Основи дидактики – Чайка В. М. – 1.2. Методологічна основа дидактики
Засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практичної діяльності визначає методологія. &; розвиток забезпечує розвиток наукового пізнання загалом. Методологія тісно пов’язана з гносеологією, що аналізує загальні характеристики пізнавальної діяльності людини. Кожна наука має власну методологію.
Методологія дидактики – вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання дидактичного процесу.
Вона є засобом не тільки теоретичного пізнання, а Й практичного перетворення процесу навчання, його вдосконалення та оптимізації.
Методологічною основою дидактики є закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, ідеї видатних педагогів. У навчальному процесі реалізуються важливі положення філософії про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечень, перехід кількісних змін у якісні. Дидактика оперує не тільки “своїми” категоріями, ай загально-філософськими: “особистість”, “розвиток”, “пізнання”, “зв’язок”, “засвоєння”, “процес”, “міра”, “суперечність”, “функція”, “методологія” та ін.
Аналіз навчального процесу здійснюють із застосуванням парних категорій, які виражають конкретні, прямі чи опосередковані, стійкі чи нестійкі, необхідні чи випадкові його зв’язки: “викладання” та “учіння”, “конкретне” й “абстрактне”, “кількість” і “якість”, “сутність” і “зміст”, “зміст” і “форма”, “явище” і “сутність”, “причина” і “наслідок”, “причина” і “мета”, “мета” і “засоби”, “чуттєве” і “раціональне”, “свобода” і “необхідність”, “емпіричне” і “теоретичне”, “ціле” і “частина” та ін. Співвідношення педагогічних явищ, позначених цими категоріями, допомагає розкрити суттєві дидактичні закономірності. Суперечності між викладанням та учін-ням – важливе джерело і рушійна сила процесу навчання. Вони виникають під впливом усе більших вимог суспільства до процесу навчання і теперішнім станом цього процесу (зовнішня суперечність). Внутрішня суперечність – між потребою учня в засвоєнні знань, умінь та навичок і реальними можливостями для реалізації цих потреб. Діалектика навчання визначається насамперед такими суперечностями: між провідною роллю вчителя і самостійною діяльністю учнів; в одночасній позиції учня як суб’єкта і об’єкта навчання, між накопиченим фондом дидактичних знань і обмеженими можливостями їх безпосередньої, суто емпіричної передачі; між колективною організацією навчання і переважно індивідуальним процесом засвоєння знань та ін.
Суперечності не є принципово чимось негативним, деструктивним, шкідливим. Це передусім джерело, внутрішній імпульс усіх процесів розвитку, в т. ч. й навчання. Проте існують суперечності, які є наслідком помилок у дидактичному керуванні. Якщо вчитель сприймає свою провідну роль догматично, авторитарно, то це призводить до недостатнього розвитку самостійної діяльності учнів. Іноді педагог сплутує поняття самостійності зі стихійністю, систематично не сприяє формуванню в учнів прийомів розумової праці. Суперечності дидактичного процесу потрібно розв’язувати діалектичним шляхом, через аналіз і прийняття до уваги всіх суттєвих факторів і аспектів взаємозв’язків. Майстерність учителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.
У побудові навчального процесу в різних типах освітніх закладів використовують такі основні методологічні підходи, які забезпечують його спрямованість на формування навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів учіння: системний, синергетичний, діяльнісний, праксеологічний, гуманістичний, культурологічний, аксіологічний, суб’єктний, акмеологічний, компетентнісний та ін.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)