Основи економічної теорії – Козак Ю. Г. – 19.2 Валютні відносини та платіжний баланс
Міжнародні розрахунки
Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки, які здійснюються за міжнародними операціями і відображаються в узагальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн світу.
Міжнародні розрахунки – це:
O комерційні платежі – за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами та окремими особами різних країн, які пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;
O некомерційні платежі, Пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон та ін.
Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.
Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, котрі підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Здійснюється це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта і зараховує її (або її еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку-кореспондента, а банк у країні експортера списує цю саму суму з рахунка кореспондента і зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував товар.
Платежі готівковими грішми за міжнародними розрахунками здійснюються в основному під час поїздок за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, котрі обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну валюту.
У сучасній практиці розрахунки між банками різних країн за борговими вимогами і зобов’язаннями здійснюються в основному у вільно конвертованій валюті.
Форми міжнародних розрахунків
Основними формами міжнародних розрахунків по міжнародній торгівлі є товарний акредитив та інкасо.
Інкасо – це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта одержує на підставі розрахункових документів належні йому (клієнту) грошові кошти від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на його рахунок у банку.
Акредитив – це розрахунковий або грошовий документ, який являє собою доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або виплатити пред’явникові акредитива певну суму грошей.
Акредитив може бути безвідкличний, відкличний та переказний.
Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банку-емітента не змінювати і не анулювати його без згоди зацікавлених сторін.
Відкличний акредитив Може бути змінений або анульований у будь-який момент без попереднього повідомлення продавця. За відсутності відповідної вказівки акредитив вважається відкличним. Акредитивна форма розрахунків щонайбільше забезпечує інтереси імпортера, особливо якщо акредитив безвідкличний.
Переказний акредитив Застосовується за домовленістю з покупцем у тому випадку, якщо продавець має субпостачальників, яким він переказує частину цього акредитива. Переказний акредитив дешевший, ніж відкриття окремих акредитивів субпідрядчиків.
Особливістю платежів за міжнародними розрахунками є необхідність обміну, тобто продажу-купівлі одних валют на інші, незалежно від того, в якій валюті і в якій формі здійснюється платіж. Наприклад, імпортер з країни А, закупивши товар у експортера країни Б, може оплатити товар у валюті своєї країни, у валюті країни-експортера або у валюті третьої країни. У першому випадку експортер обмінює (продає) отриману іноземну валюту на валюту своєї країни, в другому – імпортер обмінює (купує) на свою валюту валюту країни-експортера, а в третьому випадку операція пов’язана з обміном валюти як для імпортера, так і для експортера. Відтак валютний курс, за яким здійснюється продаж-купівля валют, відіграє істотну роль у міжнародних розрахунках: від його рівня багато в чому залежать наслідки господарської діяльності міжнародних фірм.
Усі операції, пов’язані з міжнародними розрахунками, відображаються в платіжному балансі країни.
Платіжний баланс
Отже, міжнародні розрахунки за операціями зовнішньої торгівлі і руху капіталу опосередковуються валютними відносинами.
Усі ці операції відбиваються в платіжному балансі країни, котрий являє собою систематичний запис усіх угод із зовнішнім світом.
Платіжний баланс – це обсяг і співвідношення суми платежів, здійснених певною країною за кордоном, і суми надходжень із-за кордону за певний період (рік, квартал тощо). Перевищення надходжень над платежами становить активне сальдо платіжного балансу, а перевищення платежів над надходженнями – пасивне сальдо.
Стан платіжного балансу істотно впливає на валютне становище країни. Як правило, пасивність платіжного балансу погіршує становище на світовому ринку тієї чи іншої валюти, оскільки зумовлює підвищення курсу іноземної валюти, тобто падіння курсу національної валюти. Активний баланс поліпшує становище національної валюти, оскільки пропозиція іноземної валюти перевищує попит на неї, внаслідок чого зростає курс національної валюти. Відтак для розуміння процесів, що відбуваються у валютній сфері, необхідного для ефективного управління фінансами фірми, треба вміти аналізувати платіжний баланс країни в певному аспекті з точки зору з’ясування його взаємодії зі станом попиту на валюту та її пропозиції, рухом валютних курсів і відсоткових ставок.
Саме в цьому аспекті розглядається платіжний баланс. За ілюстрацію візьмемо стандартне подання платіжного балансу, що звичайно використовується Міжнародним валютним фондом (табл. 19.1) [13, с. 393].
Платіжний баланс, як і будь-який інший, має дві сторони: статті кредиту та статті дебету. Статті кредиту – плюсові статті (+) – відображають операції “експортного типу”, за котрими країна отримує, “заробляє”, іноземну валюту. Статті дебету – мінусові статті (-) – відображають операції “імпортного типу”, за якими іноземна валюта витрачається. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет – витрати іноземної валюти, тобто попит на неї.
Таблиця 19.1
СТАНДАРТНЕ ПОДАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ (В ДОЛАРАХ) (ДАНІ УМОВНІ)
Структура платіжного балансу
Платіжний баланс складається з трьох частин:
O “рахунок поточних операцій”;
O “рахунок руху капіталу”;
O “рахунок офіційних резервів”.
Перша частина Платіжного балансу – “рахунок поточних операцій” – включає такі статті: на боці кредиту – товарний експорт, експорт послуг, приватні доходи від інвестицій; на боці дебету – товарний імпорт, імпорт послуг, приватні грошові перекази.
Друга частина – “рахунок руху капіталу” – відображає на боці кредиту приплив капіталу в країну (надходження: отримання позик, іноземні інвестиції), а на боці дебету – відплив капіталу (платежі: купівля іноземних матеріальних та фінансових активів).
Розглядаючи рахунки руху капіталу, зверніть увагу на те, що звичайне надання кредитів за кордон називають “експортом капіталу”, а іноземні позики – “імпортом капіталу”. Однак кредитування іноземців є імпортною операцією, оскільки інвестиції в інші країни (відплив капіталу) означає витрачання іноземної валюти, зменшення резервів, а відтак відображається на боці дебету. Отримання кредиту (приплив капіталу) є експортною операцією, оскільки іноземні інвестиції збільшують запаси (резерви) іноземної валюти і тому відображаються на боці кредиту. Тому якщо експорт товарів збільшує, а імпорт зменшує запаси (резерви іноземної валюти), то відплив (вивезення) капіталів, тобто інвестицій, в інші країни, означає витрачання, зменшення резервів іноземної валюти, а приплив (ввезення) капіталів, тобто інвестиції з інших країн, збільшує запаси іноземної валюти.
Третя частина – “рахунок офіційних резервів” – слугує для регулювання “незбалансованості” платіжного балансу за поточними операціями і рухом капіталу, а також для підтримки необхідного курсу іноземної валюти (фіксованого курсу і регулювання короткострокових коливань плаваючих валютних курсів).
Отже, в платіжному балансі у зведеному вигляді представлені чинники, які сприяють збільшенню попиту на іноземну валюту (статті колонки “дебет”: імпорт товарів і послуг, витрати туристів, допомога та позики іншим державам) та збільшенню пропозиції іноземної валюти (статті колонки “кредит”: експорт товарів і послуг, позики, що надаються країні, та ін.). Відтак аналіз платіжного балансу дає змогу судити про доходи, одержувані країною від інших країн, і платежі іншим країнам, про пропозиції і попит на ту або іншу валюту, про суб’єкти міжнародних відносин, у руках яких акумулюються валюти, про тих, хто хоче продавати валюту, і тих, хто хоче купити її. Платіжний баланс говорить про стан офіційних резервів іноземної валюти, про позиції національної валюти і про здатність країни платити за своїми зобов’язаннями.
У кінці кінців у платіжному балансі відображається стан національної економіки та її місце в системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору і формування грошової податкової та валютної політики, адекватної соціально-економічним та політичним умовам певної країни.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)