Основи екології – Мягченко О. П. – 4.5. Основи екологічного права
Декларація “Про незалежність України”, Конституція України. Поняття про екологічну політику в Україні. Національна і глобальна екологічна політика. Програма дій на ХХІ століття. Основні напрями законодавства України – природоохоронне – Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Водний кодекс”, “Земельний кодекс”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про охорону рослин”, “Про тваринний світ”;ресурсо- Охоронне право:
“Пронадра”, “Гірничий кодекс”, “Лісовий кодекс”;антропо-охоронне: “Про охорону здоров’я”, “Про санітарно-епідемічне благополуччя населення”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, “Про охорону праці”, національна програма “Репродуктивне здоров’я”. Нормативні документи та основні їх вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності населення: норми, правила, інструкції.
Законодавство – це сукупність етично-моральних настанов, вироблених суспільством на протязі свого існування, та сукупності законів, затверджених державою, які стоять на сторожі здоров’я, безпеки природи та людини. Актуальним у забезпеченні екологічної грамотності є знання про явні, скриті або можливі небезпеки. Знання – це застосована у практиці інформація, зокрема юридична, і згідно з чинним законодавством громадянин має право на її отримання. Вся система законодавства базується на певних концепціях, засадах, зокрема на положеннях, які проголошені в Декларації про державний суверенітет України, яка формує національну екологічну безпеку.
Право – це система загальнообов’язкових правил поводження, соціальних норм, встановлених суспільством або санкціонованих державою, які відбивають волю панівного класу або всього народу і спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Для забезпечення прав людини держава має примусовий апарат.
Екологічне право регулює екологічні суспільні відносини, визначає морально-етичні цінності і визначає найбільш ефективні шляхи використання природних ресурсів, екологічну безпеку громадян і захист їхніх прав у цій сфері.
Існує Суб’єктивне право – як оцінка можливої поведінки громадян, фізичних осіб або організацій – юридичних осіб. Воно залежить від культури, моралі суспільства, спрямованих на досягнення певної цілі, пов’язаної із задоволенням інтересів, потреб (на жаль, не завжди законних). До цього відносять екологічні права, зокрема право на безпечне для життя і здоров’я, стан природного середовища.
Це одне з фундаментальних прав людини, закріплених у міжнародних правових актах, Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, законах України. Захист екологічних прав людини і громадських організацій – одне з пріоритетних напрямків права, юриспруденції.
4.5.1. Структура екологічного права України
Зародки національного природоохоронного законодавства сягають в часи Київської Русі. В збірці законів “Руська правда” княжої держави Київської Русі містилося чимало регламентацій, які стосувалися термінів полювання на тих чи інших тварин, існувала заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також і певні кари, переважно грошові, за порушення вимог “Руської правди”. В князівські часи фактично було закладено і початки формування заповідних територій – “мисливських угідь”, на яких лише зрідка відбувалися полювання та лови. У козацько-гетьманській державі, після княжої епохи, українське природоохоронне законодавство живилося джерелами різних епох та походження: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави у вигляді гетьманських універсалів. Через своєрідне становище тогочасної України на її законодавство нашаровувались правничі вимоги сусідніх держав – Польщі, Росії, Австрії.
Сучасне екологічне право в Україні спирається на законодавчі та інші регулятивні акти двоякого роду: з одного боку, практично і дотепер в Україні діють норми та стандарти, прийняті ще в колишньому Союзі РСР, з іншого – активно напрацьовується та створюється національне екологічне законодавство з врахуванням норм міжнародного права. Україна – член світового співтовариства і повинна враховувати та дотримуватися його правових норм.
Всю сукупність законів України можна класифікувати за двома напрямами – за характером дії законів – універсального, широкого, вузького та за об’єктами їх дії – природоохоронні, антропоохоронні та ресурсоохоронні.
Основними законами універсального характеру дії є Декларація про державний суверенітет (16.07.90), Конституція України (28.06.96),Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25.06.91).
Декларовані положення Конституції знаходять прямий відбиток у багатьох інших законах. Все екологічне законодавство України можна розділити на три напрямки: антропоохоронний – закони, які охороняють людину, її права на безпечне довкілля, як це стверджують Декларація про суверенітет та Конституція; Природоохоронний – закони, які охороняють природу як єдине ціле, та Ресурсоохо-ронний напрямок – закони, які регулюють використання природних ресурсів на території держави.
Законів багато, але через низький рівень еколого-правових знань, екологічної свідомості і культури населення, державних чиновників і загального правового нігілізму, недостатнє усвідомлення пріоритетності екологічних проблем і недостатньої уваги до них в діяльності державних, правоохоронних органів вони не завжди виконуються. В цьому причини неефективного застосування норм екологічного законодавства – українського та міжнародного і як результат – зневажання екологічними правами громадян, виникнення негативної екологічної ситуації в державі, яка загрожує безпеці нації, цивілізації.
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25.06.91) є основним, корінним документом в природоохоронному законодавстві. Цей документ в системі екологічного права умовно вважають природоохоронною конституцією. Відповідно до ст. 3 він встановлює основні принципи: пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне середовище для життя і здоров’я людей; гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан природного середовища; формування у свідомості населення екологічного світогляду.
Цей закон визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони природного середовища в інтересах людей. Для того, щоб ці інтереси задовольнялися найбільш повно, необхідно підвищувати екологічну культуру всього населення, рівень екологічних знань спеціалістів всіх професій – технічних, аграрних, медичних, педагогічних напрямків. Саме тому в ст. 7 цього закону записано, що Екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною ознакою для всіх посадових осіб.
Хоча тут слід зазначити, що дотепер в Україні, на відміну від багатьох держав, у шкільному циклі навчання відсутній нормативний навчальний предмет екологічного змісту. Цей закон вимагає упереджуючого характеру екологічних заходів, екологізації виробництва, обов’язковості екологічної експертизи, узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів, утримання плати за забруднення природного середовища і погіршення його якостей, компенсації заподіяної шкоди природі і людям.
Питання
1. Яка структура екологічного законодавства України?
2. Які права гарантує людині держава?
3. В чому важливість Декларації про незалежність України?
4. Охарактеризуйте основні положення закону про охорону природного середовища.
5. Охарактеризуйте основні положення Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.