляції, що особливо актуально за аналізу в тривалому періоді. Суть методу полягає у обчисленні відповідного показника і у порівнянні його з певною базою, наприклад:
– загальноприйнятими стандартними параметрами;
– середньогалузевими показниками;
– аналогічними показниками попередніх років (періодів);
– показниками підприємств-конкурентів;
– іншими показниками аналізованої фірми.
Для фінансового менеджера фінансові коефіцієнти мають особливе значення, оскільки вони є основою для оцінювання його діяльності з боку зовнішніх користувачів звітності, найчастіше акціонерів і кредиторів. Тому, приймаючи будь-яке рішення, фінансовий менеджер повинен оцінити вплив цього рішення на найважливіші фінансові коефіцієнти.
Аналіз фінансової звітності не дає змоги робити категоричних висновків, він тільки орієнтує користувача інформації при оцінюванні фінансового стану підприємства і визначенні “вузьких” місць.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)