Основи екології – Олійник Я. Б. – 5.4.1. Грунти та їх значення в агроекосистемах
Грунти є природними утвореннями, які характеризуються родючістю – здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності, а також накопиченими водою і повітрям. Крім того, грунти також є багатофункціональними системами, які виконують такі екологічні функції:
– середовища існування;
– акумулятора і джерела речовини й енергії для організмів;
– проміжного ланцюга між біологічним і геологічним кругообігами;
– захисного бар’єра;
– умов нормального функціонування біосфери в цілому.
Названі функції грунтів утворюють їх екологічний потенціал. Його складником є агроекологічний потенціал, тобто здатність грунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин, а також підтримувати екологічну рівновагу в агроландшафтах і природному середовищі. Агроекологічний потенціал грунтів визначається за такими основними показниками:
– потужністю гумусного шару грунту;
– вмістом поживних речовин (фосфор, калій);
– рівнем і мінералізацією грунтових вод;
– біотичним потенціалом або біопродуктивністю земельних угідь (середньорічним продуктивним зволоженням, періодом вегетації, середньорічним радіаційним балансом);
– стійкістю грунтів до забруднення (сумою активних температур, крутизною схилів, кам’янистістю, структурністю, питомим опором, механічним складом, вмістом гумусу, типом водного режиму, реакцією рН, ємністю іонів, залісненістю, розораністю, господарською освоєністю);
– забрудненістю радіонуклідами (цезій, стронцій, плутоній, америцій), важкими металами (валовий вміст у грунті бору, молібдену, марганцю, цинку, кобальту, нікелю, міді, хрому, свинцю та ін.) пестицидами і мінеральними добривами з урахуванням природних особливостей грунтів;
– несприятливими природно-антропогенними процесами (ступенем ураженості територій яружною і площинною ерозією, зсувами, суфозією лесових порід, дефляцією, карстом, селями, засоленням, підтопленням, просіданням і обваленням над гірничими виробками тощо).
Отже, грунт – це базис для створення будь-якої агроекосистеми, концентрації процесів трансформації потоків речовин та енергії в них. Фізико-хімічні процеси, які відбуваються в агро-екосистемах, істотно відрізняються від аналогічних процесів у природних екосистемах внаслідок наявності елементів антропогенного регулювання. Принципова відмінність навіть спрощених агроекосистем від природних полягає у переважному виносі з врожаєм поживних речовин, які акумулюються у вирощеній продукції. Але це не єдина їх відмінність.
Родючість грунту, яка визначається в основному запасами гумусу, є не тільки головною економічною і екологічною характеристикою агроекосистеми. Зменшення вмісту гумусу погіршує умови розвитку корисної мікрофлори, призводить до втрати запасів внутрішньогрунтової вологи, елементів мінерального живлення, посиленню процесів змиву та вимивання – зумовлює деградацію базису. З усіх типів грунтів найродючішими та найпотужнішими є чорноземи.
Розташовані на поверхні суші, грунти відіграють виключно важливу роль в процесі взаємодії літосфери з атмосферою і гідросферою, прямо (через рослин) або опосередковано (через тварин) впливають на існування біосфери. Усі грунти мають відому здатність до самовідтворення в ході процесу грунтоутворення. Людство використовує грунти прямо та опосередковано. Пряме використання відбувається під час руху наземного транспорту, у випадках будівництва, влаштування промислових і побутових звалищ тощо. При цьому грунти гинуть. Опосередковане використання має ширші масштаби і, за умов правильної організації, не призводить до зникнення або різкого погіршення властивостей грунтів. Найважливішим, звісно, є використання грунтів для вирощування культурних рослин. Людина також опосередковано використовує грунти через промислових і сільськогосподарських тварин (вони поїдають рослини, які ростуть на грунті).
Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність грунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності грунтів є урахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо.
Грунт – це найскладніша система, одним з основних компонентів якої є живі організми, що її населяють. Від діяльності цих організмів залежать характер та інтенсивність фіксації основного біогенного елемента – атмосферного азоту, здатність грунту до самоочищення та ін. Останнім часом значення грунтової біоти істотно збільшилося: при техногенному забрудненні компонентів біосфери, у тому числі й грунту, грунтова біота виконує важливу функцію детоксикації різних сполук, які наявні у грунті і впливають на стан навколишнього середовища та якість сільськогосподарської продукції.
Грунтовий покрив становить самостійну земну оболонку – педосферу. Він є продуктом сумісної дії клімату, рослинності, тварин та мікроорганізмів на поверхневі шари гірських порід. У цій найскладнішій системі безперервно відбуваються синтез та руйнування органічної речовини, кругообіг елементів зольного та азотного живлення рослин, детоксикація різних забруднювальних речовин, що надходять у грунт. Ці процеси здійснюються завдяки унікальній будові грунту, яка є системою взаємопов’язаних твердого, рідкого, газоподібного та живого складників. Наприклад, повітряний режим грунту тісно пов’язаний з його вологістю. Оптимальне співвідношення цих факторів сприяє кращому розвитку вищих рослин. Тверда фаза грунту, в якій в основному містяться джерела поживних та енергетичних речовин (гумус, органо-мінеральні колоїди), взаємопов’язана з грунтово-біотичним комплексом.
У зв’язку з цим значення грунту в агроекосистемах таке:
O Грунт є головним засобом сільськогосподарського виробництва; людство отримує з грунту близько 95 % всіх продуктів харчування.
O Грунт – це життєвий простір, який забезпечує проживання живих організмів.
O Грунт є механічною опорою рослинності, яка на ньому росте.
O Грунт має здатність зберігати насіння протягом декількох років, що підтримує біорізноманіття в природі та здатність до оновлення рослинних популяцій.
O Грунт акумулює необхідні для життєдіяльності організмів воду, поживні та енергетичні речовини, що значною мірою визначає його родючість.
O Грунт регулює гідротермічний режим, що дає змогу грунтовим організмам зберігати свою життєдіяльність за певних значень температури і вологості.
O Грунт виконує санітарну функцію. Висока здатність грунту до самоочищення за рахунок його біоти забезпечує знешкодження багатьох патогенних мікробів і токсикантів, що позитивно впливає на якість сільськогосподарської продукції і стан природного середовища в цілому.
O Грунти також використовують інформаційну функцію. Відомо, наприклад, що перехід навесні температури через +5 °С стимулює активізацію азоту, фосфору, калію, тобто ця межа температури слугує своєрідним сигналом для споживання цих елементів у зв’язку з початком вегетаційного періоду.
Однак усі ці функції грунту мають межі реалізації і можуть порушуватися внаслідок виробничої та іншої діяльності людини. Одним з таких порушень є так зване “грунтостомлення”, зовнішні прояви якого виражаються в різкому зниженні врожайності сільськогосподарських культур. Це відбувається, наприклад, якщо постійно вирощувати рослини одного й того ж роду. Основними причинами грунтостомлення є накопичення у грунті токсичних речовин, які виділяються корінням рослин та мікроорганізмами, а також розклад специфічних шкідників, збудників хвороб та бур’янів. Для запобігання грунтостомленню необхідно додержуватися сівозмін, регулярно оздоровляти грунти шляхом внесення органічних добрив, вирощувати стійкі сорти тощо.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)