Організація виробництва – Гриньова В. М. – Тема 7. ПОБУДОВА ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА
7.1. Виробнича структура і чинники, що її визначають
Поєднання частин виробничого процесу в просторі забезпечується виробничою структурою підприємства. Виробничою структурою е сукупність виробничих одиниць підприємства, що належать до його складу, а також форми взаємозв’язків між ними. При цьому виробничий процес у сучасних умовах може розглядатися в двох його різновидах: як процес матеріального виробництва з кінцевим результатом – товарною продукцією; як процес проектного виробництва з кінцевим результатом – науково-технічним продуктом.
Характер виробничої структури підприємства залежить від видів його діяльності, основними з яких є: науково-дослідна; виробнича; науково-виробнича; виробничо-технічна та управлінсько-господарська діяльність.
Пріоритет відповідних видів діяльності визначає структуру підприємства, частку наукових, технічних і виробничих підрозділів, співвідношення чисельності робітників і службовців.
Склад підрозділів підприємства, що спеціалізується на виробничій діяльності, визначається особливостями конструкції продукції, що виробляється, і технологією ЇЇ виготовлення, масштабами виробництва, спеціалізацією підприємства і сформованих кооперованих зв’язків. Нарис. 7.1 подана схема взаємозв’язку чинників, що визначають виробничу структуру підприємства.
Виробнича структура підприємства формується під час його створення, а також у результаті безупинно здійснюваного на ньому процесу організації. Вона визначається значною сукупністю чинників, основними з яких, як уже було зазначено, є конструктивні і технологічні особливості виробленої продукції; обсяги випуску за кожним видом продукції; форми спеціалізації підрозділів підприємства; форми кооперування з іншими підприємствами з випуску конкретних видів продукції; нормативи чисельності і керованості виробничих підрозділів та ін.
Конструктивні особливості виробленої продукції та технологічні методи її виготовлення багато в чому визначають склад і характер виробничих процесів, видовий склад технологічного устаткування, професійний склад робітників, що, у свою чергу, зумовлює склад цехів та інших виробничих підрозділів, а отже, і виробничу структуру підприємства. Обсяг випуску продукції впливає на диференціацію виробничої структури і складність внутрішньовиробничих зв’язків між цехами. Чим значніший обсяг випуску продукції, тим, як правило, більші цехи підприємства і тим вужчою стає їх спеціалізація. Так, на великих підприємствах у межах кожної стадії виробництва можуть бути створені декілька цехів.
Поряд з обсягом вирішальний вплив на виробничу структуру чинить номенклатура продукції (рис. 7.1). Саме від неї залежить, чи пристосовані цехи і ділянки для виробництва строго визначеної або більш різноманітної номенклатури продукції. Чим вужча номенклатура продукції, тим відносно простіша структура підприємства.
Форми спеціалізації виробничих підрозділів визначають конкретний склад технологічно і предметно спеціалізованих цехів, ділянок підприємства, їх розміщення і виробничі зв’язки між ними, що є найважливішим чинником формування виробничої структури.
Економічно доцільні форми кооперування підприємства з іншими підприємствами з випуску різних видів продукції дають змогу реалізовувати частину виробничих процесів поза певним підприємством і не створювати на підприємстві частину тих чи інших цехів і ділянок або обслуговувальних господарств.
Нормативи чисельності і керованості виробничих підрозділів, що визначаються кількістю робітників, зайнятих у цехах і на ділянках, істотно впливають на розміри підприємств, і, як наслідок, на виробничі структури.
Виробнича структура підприємства не може не змінюватися протягом тривалого часу, вона динамічна, тому що на підприємствах завжди відбуваються поглиблення суспільного поділу праці, розвиток техніки і технології, підвищення рівня організації виробництва, розвиток спеціалізації та кооперування,
Поєднання науки і виробництва, поліпшення обслуговування виробничого колективу. Усе це викликає необхідність її вдосконалювання.
Структура підприємства повинна забезпечувати найбільш правильне поєднання в часі й у просторі всіх ланок виробничого процесу.
Різноманіття виробничих структур машинобудівних підприємств залежно від їх спеціалізації можна подати за такими типами:
– заводи з повним технологічним циклом, на яких існує уся сукупність заготівельних, обробних і складальних цехів;
– заводи механоскладального типу (з неповним технологічним циклом), що мають обмежену кількість основних цехів і, як правило, отримують необхідні заготівлі в порядку кооперування з іншими підприємствами;
– заводи складального типу, що випускають готові вироби з деталей і комплектуючих, виготовлених на інших підприємствах;
– заводи, побудовані, як правило, на принципах технологічної спеціалізації, спеціалізовані на виробництві заготовок;
– заводи подетальної спеціалізації, що виробляють окремі деталі, блоки, вузли, підвузли, складальні одиниці.
Виробнича структура підприємства визначає поділ праці між його цехами й обслуговуючими господарствами, тобто внутрішньозаводську спеціалізацію і кооперування виробництва, а також міжзаводську спеціалізацію виробництва.
Характер побудови підрозділів промислового підприємства, їх кількість зумовлюється такими формами організації виробництва, як концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування.
Концентрація виражається в зосередженні виробництва на великих підприємствах як у рамках кожної галузі, так і в ширших межах, що включають виробничі процеси різних галузей.
Концентрація виробництва має чотири форми: укрупнення підприємств; спеціалізація; кооперування та комбінування.
Укрупнення підприємств – зосередження виробництва на великих підприємствах – визначається науково-технічним прогресом знарядь праці (зростанням продуктивності одиничних потужностей машин, агрегатів, апаратів, удосконаленням техніки управління та ін) і зростанням обсягів продукції, що випускається.
Спеціалізація – зосередження однорідного виробництва, що за своїм типом є масовим або велико серійним.
Кооперування – прямі виробничі зв’язки між підприємствами (об’єднаннями), що беруть участь у спільному виготовленні визначеної продукції.
Комбінування – поєднання різних виробництв, що становлять послідовні етапи обробки сировини, комплексну переробку сировини або використання відходів виробництва на одному підприємстві.
Зазначені форми організації промислового виробництва часто доповнюють одна одну, і тільки системний підхід до їх розгляду може забезпечити об’єктивні рішення з їх використання.
У сучасних умовах значний вплив на структуру підприємства чинить форма власності. Перехід від державної до більш прогресивних форм власності (приватної, колективної) приводить, як правило, до скорочення зайвих ланок і структур, дублювання в роботі, кількості контрольного апарату.
Нині поширені організаційні форми малих, середніх і великих підприємств, виробнича структура кожного з яких має відповідні особливості.
Виробнича структура малого підприємства відрізняється простотою. Вона, як правило, має мінімум або не має зовсім внутрішніх структурних виробничих підрозділів. На малих підприємствах дуже незначний апарат управління, широко застосовується поєднання управлінських функцій.
Структура середніх підприємств передбачає виокремлення в їх складі цехів, а за безцехової структури – ділянок, також створюються мінімально необхідні для забезпечення функціонування підприємства власні допоміжні й обслуговувальні підрозділи, відділи і служби апарату управління.
Великі підприємства в обробній промисловості мають у своєму складі весь набір виробничих, обслуговувальних і управлінських підрозділів.
На основі виробничої структури розробляється генеральний план підприємства – просторове розташування всіх цехів і служб, а також транспортних шляхів і комунікацій на території підприємства.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)