Home ⇒ 👍Основи держави і права України - Ортинський В. Л ⇒ Основи держави і права України – Ортинський В. Л. – 1.4. Форми держави

Основи держави і права України – Ортинський В. Л. – 1.4. Форми держави

Форма держави є безпосереднім виразником і носієм її сутності та змісту (функцій). Це складне суспільне явище, котре вміщує три взаємопов’язані елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

Форма правління – це спосіб організації державної влади, що вміщує порядок утворення державних органів і розподіл компетенції між ними. Основними формами правління є монархія і республіка.

Монархія – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється одноособово і переходить, зазвичай, за спадком* Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства, проте основною формою державної влади стала лише при феодалізмі. У буржуазному суспільстві збереглися здебільшого формальні ознаки монархії.

Основними ознаками класичної монархічної форми правління є:

– існування одноособового глави держави (монарха);

– глава держави здійснює правління безстроково;

– монарх здійснює керівництво державою на свій розсуд;

– влада глави держави має спадковий характер;

– монарх не несе відповідальності за законами цієї держави (юридична безвідповідальність).

Монархії поділяють на дві групи: необмежені й обмежені. Необмежена монархія – це форма правління, за якої влада монарха не обмежена чинністю законів чи повноваженнями державних органів. У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

– деспотичну монархію, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнаний божеством або напівбожеством. Така форма правління характерна для рабовласницьких держав, насамперед, стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай);

– абсолютну монархію – це форма правління, за якої влада монарха зумовлюється його належністю до правлячої династії, але йому не надаються божественні почесті (Саудівська Аравія).

Обмежена монархія – це форма правління, за якої влада монарха обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. Різновидами обмеженої монархії є:

– дуалістична монархія – це така монархія, за якої глава держави не має законодавчої влади, що перейшла до парламенту, але формує склад уряду, яким керує особисто або через призначеного ним прем’єр-міністра;

– парламентська монархія – це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави, який, зазвичай, обмежується лише представницькими функціями. Більшість сучасних монархій є парламентськими, їх існування зумовлене національними традиціями (Англія, Японія, Швеція).

Республіка – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, котрі обираються народом на певний термін. Основними ознаками республіки є;

– обрання на певний термін глави держави та інших вищих органів державної влади;

– здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

– юридична відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом;

– загальнообов’язковість рішень верховної державної влади для всіх інших державних органів;

– захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави.

Сучасні республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані. Парламентська республіка – це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, котрий формує повністю відповідальний перед ним уряд (Італія, Австрія, Фінляндія, Індія, Греція).

У парламентській республіці можливе існування поста президента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має винятково представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем’єр-міністр.

Президентська республіка – це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює президент, котрий поєднує повноваження глави держави і глави уряду (СІЛА, Аргентина, Мексика).

Змішана республіка (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська) поєднує в собі ознаки парламентської і президентської республіки. За такої форми правління парламент набуває повноважень контролю президента щодо формування уряду та здійснення ним виконавчої влади (Франція, Україна, Фінляндія).

Форма державного устрою – це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складовими. Форма державного устрою розкриває:

– з яких частин складається внутрішня структура держави;

– яке правове становище складових частин держави;

– як здійснюється розподіл повноважень між центральними і місцевими органами.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Простою формою державного устрою є унітарна держава. Унітарна держава – це форма устрою держави, окремі складові якої не мають суверенітету, всіх ознак державності. Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (воєводства, області, графства) не мають ознак політико-державної самостійності. Деякі унітарні держави (Італія, Україна) включають автономні утворення.

Складними формами державного устрою є федерація і конфедерація. Федерація – це держава, до якої входять кілька територіальних утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції центральної влади та влади суб’єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб’єкт федерації наділяється установчою владою, має право ухвалити власну конституцію, мати свою судову систему (СІЛА, Російська Федерація).

Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. За конфедеративного устрою держави, що стають членами конфедерації, зберігають свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах.

Форма державного режиму – це сукупність методів і способів здійснення державної влади. Характер існуючого у певній державі режиму визначається обсягом повноважень влади, способами і методами її діяльності, ступенем свободи індивідів. Державний режим може бути демократичним і антидемократичним (авторитарним чи тоталітарним).

Демократичний режим формується у правових державах. Характерні ознаки:

– конституційне проголошення і здійснення соціально-економічних і політичних прав громадян і їх організацій;

– дія принципу розподілу влади;

– виборність та строковість повноважень центральних і місцевих органів державної влади;

– офіційне визнання принципів законності та конституційності;

– наявність демократичного законодавства.

Антидемократичний режим характеризується:

– ліквідацією або значним обмеженням прав і свобод громадян;

– забороною опозиційних партій;

– зосередженням необмеженої влади в руках глави держави чи уряду;

– обмеженням ролі виборних органів державної влади і значним розширенням повноважень органів виконавчої влади;

– верховенством держави над правом.