Основи держави і права України – Ортинський В. Л. – 11.11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Судимість – це правовий наслідок засудження особи вироком суду, який пов’язаний з певними правовими обмеженнями, що стосуються засудженого. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості (ч. З ст. 88 КК України).

Судимість має правове значення. Засуджена особа визнається такою з моменту набуття чинності обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Наявність судимості є обставиною, яка обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України) у разі скоєння нового злочину. У таких випадках в Особливій частині КК України передбачено спеціальну відповідальність за злочини, скоєні особами, які мають судимість (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 224 КК України тощо).

Особи, які були реабілітовані, визначаються такими, що не мають судимості (ч. 4 ст. 88 КК України).

Чинний КК України визначає терміни погашення судимості (ст. 89, 90), а також умови зняття судимості (ст. 91). Порядок зняття судимості визначений Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 414).

Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення термінів, зазначених уст. 89 КК України. При цьому зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини терміну погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК України.

11.11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилося 16 років (ч. 1 ст. 22 КК України), а до скоєння окремих тяжких і особливо тяжких злочинів – 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Особи, що скоїли злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з віданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, згвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство (ч. 2 ст. 22 КК України).

Неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено судом від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля зі встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування завданих майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом (ст. 105 КК України).

Особливості примусових заходів виховного характеру:

1) безпосередня передбаченість їх кримінальним законом;

2) застосування їх лише судом;

3) застосування їх лише до неповнолітніх;

4) те, що вони не є видом покарання.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у ч. 2 ст. 105 КК України. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 ч. 2 цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

До неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину, судом, згідно зі ст. 98 КК України, може бути застосовано такі основні види покарань:

Штраф – застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК України);

Громадські роботи – можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на термін від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання цього виду покарання не може перевищувати двох годин на день (ч. 1 ст. 100 КК України);

Виправні роботи – можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем праці на термін від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду” в межах від п’яти до десяти відсотків (ч. 2, 3 ст. 100 КК України);

Арешт – полягає у триманні неповнолітнього, який на момент винесення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на термін від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб (ст. 101 КК України);

Позбавлення волі на певний термін не може бути призначене, згідно зі ст. 102 КК України, особам, які не досягли до скоєння злочину 18 років, на термін більше 10 років за особливо тяжкий злочин, а за злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – більше 15 років. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості. Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за скоєний повторно злочин невеликої тяжкості – на термін не більше двох років; за злочин середньої тяжкості – на термін не більше чотирьох років; за тяжкий злочин – на термін не більше семи років; за особливо тяжкий злочин – на термін не більше десяти років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на термін до п’ятнадцяти років (ч. 2 ст. 98 КК України).

Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

До неповнолітніх може бути застосовано додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК України). До осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, скоєний у віці до 18 років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину (ч. 1 ст. 107 КК України).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване:

1) якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці й навчання довів своє виправлення;

2) до засуджених за злочин, скоєний у віці до 18 років, після фактичного відбуття:

А) не менше третини призначеного терміну покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості та за необережний тяжкий злочин;

Б) не менше половини терміну покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову скоїла у віці до 18 років новий умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

В) не менше двох третин терміну покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі та була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення не відбутої частини покарання та до досягнення 18-річного віку знову скоїла умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі (ст. 107 КК України).

До неповнолітніх заміна не відбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

Неповнолітні особи визнаються такими, що не мають судимості: засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не скоять нового злочину; засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не скоять нового злочину, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не скоять нового злочину (ст. 108 КК України).

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, скоєний у віці до 18 років, за підставами, передбаченими в ч. 1 ст. 91 КК України, після закінчення не менш як половини терміну погашення судимості й при цьому відповідно протягом шести та восьми років не вчинять нового злочину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Основи держави і права України – Ортинський В. Л. – 11.11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх