Основи економіки та організації підприємництва – Тирпак І. В. – 1.1. Сутність підприємницької діяльності та її роль у формуванні ринкових відносин

1.1. Сутність підприємницької діяльності та її роль у формуванні ринкових відносин

Підприємництво являє собою економічну діяльність, яка сприяє одержанню прибутку. В Україні підприємницька діяльність здійснювалася у відповідності до Закону України “Про підприємництво”, прийнятого 7 лютого 1991 р., який діяв до прийняття і набрання чинності “Господарського кодексу” від 16.01.2003 року №436 – IV. В українській мові, на нашу думку, за значенням до слова іноземного походження “бізнес” (“моя справа”) є його синонім – термін “підприємництво”. Хоча, за тлумаченнями деякими вітчизняних вчених, різниця між ними полягає в тому, що підприємництво є складовою частиною, елементом бізнесу. Відповідно підприємець – це бізнесмен, ділова людина, яка робить вигідну справу – бізнес.

Поняття “підприємець” близьке такому економічному поняттю, як “господар”. Адже господар – не лише той, хто не розтратить своє майно, а й той, хто намагається його примножити, заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять “власник” й “підприємець” характерний передусім для дрібної підприємницької діяльності, тобто для малого бізнесу. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців.

Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником.

Підприємництво – один із найбільш динамічних видів господарської діяльності. Його учасниками є як фізичні, так і юридичні особи, діловий інтерес яких – одержання прибутку за рахунок виробництва і реалізації продукції, надання послуг і виконання робіт. Підприємництво – це система, що охоплює відношення між учасниками ринкової економіки, включаючи дії не тільки підприємств, але й споживачів, найманих працівників, державних структур.

Підприємництво – ініціативна, самостійна діяльність, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами і потребує прогресивних способш, прийомів, методів ведення господарської діяльності.

Підприємницька діяльність як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалася. Адже командно адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці панувало викривлене уявлення про підприємницьку діяльність і підприємців. Вона характеризувалася як система відносин, як явище експлуататорське за своєю суттю і властиве капіталістичній економіці. На практиці підприємницька діяльність заборонялася. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко і ворожим. Що стосується малого підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально караним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід до економічних методів господарювання, бізнес виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності і важливішою умовою створення ринкового середовища.

Суб’єктами підприємництва, відповідно до змісту ч. 2 ст. З Господарського Кодексу України (ГК України) вважаються особи, які займаються підприємницькою діяльністю “для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку”. За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання (підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність. Усі відносини, що за визначенням ГК України належать до господарських, безпосередньо або опосередковано пов’язані зі здійсненням господарської діяльності, зокрема підприємницької, їх учасниками. Це означає, що для того, щоб набути статусу учасника господарських відносин, потенційний суб’єкт повинен мати право на здійснення господарської діяльності взагалі, тобто діяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. З ГК України), а також підприємницької діяльності-зокрема, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Зважаючи на все вищенаведене, не слід плутати поняття “господарські відносини” із поняттям “відносини у сфері господарювання”, яке є ширшим, відносно першого, поняттям. Адже відносинами у сфері господарювання є і трудові відносини між найманим працівником і роботодавцем – суб’єктом господарювання (підприємцем), і відносини між суб’єктами господарювання і споживачами, і відносини, що складаються з приводу звернення до судів та інших державних органів суб’єкта господарювання (споживача, працівника тощо) за захистом своїх порушених прав. Відповідно, коло учасників “відносин у сфері господарювання” ширше за коло учасників “господарських відносин” (останні належать до учасників відносин у сфері господарювання). Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

До відносин у сфері господарювання також належать відносини, що складаються під час матеріального забезпечення діяльності суб’єктів – юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отримати статус суб’єкта господарської діяльності. Йдеться, зокрема, про установи (органи влади, органи місцевого самоврядування тощо) та інших юридичних осіб, які ГК України (ст. ст. З, 175 та ін.) спеціально визначені як “негосподарюючі”. Згідно із ч. З ст. З ГК України діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є не господарською діяльністю, а господарським забезпеченням діяльності цих суб’єктів.

Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб’єктів господарювання, який можна застосувати і для класифікації суб’єктів підприємницької діяльності. Ними вважаються:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані

– відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Сьогодні підприємця визначають як суб’єкта пошуку й реалізації новихможливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факторами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових форм прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того, щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5-7 % активного населення мало схильність до підприємницької діяльності. Підприємець прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого досягнення своїх ідей. Як керівник виробництва він є складовою частиною сукупного працівника. Його праця завжди бере участь у створенні продукції.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен визначити, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги;

– по-перше, підприємець, як правило, має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність залучати інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

– по-друге, підприємець може краще працювати “на споживача”. Прогнозуючи його запити, він намагається розгадати не лише поточні, а й майбутні потреби і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;

– по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу.

Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи підприємець здатний з меншими затратами виграти в конкурентній боротьбі на ринку.

Виходячи із зазначених характеристик, підприємця можна визначити (ідентифікувати) за умінням починати й вести підприємницьку справу, генеруванням й використанням ініціативи, зважуванням на ризик, доланням протидії в конкурентній боротьбі на ринку. Тому економічна та організаційна творчість, новаторство – це серцевина підприємницької діяльності. Отже, природу підприємця не слід пов’язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати, створювати нові якісні товари, прогресивні технології, забезпечувати надання різноманітних послуг, об’єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.



Основи економіки та організації підприємництва – Тирпак І. В. – 1.1. Сутність підприємницької діяльності та її роль у формуванні ринкових відносин