Організація виробництва – Гриньова В. М. – 6.4. Принципи і методи комплексного обгрунтування норм витрат праці

За формою відображення витрат і результатів праці виокремлюють два види норм. До першого належать ті з них, що подані у витратній формі: норма часу на одиницю тієї чи іншої операції; трудомісткості виготовлення одиниці продукції чи роботи; кількості працівників, необхідної для виконання конкретного обсягу робіт з тієї чи іншої функції організаційнотехнічного забезпечення (маркетинг, бухгалтерський облік, оперативне управління виробництвом, постачання, ремонт та ін.) чи для обслуговування тих чи інших об’єктів (агрегатів, робочих місць та ін.).

До другого виду (в результатній формі) належать норми:

– виробітку – обсяг роботи (у натуральних одиницях), що повинен бути виконаний за одиницю часу;

– обслуговування – кількість об’єктів, що обслуговуються (одиниць устаткування, робочих місць, виробничих площ таін.), що закріплюються за одним працівником (чи групою);

– керованості – кількість працівників, безпосередній нагляд за діяльністю яких може ефективно здійснювати керівник визначеного рангу.

Норми часу, як правило, є вихідною базою для розрахунку інших їх видів, тому що робочий час є загальною мірою праці і, отже, нормування зводиться до визначення необхідних витрат часу на виконання тієї чи іншої роботи. Зазначимо, що таке функціональне призначення норм, очевидно, дало привід супротивникам нормування аргументувати доцільність використання “витратних методів”. Насправді норми встановлюються на виконання робіт саме за тією продукцією, що користується попитом за визначеною ціною, тобто немає ніякої суперечності.

Як уже зазначалося, норми витрат і результатів праці не вичерпують усіх нормативних характеристик трудового процесу. До них належать: норми тривалості, трудомісткості, кількості, вироблення, нормовані завдання; обслуговування і керованості (можуть бути з достатньою підставою зараховані до норм витрат і результатів); складності праці (розряди робіт, категорії складності праці фахівців); оплати праці (тарифні ставки, оклади, норми зарплатомісткості робіт); санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці (освітленості, шуму, температури й інших параметрів виробничого середовища, режими праці та відпочинку); соціальні та правові. Таке трактування норм праці відповідає положенням Конвенції № 150 (1978), серед основних сфер діяльності адміністрації праці – їх поширення на умови праці, заробітну плату, умови зайнятості, охорону праці та здоров’я, виробниче середовище, соціальні гарантії, інспекцію праці.

Щодо інженерно-управлінської праці в промисловому виробництві системою норм і нормативів передбачалися їх розробка і використання за двома напрямами: для оцінки якості та кількості праці. У першому розглядалося завдання оцінки ступеня складності (ваги) інженерно-управлінських робіт у зв’язку з їх тарифікацією для встановлення посадових окладів працівників, вирішення питань поділу праці та її оплати. У другому – визначення трудомісткості робіт і необхідної кількості працівників на основі розробки нормативів часу, виробітку, обслуговування, керованості та кількості.

Норма праці повинна бути економічно обгрунтованою для підприємства (з погляду мінімізації витрат на одиницю продукції), а для працівника – реально досяжною і водночас такою, що не дозволяла б йому без особливої напруженості виконувати її, тим самим не даючи приводу для перегляду норм. Із забезпеченням підприємств базовими нормативами потреба в перегляді норм, розроблених на їх основі, буде скорочуватися (з урахуванням можливості встановлення індивідуальних норм), а предметом перегляду можуть бути саме базові нормативи.

Ступінь обгрунтованості норм залежить від їх призначення і методів розрахунку. Чим більший контингент працівників, охоплюваних нормою, і чим більша частка стереотипних робіт, тим детальнішим має бути її обгрунтування шляхом розчленовування робіт на елементи. І навпаки, чим відносно менший контингент і чим менше можливостей регламентації змісту виконуваних робіт, тим більше підстав скористатися укрупненими нормами. Такий підхід відповідає прийнятому у практиці розмежуванню двох методів установлення норм: дослідно-статистичного й аналітичного.

В основі дослідно статистичного методу лежать дані про виконання аналогічних робіт (функцій), дані статистичних звітів про виробіток чи витрати часу за попередній період, матеріали спостережень за використанням робочого часу, результати експертних оцінок, а також досвід нормувальника, майстра, технолога та ін. Метод не забезпечує достатньої обгрунтованості встановлюваних норм витрат праці, але дає змогу здійснювати усереднену оцінку існуючого стану. Це сприяє поєднанню цього методу з аналітичним шляхом проведення вибіркових досліджень витрат праці чи використання нормативів на окремі репрезентативні роботи (операції, вироби, функції) з метою коректування розрахунків сумарних норм трудомісткості продукції чи кількості працівників, що виконують ту чи іншу функцію.

Аналітичний метод дає змогу встановлювати більш обгрунтовані норми витрат праці, упровадження яких має сприяти підвищенню продуктивності праці і, в цілому, ефективності виробництва. Залежно від способу визначення величини норми трудових витрат цей метод має різновиди: аналітично-дослідницький і аналітично-розрахунковий.

Під час використання аналітичнодослідницького методу вихідна інформація для розрахунку норм праці грунтується на результатах досліджень, проведених шляхом спостережень, аналізу технологічного і трудового процесів, проектування їх оптимальних варіантів і виробничо необхідних витрат часу для конкретних умов. Витрати робочого часу визначаються або шляхом безпосереднього вимірювання тривалості кожного елемента роботи і перерв у роботі, або методом вибіркового аналізу робочого часу. У найбільш розгорнутій формі з використанням сучасних методів мікроелементного аналізу і вимірювання робочого часу аналітично-дослідницький метод застосовується під час розробки систем базових нормативів.

Найкращий (з погляду ступеня обгрунтованості й економічності застосування) аналітично розрахунковий метод, що передбачає встановлення необхідних витрат часу на операцію та ЇЇ окремі елементи за заздалегідь розробленими нормативами різного ступеня укрупнення міжгалузевого, галузевого і місцевого рівнів. Варто мати на увазі, що якщо машинні елементи операції та пов’язані з ними витрати часу вимагають технічного обгрунтування, оскільки вони зумовлені режимами роботи устаткування (звідси і поширене поняття технічно обгрунтованих норм), то трудові – насамперед ергономічного і психофізіологічного обгрунтування.

Одним з напрямів удосконалення методології нормування праці є подальший розвиток аналітичного методу розрахунку обгрунтованих норм витрат праці на основі більш повного облікуй аналізу технічних, організаційних, психофізіологічних, економічних, соціальних і правових чинників та умов, що впливають на їх величину, тобто підвищення рівня наукового обгрунтування норм витрат праці шляхом комплексного підходу до їх встановлення.

Основою такого підходу під час встановлення норм витрат праці є технології трудових процесів. Трудовий процес – це цикл послідовно здійснюваних працівником дій, необхідних та достатніх для одержання проміжних і кінцевих результатів роботи. Глибина структуризації трудового процесу визначає і глибину структуризації відповідних норм праці. Технології та норми трудових процесів у тій чи іншій галузі економіки чи сфері діяльності та відповідних виробничих процесів або функціональних, що включають інформаційні, організаційні, інноваційні та соціальні процеси, розробляються в органічній єдності.

Форми технології та норм трудових процесів можуть бути різноманітними. Так, відповідно до вимог більш поглибленої розробки виробничих чи функціональних процесів, технологія трудових процесів може бути маршрутною, операційною чи елементною. Аналогом маршрутної технології виробничих процесів щодо функціональних є процедури виконання роботи і вирішення функціональних завдань, а також сіткові графіки і різні програми. У рамках операційної й елементної технологіїтрудові процеси і норми висвітлюються у формуванні раціональних методів і прийомів праці на робочому місці поряд з розробкою робочих інструкцій і рекомендацій виконавцям та широким використанням наочних форм зображень дій і рухів працівника.

Технологія трудового процесу може бути представлена разом з виробничою (чи функціональною), до якої вона безпосередньо належить, або окремо від неї. У першому випадку трудовий процес відображається в технологічній (операційній) карті щодо виробничого процесу, становлячи з ним єдине ціле. У другому розробляється спеціальна карта трудового процесу (наприклад, за типом відомих у практиці “карт організації праці”). В умовах комп’ютеризації виробничих і функціональних процесів технологія і норми трудових процесів в обох випадках можуть бути також подані у формі запису на машинному носії інформації.

Особливість технології трудових процесів, на відміну від виробничих і функціональних, полягає в наданні більш широких можливостей для розробки міжгалузевих типових рішень. Практично ця особливість реалізується на основі створення систем базових мікроелементів трудових процесів – від трудових рухів з послідовним їх укрупненням до комплексу трудових прийомів. Зокрема, практика підтверджує, що побудовані на мікроелементній основі нормативи є ефективним засобом аналізу і проектування прогресивних трудових процесів, використання яких сприяє зростанню продуктивності праці.

Сутність комплексного обгрунтування норм витрат праці полягає в одноразовому аналізі найбільш значущих чинників, включаючи соціально-психологічні, що найбільшою мірою впливають на величину витрат праці. Тим часом діючі методики недостатньо розкривають практичні аспекти реалізації технічних і організаційних чинників; ще меншою мірою вони відображають вплив психофізіологічних (витрати розумової і фізичної енергії, ступінь стомленості та ін.) й економічних (ступінь використання устаткування, фонду робочого часу, матеріалів тощо) чинників обгрунтування трудових витрат.

Вимоги до якості норм праці нині свідчать про необхідність їх комплексного обгрунтування. Для практичної реалізації принципів такого обгрунтування трудових витрат необхідно знати характер взаємозв’язків чинників і ступінь їх впливу, встановлювати їх у процесі розрахунку норм праці. Методологією передбачається поетапне обгрунтування норм трудових витрат; технічне, організаційне, психологічне і фізіологічне, соціально-правове й економічне. За такого підходу кожна група розглядається, насамперед, самостійно, без обліку взаємодії в процесі нормування праці. Щоб забезпечити органічний зв’язок чинників та їх характеристик, варто виходити з необхідності обгрунтування вибору найкращого варіанта норм праці щодо конкретно розв’язуваного виробничо-господарського завдання.

Отже, сутність комплексного обгрунтування норми виробничо-необхідних витрат праці визначається вибором оптимального значення норми з урахуванням характеристик трудового і технологічного процесів. Вибір найкращого варіанта норми праці для певних умов здійснюється на основі критерію оптимальності з урахуванням системи обмежень, що визначає сферу допустимих значень норм праці та варіантів організації трудових процесів.

За аналітично-дослідницького методу нормування комплексне обгрунтування норм витрат праці здійснюється в процесі встановлення. Розрахунок норм витрат праці на конкретну роботу аналітично-розрахунковим методом є менш трудомістким, якщо використовуються комплексно обгрунтовані нормативні матеріали.

Під час розробки нормативів праці враховуються не конкретні, а типізовані та певним чином усереднені рішення щодо різних значень і поєднань чинників. Ураховуються також ступінь укрупнення нормативів праці, макет побудови нормативних таблиць, градацій значень чинників тощо. З укрупненням нормативів праці їх обгрунтування за змістом і методами стає аналогічним обгрунтуванню норм витрат праці на виконання конкретної роботи (функції). Це, однак, не означає, що використання таких нормативів дозволяє не обгрунтовувати встановлювану норму витрат праці та без відповідного обгрунтування вважати її комплексно обгрунтованою.

Отже, комплексно обгрунтованою має стати вся система норм і нормативів праці, використовуваних у практиці нормування трудових процесів персоналу на підприємствах різних форм власності і структур управління. Для вирішення цієї проблеми необхідно вдосконалювати методологію нормування на базі розробки принципів і методів комплексного обгрунтування встановлюваних норм та проектованих нормативів праці.

Для забезпечення комплексного обгрунтування норм праці необхідне угрупування чинників, що зумовлюють їх величини і дають змогу кожному фахівцю під час встановлення норм витрат праці чи розробки нормативів праці уявляти собі всю їх систему; оцінити ступінь їх впливу на витрати праці; вибрати ті з них, що найбільшою мірою впливають на величини цих витрат під час виконання робіт (функцій) в умовах певного виробництва; визначити у зв’язку з їх впливом можливі варіанти норм праці й обрати оптимальні для конкретних умов.

До технічних чинників належать характеристики предмета праці, устаткування і технологічного процесу, інструмента, пристосувань, технічні вимоги до якості продукції та ін.

Організаційні чиники цоцільно розглядати у взаємозв’язку з технічними. Вони характеризуються рівнем організації виробництва й управління конкретного підприємства, рівнем організації праці персоналу. Потрібно також враховувати такі показники організації праці, як розподіл і кооперація трудових процесів (функцій), методи і прийоми праці, планування й оснащення робочих місць, системи і види обслуговування, режим праці та відпочинку.

Санітарно-гігієнічні чинники визначають умови виробничого середовища, санітарні норми рівня шуму, температури повітря, освітленості робочих місць та ін.

Виконавця, як правило, характеризують кваліфікаційно-професійний рівень, уміння і знання, трудова активність, а також антропометричні дані та психофізіологічні характеристики.

До психофізіологічних чинників належать показники, що характеризують витрати енергії працівників (фізичної і розумової), ступінь монотонності праці, темп роботи, ступінь зайнятості та ін.

Соціальні чинники пов’язані з такими характеристиками праці, як інтерес до виконуваної роботи, співвідношення елементів фізичної і розумової праці, самостійність і можливість виявлення ініціативи в трудовій діяльності, змістовність праці, ступінь розмаїтості трудових функцій у здійснюваному трудовому процесі та ін., а також із взаєминами в трудовому колективі.

Правові чинники визначаються тривалістю робочого часу (зміни, тижня), режимом праці та відпочинку, умовами трудових угод, колективних трудових договорів, формою відносин між роботодавцем і працівником.

До економічних чинників належать, як правило, підсумкові показники ефективності виробництва, що не можуть бути не пов’язані з нормами трудових витрат, а отже, з методами їх розрахунку. Основними характеристиками при цьому є витрати живої й упредметненої праці (витрати виробництва), обсяг продукції, що випускається, та її конкурентоспроможності. У конкретних виробничих умовах до економічних чинників найчастіше належать ступінь використання устаткування і фонду робочого часу, витрати матеріалів та ін. Під час встановлення норм обслуговування і кількості, наприклад, необхідно враховувати обсяги наявних виробничих ресурсів як показників певної групи чинників.

Підчас практичного нормування вибір варіанта норми праці безпосередньо пов’язаний з поставленим конкретним завданням.

Під час обгрунтування норми часу варто враховувати вмотивованість кожного елемента, зокрема: величини основного часу повинні відповідати оптимальному режиму обробки (з погляду технологічного процесу, можливостей устаткування, інструменту та ін.); значення допоміжного часу – раціональним прийомам і методу виконання трудового процесу, плануванню й організаційному оснащенню обслуговування робочих місць та інших характеристик; часу обслуговування робочого місця і підготовчо-заключного часу – оптимальній системі обслуговування, а також оптимальним нормам обслуговування і кількості; часу на відпочинок – оптимальному режиму праці і відпочинку. Норму часу можна вважати повною мірою обгрунтованою, якщо вона встановлена в результаті оптимізації відповідних елементів технологічного і трудового процесу.

Під час обгрунтування нормованих завдань почасовим працівникам і службовцям необхідно, крім інших чинників, враховувати ступінь стабільності виконуваних ними робіт, робочого місця, визначеність і повторюваність складу й обсягу робіт (функцій) та ін., а також галузеві особливості організації виробництва тощо. Встановлюючи такі завдання, вивчають причини і періодичність виникнення нестабільних, випадкових робіт, пов’язаних з багатьма чинниками організації виробництва, праці й управління.

Норми обслуговування і кількості, як правило, визначаються, виходячи з розроблених методів нормування праці і, отже, принципи їх вмотивування аналогічні розглянутим підходам комплексного обгрунтування трудових витрат. На роботах, де обслуговуючі робітники безпосередньо впливають на результати праці основних працівників, такі як налагодження, міжремонтне обслуговування устаткування, обслуговування робочих місць інструментом та ін., необхідно економічно обгрунтувати норми обслуговування шляхом їх оптимізації. Критерієм оптимальності може бути показник собівартості продукції, а саме: сума тих її статей, витрати за якими змінюються за різних варіантів норм обслуговування. До цих статей належать витрати на заробітну плату основних і обслуговуючих основне виробництво працівників і на утримання устаткування. Обмеженнями під час вибору норми обслуговування виступають кількість діючого устаткування, необхідного для виконання виробничої програми, і ступінь зайнятості працівника основними функціями.

Вибір найкращого варіанта норми праці в конкретних ситуаціях повинен здійснюватися, як уже зазначалося, на основі критерію оптимальності з урахуванням системи обмежень. Остання визначає сферу допустимих значень норм праці, у межах якої дотримується їх відповідність особливостям і масштабам продукції, що випускається, параметрам використовуваних інструментів, пристосувань і устаткування, психофізіологічним особливостям виконавців нормованих процесів, соціальним характеристикам трудових процесів.

Граничні значення, як правило, характерні для таких чинників, змінні значення яких під час виконання тих чи інших робіт (функцій) трудового процесу змінюються: кількість інформації, що переробляється, у процесі трудової діяльності, а також дефіцит матеріалів, устаткування, трудових ресурсів та ін. Виявлення й облік обмежень дає змогу визначити допустимі варіанти значень норм праці у граничних значеннях чинників.

Під час визначення системи обмежень і критерію оптимальності передбачаються два варіанти вирішення завдання: перший – мінімізація витрат, необхідних для досягнення заданого результату, другий – максимізація результату за заданих витрат (ресурсів).

Під час встановлення необхідних трудових витрат основним обмеженням повинен стати заданий результат виробництва у конкретних умовах і цілях, інакше кажучи, виконання виробничої операції (виготовлення одиниці продукції, надання послуги) має здійснюватися відповідно до технічних умов і вимог якості.

Завдання обгрунтування норм обслуговування, кількості й одночасно розміщення персоналу, вибору форм поділу і кооперації праці, як правило, пов’язується з виконанням програми випуску продукції певним виробничим підрозділом із забезпеченням планованого рівня використання його виробничої потужності.

До системи обмежень під час обгрунтування норм праці належать обмеження технічного, у тому числі технологічного, характеру, а також організаційного, санітарно-гігієнічного, психофізіологічного, соціального і правового. Це – технічно допустимі режими роботи устаткування (машин, механізмів, верстатів), параметри технологічних процесів і їх характеристики, рівні спеціалізації виробничих процесів, параметри виробничого середовища відповідно до санітарних й інших норм, максимально можливе навантаження працівників, допустимий рівень монотонності праці та ін.

Як критерій оптимальної норми праці повинен використовуватись економічний показник, що характеризує суму мінімізованих витрат живої й упредметненої праці, установлений з урахуванням завдання, яке розв’язується за допомогою організації та нормування праці. Так, якщо припустити, що витрати на устаткування, інструмент, матеріали (у тому числі предмети праці) є фіксованими величинами, то мінімуму сумарних витрат виробництва буде відповідати мінімум витрат на утримання трудових ресурсів. Якщо завдання зводиться до проектування оптимального в просторі та в часі трудового процесу, то критерієм мінімуму сумарних витрат буде час виконання за дотримання обмежень допустимої швидкості досягнень, тобто темпу роботи. У більшості практичних завдань, які розв’язуються за допомогою нормування праці, критерій мінімуму витрат, як правило, є єдиним, але іноді і взаємозалежним із соціальними критеріями.

Разом з тим питання кількісного вираження розглянутих критеріїв недостатньо розроблене і вирішення їх дуже актуальне в сучасних умовах. Нині під час вибору оптимального варіанта норми праці, що відповідає економічному критерію, особливо важливо вирішувати і питання соціального менеджменту, у тому числі створювати умови, сприятливі для трудової діяльності найманого робітника.

Дуже доцільно в нормативно-дослідницькій роботі з праці використовувати визначення “допустимі” й “оптимальні” норми праці.

Допустимими є норми витрат праці і варіанти оптимізації трудових процесів, за яких реалізуються обмеження за заданим виробничим результатом, санітарно-гігієнічними, психофізіологічними умовами праці, соціальними характеристиками трудової діяльності працівників, а також режимами технологічного процесу й основними характеристиками організації виробництва.

Прикладами таких норм є гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, рівня шуму, вібрацій, освітленості робочих місць (зон трудової діяльності і рухів) тощо, а також граничні значення фізичних і розумових навантажень у процесі виконання роботи. Поліпшення умов праці порівнянно з допустимими показниками, як правило, забезпечує зростання продуктивності праці працівників, але звичайно це пов’язано зі збільшенням витрат на продукцію, що випускається (послугу, що виробляється). Звідси виникає необхідність визначення оптимальних норм.

Оптимальні – це допустимі норми, за яких досягається мінімум сумарних витрат, необхідних для досягнення заданого виробничого результату.

Наведені визначення належать також до санітарно-гігієнічних норм і показників складності праці.

Технічне обгрунтування норм витрат праці здійснюється за допомогою розглянутих аналітично-розрахункового й аналітично-дослідницького методів.

Найзначніше місце в технічному обгрунтуванні норм і нормативів праці посідає проектування основних параметрів роботи устаткування (машин, механізмів та ін.). При цьому вивчаються зміст технологічного процесу, паспортні дані устаткування і технічні засоби, техніко-експлуатаційні можливості технологічного оснащення й інструмента, механічні і фізико-хімічні властивості сировини і матеріалів, а також вимоги до якості продукції. На основі отриманих результатів визначаються гранично допустимі навантаження на устаткування (його окремі вузли), технологічне оснащення й інструмент, що використовуються як обмеження під час вибору режимів роботи устаткування (машин, механізмів та ін.). Наприклад, вибір режимів роботи верстатного устаткування здійснюється за найбільш слабкою ланкою в системі “устаткування – оснащення – інструмент”. Варіанти подачі інструмента, що ріже, на один оборот шпинделя верстата визначаються за міцністю механізму передач, держака інструмента й інших характеристик, виходячи з вимоги щодо чистоти оброблюваної поверхні. Під час вибору зусиль різання розраховується його величина залежно від міцності матеріалу, що ріже, міцності держака, допустимого моменту, що крутить, розрахованого за найбільш слабкою ланкою верстата, міцності системи “верстат – пристосування – інструмент – деталь”. З отриманих варіантів значень зусиль різання і подач вибираються мінімальні. У багатьох випадках обмеженням стають технічні можливості устаткування. У разі відсутності різноманітних чинників, що впливають, режими роботи устаткування визначаються, виходячи з вимоги технології за паспортом верстата (машини, механізми та ін.).

Під час встановлення норм праці аналітично-дослідним методом їх обгрунтування здійснюється шляхом вивчення техніко-експлуатаційних можливостей устаткування за його паспортними даними або за їх відсутності, за результатами експериментальних досліджень, а також технологічного оснащення й інструмента, властивостей оброблюваних матеріалів. Результати вивчення визначають факторну оптимізацію, що впливає на величину режимів роботи устаткування.

При час створення укрупнених нормативів оперативного, неповного штучного, штучного часу, а також установлення витрат часу на машинно-ручні роботи, розрахунок основного часу варто проводити на основі раніше встановлених режимів роботи устаткування, а за їх відсутності – на базі вивчення експлуатаційних можливостей діючого устаткування.

Під час технічного обгрунтування норм витрат праці службовців необхідно враховувати технічні характеристики і параметри засобів механізації й автоматизації виконуваних ними робіт (функцій). У цьому напрямі має здійснюватись робота на тих підприємствах і організаціях, де вводяться різні засоби механізації, автоматизації й обчислювальної техніки.

Різноманітні норми часу доцільно розробляти на роботи, виконувані економістами, з бухгалтерського обліку, фінансової діяльності та ін. з урахуванням застосування засобів автоматизації та механізації окремих, виконуваних ними функцій.

Важливим напрямом поліпшення стану нормативно-дослідницької роботи з праці повинне стати і технічне переозброєння праці нормувальників, фахівців з організації трудових процесів та ін. При цьому норми витрат праці цієї категорії службовців варто також обгрунтовувати з урахуванням технічних чинників, що впливають на виконання основних і невластивих їм функцій, що має місце в практичній діяльності “трудовиків”.

Нині все більш актуальним стає встановлення нормованих завдань службовцям, що дають змогу раціонально розподіляти роботи (функції) між ними відповідно до кваліфікації та посади, оцінити результативність праці кожного працівника, зацікавити у виконанні більшого обсягу робіт і в поєднанні професій та посад за умови мотивації їх трудової діяльності. У цьому зв’язку важливим напрямом удосконалення методики нормування праці службовців більшості кваліфікаційно-посадових категорій є комплексне обгрунтування норм витрат їх робочого часу, включаючи технічні й інші напрями.

Організаційні чинники, що впливають на величини витрат праці працівників, можуть мати загальну і конкретну (часткову) спрямованість. При цьому їх вплив на витрати праці може бути як безпосереднім, так і опосередкованим – через вплив сукупних чинників.

Під час організаційного обгрунтування норм трудових витрат необхідно враховувати основні характеристики організації виробництва й управління, а також, й значною мірою, організації трудових процесів працівників. До них, як відомо, належать такі:

– тип і масштаб виробництва (відповідно частки характеристики – спеціалізація робочих місць, розмір і повторюваність партії виробів, робіт, кількість предметів праці і рівень їх трудомісткості);

– форма організації виробничого процесу в часі і просторі (форма спеціалізації цехів і ділянок, ступінь безперервності технологічного процесу, територіальна цілісність підприємства, організації);

– форма управління (ступінь централізації функціонального управління та ін.);

– режим роботи підприємства (безперервність, змінність, тривалість робочих змін);

– форма організації підготовки виробництва (ступінь централізації, форма спеціалізації підрозділів);

– ступінь освоєння виробничого процесу;

– форма організації технічного обслуговування (ступінь централізації, форми спеціалізації підрозділів).

Елементи організації праці мають загальний і частковий характер, зокрема;

– розподіл і кооперація трудових процесів (форми і вид розподілу, а також варіанти розподілу функцій між виконавцями; форми об’єднання виконавців у групи (бригади) і характер їх взаємодії, ступінь закріплення трудових функцій за кожним з них; спосіб об’єднання устаткування (верстатів, агрегатів, машин та ін.) у багатоверстатні робочі місця і характер багатоверстатного обслуговування їх основними й обслуговуючими робітниками та ін.);

– організація робочих місць (ступінь стаціонарності, планування: зовнішня і внутрішня);

– системи і форми обслуговування робочих місць (ступінь централізації системи в цілому і за основними функціями, регламент обслуговування: періодичність, оперативність, рівень примусовості та ін.);

– метод праці (склад і кількість елементів трудового процесу, їх складність і побудова в просторі і в часі; рівень інтенсивності праці та ін.);

– режим праці і відпочинку (регламент трудової діяльності, методи і способи психофізіологічного і нервово-емоційного розвантаження та ін.).

Під час організаційного обгрунтування норм праці необхідно враховувати взаємодію чинників організації робочого місця і методу виконання трудового процесу певного працівника, поділу і кооперації праці та системи обслуговування, режиму праці та відпочинку й організації робочих місць і їх обслуговування. У процесі обгрунтування норм праці варто мати на увазі, що одні чинники виступають стосовно норми витрат праці як незалежні змінні, інші – взаємодіють.

Спеціалізація робочого місця впливає на його планування й оснащеність, що, у свою чергу, визначає метод праці і тим самим впливає на норму часу виконання роботи (функції).

Режим роботи, зокрема змінність, впливає на організацію роботи апарату управління на різних рівнях, функціональне обслуговування і відповідно кількість різних категорій персоналу.

Під час обгрунтування норм витрат праці необхідно враховувати їх зміни мірою освоєння технологічного і трудового процесу. Облік рекомендується здійснювати або шляхом прямого проектування варіантів методу праці, або на основі розрахунків додаткових витрат часу (надбавок до встановленої норми освоєного процесу), або враховуючи обгрунтовані за величиною поправочні коефіцієнти.

Характеристики систем і форм обслуговування робочих місць необхідно брати до уваги під час встановлення і, відповідно, обгрунтування норм часу на роботи, що виконуються виробничими робітниками. Це належить до визначення норм часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-заключного часу на певному робочому місці.

Найбільш варійованими організаційними чинниками, що впливають на витрати праці, є характеристики методів і прийомів праці, що діють на витрати часу через склад елементів трудового процесу, ступінь їх поєднання в часі й просторі, темп роботи та ін.

Вибір методу виконання тієї чи іншої роботи (функції) багато в чому визначається плануванням робочого місця і відповідно робочою позою виконавця (сидячи, стоячи та ін.), організаційним оснащенням та її розміщенням на робочому місці, якістю обслуговування робочого місця за основними функціями, характерними для певного типу і масштабу виробництва, його організації.

Так, в умовах автоматизації виробничих процесів методи праці багато в чому визначені конструкцією машин, устаткування й апаратури, пристосувань й інших елементів автоматизованих робочих місць. В інших умовах спроектований зміст трудового процесу і методи його здійснення можуть змінюватися працівником відповідно до його знань, умінь та інших характеристик, властивих безпосередньо певному виконавцю чи групі виконавців.

Так, постає необхідність використовувати основні принципи мотивування оптимальних рішень виконання трудових процесів під час обгрунтування норм трудових витрат щодо конкретних виробничих умов.

До основних принципів обгрунтування трудових процесів у часі і просторі належать: принцип паралельності, принцип економії мускульної і нервової енергії, принцип оптимальної інтенсивності праці. Вони, як правило, пов’язані з принципами економії рухів, що грунтуються на рекомендаціях фахівців у сфері фізіології праці, а також з інженерно-економічними розрахунками. Дотримання зазначених принципів проектування нормованих трудових процесів має важливе значення під час оптимізації норм трудових витрат.

Принцип оптимального змісту трудового процесу полягає в тому, що до його складу повинні включатися елементи, які забезпечують найбільш сприятливе для людини поєднання розумової і фізичної діяльності, яке досягається вибором оптимальних форм технологічного і функціонального поділу праці. Рівномірна робота рук, ніг, корпуса створює умови для зниження стомлюваності працівника в процесі праці з одночасним підвищенням її ефективності. Виробленню трудового ритму сприяють спеціалізація робочих місць для виконання визначених операцій, укрупнення партій оброблюваних деталей, своєчасне і якісне обслуговування робочих місць.

Одним з основних показників змісту праці є кількість різних трудових дій і рухів, що визначають склад трудового процесу. Зменшення їх розмаїтості, а отже, збільшення кількості однакових трудових дій і рухів, виконуваних протягом визначеного періоду робочого часу, веде до утворення стійкого динамічного стереотипу в працівника, сприяє у визначених межах найменшим витратам робочого часу. Разом з тим подальше збідніння змісту трудового процесу спричиняє підвищення монотонності праці і витрат робочого часу. Ці обставини необхідно враховувати під час вирішення завдань оптимізації норм витрат праці в конкретних умовах.

Оптимізація змісту трудових процесів під час бригадної роботи сприяє розробці оптимальних варіантів організації праці виконавців, обгрунтуванню оптимальних норм обслуговування, кількості, нормованих завдань для членів бригади.

Принцип паралельності полягає в забезпеченні одночасної роботи працівника і машини, декількох машин або участі обох рук виконавця в трудовому процесі та ін. Його дотримання скорочує витрати часу на виконання тієї чи іншої роботи (функції) і забезпечує виконання допоміжної, підготовчо-заключної роботи й обслуговування робочого місця в процесі автоматичної роботи устаткування, сприяючи розвитку багатоверстатного обслуговування тощо, яке необхідно використовувати під час вирішення завдань комплексного обгрунтування трудових витрат мускульної і нервової енергії.

Принцип економії в конкретних умовах передбачає виключення з трудового процесу зайвих прийомів, дій і рухів. Практичне здійснення цього принципу забезпечується конструюванням устаткування, технологічним і організаційним оснащенням з урахуванням антропометричних даних людини, раціональним плануванням робочого місця, що виключають зайві трудові прийоми і дії.

Економія мускульної і нервової енергії працівників на виробничих ділянках досягається за рахунок раціонального розміщення устаткування, складів, комор, зовнішнього планування робочих місць, в результаті чого скорочуються витрати праці. Вона сприяє побудові труд

(2 votes, average: 2,50 out of 5)