Основи держави і права України – Ортинський В. Л. – 1.13. Реалізація норм права: поняття та форми
Реалізація норм права – це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб’єктів права. Форми реалізації правових норм:
– використання – це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб’єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);
– виконання – форма реалізації зобов’язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб’єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);
– дотримання – це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);
– застосування правових норм – це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб’єктів (рішення суду).
1.14. Правомірна поведінка і правопорушення
Правомірна поведінка – це така поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Вона є суспільно необхідним і суспільно корисним явищем, є об’єктивною передумовою нормального функціонування суспільства і держави.
Правопорушення? різновидом поведінки, яка суперечить інтересам суспільства. Воно завдає шкоди правам і законним інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин.
Правопорушення – це протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.
Склад правопорушення:
1. Суб’єкт правопорушення – фізичні та юридичні особи, що мають здатність і можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні дії (деліктоздатність).
2. Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які регулюються й охороняються нормами права. Треба відрізняти поняття об’єкта правових відносин й об’єкта правопорушення. Якщо об’єктом правовідносин можуть бути різні матеріальні предмети й духовні цінності, то об’єктом правопорушення можуть бути лише суспільні відносини, що охороняються нормами права, а матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.
3. Об’єктивна сторона правопорушення – це протиправні діяння (дія чи бездіяльність), його небезпечні або шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням і його наслідками.
4. Суб’єктивна сторона правопорушення – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.
Залежно від інтелектуального та вольового змісту психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння закон поділяє вину на умисну і необережну.
– умисел як форма вини характеризується тим, що особа під час скоєння забороненого законом діяння усвідомлювала його протиправний характер, передбачала його небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або передбачала можливість їх настання, проте ставилася до їх настання байдуже (замір побічний);
– необережність має місце тоді, коли особа передбачала абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх ненастання чи відвернення (протиправна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була та могла їх передбачити (протиправна недбалість).
Види правопорушень:
– злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину;
– проступок – це суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння, вчинення якого передбачає настання юридичної відповідальності. Види проступків: конституційний, дисциплінарний, адміністративний, цивільний.
1.16. Юридична відповідальність
Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність.
Юридична відповідальність – це закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.
Риси юридичної відповідальності:
– це відносини між державою та особою, яка порушила норму права;
– ці відносини заздалегідь передбачені нормами права, регламентуються ними, тому є правовими відносинами;
– юридична відповідальність настає внаслідок порушення формально визначених юридичних правил чи індивідуальних приписів;
– юридична відповідальність знаходить своє виявлення у специфічному державному впливі (покаранні) та реалізується, здебільшого, за допомогою застосування заходів державного примусу;
– процес попереднього розслідування та вирішення справ про правопорушення, порядок здійснення призначеної міри покарання також регламентується спеціальними (процесуальними) юридичними нормами.
Функції юридичної відповідальності:
– прово-охоронна – захист правопорядку від правопорушень;
– виховна – спеціальна превенція (виправлення правосвідомості правопорушника з тим, аби він більше не вчиняв правопорушення);
– загальна превенція (вплив на правосвідомість усіх інших схильних до правопорушень осіб з метою запобігання правопорушенням).
Види юридичної відповідальності: конституційна, кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна.
Законодавство
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Загальна декларація прав людини / Права людини: Міжнародні договори України. Декларації, документи. – К., 1992.
Література
1. Алексеев С. С. Теория государства и права: Учеб. для юр ид. вузов и факультетов. – М., 1997.
2. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вентурі,
1996.
3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 2001. – 236 с.
4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник: Пер. з рос. – X.: Консум, 2001.
Б. Теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юрист, 1997. – 384 с.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)