Організація виробництва – Гриньова В. М. – 17.2. Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем

Мета створення підприємства (виробничої системи) пов’язана з вибором елементів, масштабом, організаційним типом виробництва та іншими чинниками.

Цілі та підцілі створення і функціонування виробничої системи різноманітні й численні. Тому використовують системне формулювання цілей і підцілей для забезпечення побудови дерева цілей, яке дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівня відповідно до ресурсів, а також установити їх пріоритет.

Під час створення виробничої системи, а також у процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:

– відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;

– відповідність виробничих потужностей усіх складових системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію, закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг. Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Властивості виробничих систем зумовлюють їх складність, особливо взаємодія головних її елементів – робітників та технічних засобів праці. Виходячи з конструктивно-технологічних характеристик будь-якого нового багатофункціонального виробу, підприємство як система також має свої властивості та принципи побудови.

Системний методологічний підхід до пізнання суті організаційних процесів в управлінні виробничими системами дає змогу чіткіше визначити галузі організаційної діяльності у виробничих системах, що сприяє встановленню і забезпеченню доцільних зв’язків у сфері руху і використання засобів виробництва, живої праці та управління.

Проектування організації виробництва – це процес розроблення організаційної, технічної та планово-економічної до* кументації, за якою створюється і реалізується (матеріалізується) на практиці виробнича система.

Узагальнений алгоритм організаційного проектування виробничої системи можна подати у вигляді взаємопов’язаних етапів.

Передпроектний етап проектування. Головною метою оргпроектування на ранніх стадіях є побудова структури виробничої системи і визначення основних параметрів її функціонування, що розглядається як зовнішнє проектування.

Зовнішнє проектування передбачає проведення комплексного техніко-економічного обстеження виробництва та розробку технічного завдання.

Мета передпроектного обстеження полягає в усвідомленні ролі і місця об’єкта оргпроектування в системному оточенні, формулюванні вимог зовнішнього середовища, яким він має відповідати; виявленні недоліків базового варіанта організації об’єкта (діючого чи аналогічного виробництва), їх причин і шляхів усунення; плануванні організаційно-технічних заходів і формулюванні вихідних вимог на проектування.

Загальна характеристика об’єкта обстеження (оргпроектування) охоплює такі питання, як призначення виробництва; показники призначення продукції, що випускається; зовнішні зв’язки і комбіновані виробництва; техніко-економічна характеристика виробництва.

Аналіз діючого (базового) варіанта організації об’єкта включає аналіз конструктивно-технологічних та організаційно-планових характеристик продукції; технологічних процесів і засобів технологічного оснащення; виробничої структури і виробничого процесу; соціальних характеристик праці; основних техніко-економічних показників виробництва.

За результатами проведеного обстеження та аналізу його даних мають бути сформовані:

– основні цілі та завдання створення, функціональне призначення виробничої системи;

– напрям і ступінь охоплення комплексною автоматизацією виробничого процесу за його стадіями і складовими;

– форма спеціалізації та ступінь концентрації виробництва у виробничій системі однотипних деталей (робіт);

– переважний тип виробництва, необхідна виробнича потужність, номенклатура деталей “першого запуску” та її розбивка на групи;

– допустимий діапазон зміни конструктивно-технологічних характеристик деталей (технологічний потенціал виробничої системи);

– динаміка відновлення номенклатури як за рахунок параметричної, так і структурної гнучкості;

– вимоги до організаційної, функціональної та елементної структури виробничої системи; характеру зовнішніх і внутрішиіх зв’язків (планування, розміри транспортних партій, ритмічність, час функціонування, форми постачання і вивозу інгредієнтів виробництва); складу завдань, що розв’язується АСУ; системи документообігу; охорони праці і техніки безпеки; техніко-економічні показники оцінки роботи виробничої системи.

Вибір форми організації виробництва передбачає виконаний таких завдань;

– обгрунтування типу виробництва. Тип виробництва визначається окремо для деталей кожного найменування або через коефіцієнт масовості, або за коефіцієнтом закріплення операцій; для цього розрахункові значення коефіцієнтів зіставляються з нормативними;

– обгрунтування складу підрозділів та їх спеціалізації. Виходячи з типу виробництва, на основі групування деталей за спільністю конструктивно-технологічних і організаційно-планових ознак визначається склад основних виробничих підрозділів та їх спеціалізація: предметна (подетальна) або технологічна;

– обгрунтування форм організації підрозділів. З огляду на прийнятий склад і спеціалізацію підрозділів для кожного з них визначається форма організації: технологічна, предметна (предметно-замкнута, предметно-групова) чи змішана;

Побудова організаційної структури виробництва. У результаті узагальнення та узгодження проектних рішень на системному рівні здійснюються:

– уточнення рівня організаційної структури та адміністративного статусу спроектованої виробничої системи;

– побудова зв’язків та ієрархічного співпідпорядкування елементів оргструктури;

– виокремлення спеціалізованих підрозділів на кожному рівні та їх опис;

– побудова моделі (схеми) оргструктури виробництва.

Виходячи з прийнятих технологічних процесів перетворення матеріальних та інформаційних потоків, виконується процедура синтезу функціональної структури виробничої системи як основної робочої структури проектування, призначеної для визначення складу структуроутворюючих елементів виробничої системи і взаємозв’язків між ними на віртуальному рівні. На її основі здійснюється вибір технологічного й інформаційно-керуючого устаткування (синтез елементної структури виробничої системи), а також розробка алгоритмів її функціонування (алгоритмічної моделі виробничої системи).

Взаємозв’язок елементів виробничої системи реалізується за допомогою руху матеріалів виробництва та інформації, який завершується виробництвом продукції. Зв’язки елементів можуть бути відображені матеріальними та інформаційними потоками. Самі елементи визначаються через функції, які ними виконуються і які описані в строках операцій перетворення матеріальних та інформаційних потоків.

Наявність корисної функції є підставою для створення структурного елемента для її виконання. Ставлячи вимоги до виконання функцій елементами (тобто якісних і кількісних характеристик елементів), можна здійснити вибір складу, кількості і компонування технологічного й інформаційно-керуючого устаткування виробничої системи, а також складу та кількості робітників, тобто синтезувати елементну структуру системи на фізичному рівні,

Основні напрями розробки структурно-функціональної організації виробництва такі.

Склад зовнішніх зв ‘язків та їх параметри. Внутрішні матеріальні та інформаційні потоки реалізують цілеспрямовану взаємодію елементів структури виробничої системи, а зовнішні потоки здійснюють взаємодію елементів структури із системою вищого рівня ієрархії та зовнішнім середовищем.

Усі зв’язки виробничої системи розрізняються за спрямованістю на вхідні і вихідні, характеризуються складом потоків, адресацією, засобами реалізації, змістом, формою, характером та взаємозумовленістю інформаційних і матеріальних потоків. За результатами комплексного техніко-економічного обстеження виробництва вирішується завдання організації зовнішніх зв’язків виробничої системи па якісному рівні.

Склад функцій. У синтезі функціональної структури першим етапом є визначення складу функцій, що забезпечують здійснення виробничого процесу. Застосовується в цій процедурі метод послідовної деталізації цілей. Дерево цілей (функцій) становить рекурсивний, з послідовним уточненням, деталізацією проміжних цілей, граф (дерево), кінцевими “гілками” якого є складові елементарних виробничих функцій,

Спочатку необхідно виокремити головну виробничу функцію системи, яка визначає її функціональне місце в структурі виробничої системи вищого рівня ієрархії, а потім основні допоміжні та обслуговуючі виробничі функції.

Другим етапом є визначення складу структурно-функціональних елементів виробничої системи шляхом порівневого призначення реалізуючих елементів (віртуальних) відповідно до побудованого дерева функцій (рух по дереву “знизу до гори”). Ієрархію рівнів складу функцій на першому етапі доцільно вводити таким чином, щоб під час виконання другого етапу на кожному формувалася виробнича система визначеного організаційного рівня.

Склад структурно функціональних елементів. Внутрішні і зовнішні матеріальні потоки виробничої системи утворюють разом замкнутий контур, що характеризується послідовною зміною стану в процесі їх перетворення згідно з технологічним процесом. Зміна має кількісний характер, коли перетворення стосується самого потоку, і якісний, коли перетворепь зазнають предмети, що входять до складу певного потоку. Необхідно описати функції перетворення матеріальних потоків, що виконуються кожною структурно-функціональною одиницею виробничої системи. Матеріальний потік характеризується різним станом на вході і виході кожної структурно-функціональної одиниці. Склад функцій визначається функціональним призначенням структурної одиниці. Структурно-функціоналні одиниці виробничої системи доцільно поділити на пункти перетворення і пункти збереження.

Під час організації структури виробничої системи особливе значення має поєднання зовнішніх і внутрішніх зв’язків системи, яке має бути забезпечене: загальним обсягом матеріалів виробництва за плановий період; якісним станом матеріалів; способами орієнтації і розміщення в просторі; розмірами транспортних партій і ритмічністю їх руху; режимами змінності функціонування потоків. Слід ураховувати також можливі затримки руху матеріалів виробництва як поза, так і у виробничій системі. Функції поєднання в часі і за кількісними параметрами виконують пункти приймання/відправлення на вході/ виході виробничої системи та склади.

Склад внутрішніх зв’язків. Для внутрішніх інформаційних зв’язків характерна передача інформації прямими каналами зв’язку (інтерфейсами, телефоном, системами радіомовлення, сигналізації). Інформаційне обслуговування, управління технологічними процесами та ОУВ забезпечує АСУ. Зв’язок між рівнями управління здійснюється інтерфейсними каналами зв’язку. На різних рівнях використовуються відеострокали і дисплеї для роботи персоналу в діалоговому режимі з системою управління.

Внутрішні матеріальні зв’язки виробничої системи здійснюються транспортними засобами, які поділяють на автоматизований лінійний і загальносистемний транспорт, а також неавтоматизований внутрішньо цеховий і міжцеховий. Транспортування інгредієнтів виробництва в межах виробничої системи і підрозділів її забезпечення здійснюють лінійні та загальносистемні комплекси, що працюють в автоматичному режимі.

У процесі зміни станів матеріального потоку потрібне послідовне використання кількох типів тари, що обслуговує один потік. Обов’язкова організація кільцевих маршрутів транспорту. За характером внутрішні зв’язки є стійкими і можуть бути описані з визначеною періодичністю та інтенсивністю.

Побудова функціональної структури виробництва становить узагальнення та узгодження на системному рівні проектних рішень. Процедура синтезу функціональної структури виробничої системи здійснюється за принципом “чорного ящика”, зокрема формуються:

– вимоги до об’єкта як елемента системи більш високого рівня і загальні вимоги, яким він має відповідати, включаючи визначення його головної функції;

– його зв’язки з іншими елементами системи (зовнішні зв’язки об’єкта) з урахуванням їх динаміки;

– вимоги до об’єкта як системи елементів, що забезпечують виконання головної функції; визначаються основні та допоміжні функції, якісний склад елементів системи і формуються їх зв’язки (внутріпіні зв’язки об’єкта);

– основні кількісні характеристики елементів та їх зв’язків. Процедура синтезу функціональної структури виробничої

Системи завершується її структурно-функціональною схемою – схемою матеріальних та інформаційних потоків із зазначенням пунктів їх перетворення (віртуальних чи фізичних елементів функціональної структури), що узагальнює попередні результати просторової організації виробничого процесу в єдності його складових, а також комплект специфікацій до схеми, що містять якісні і кількісні характеристики основного, допоміжного та обслуговуючих підпроцесів у просторово-часовому вимірі.

Розробка такої схеми дає змогу докладно описати роботу виробничої системи, вивчити її стан за різних режимів роботи та виробничих ситуацій, з великою ймовірністю визначити склад технічних засобів і робочих місць персоналу виробничої системи, їх роміщення, а також маршрути транспортних засобів та конфігурацію ліній інтерфейсу. Схема може бути основою для побудови графоаналітичних моделей з метою вибору оптимального складу, кількості та компонування устаткування виробничої системи у рамках макропроцедури системотехнічного синтезу; схема корегується і деталізується в процесі оргпроек-тування та, нарешті, оформлюється як транспортно-технологічна схема виробничої системи чи організаційно-технологічне планування.

Обгрунтування виробничої структури. Передбачається елементне наповнення функціональної структури та обгрунтування виробничої структури підрозділів основного виробництва виробничої системи. Реалізація процедури потребує послідовно-паралельного вирішення проектних завдань щодо:

– кожного підрозділу окремо та основного виробництва в цілому (на певному етапі);

– кожного підрозділу окремо та в цілому кожної з підсистем обслуговування виробництва (на наступному).

Алгоритм проектування визначає послідовне структурування предметів праці, засобів праці та живої праці, конкретний зміст яких визначено на етапі структурно-функціональної організації виробничої системи.

Основні завдання обгрунтування виробничої структури такі:

– визначення складу та обсягу робіт, їх розподіл між виконавцями. Завдання визначення обсягу робіт полягає в тому, щоб, виходячи з потреби в предметах праці (матеріалах, роботах, послугах) та норм трудомісткості на їх одиницю, розрахувати загальну трудомісткість робіт з покриття цієї потреби (у розрізі видів робіт або операцій, виконавців або підрозділів, що їх виконують). У багато номенклатурних виробництвах розрахунок здійснюється щодо кожної деталеоперації;

– визначення складу та кількості устаткування, його розміщення. З урахуванням трудомісткості виробничої програми (обсягу робіт) за операціями технроцесу (підрозділами, видами робіт) та дійсним фопдом часу одиниці устаткування розраховується кількість одиниць устаткування на кожну операцію (підірозділ, вид робіт). Розміщення устаткування та компонування технологічних комплексів (групи устаткування) здійснюється після розрахунку кількості його одиниць за всіма операціями техпроцесу (видах робіт);

– визначення складу та кількості виробничого персопалу, його закріплення за робочими місцями. Кількість робітників, зайнятих експлуатацією та обслуговуванням устаткування, розраховується з огляду на кількість установлених одиниць устаткування, коефіцієнт його завантаження, діючі норми обслуговування та змінності роботи. Як правило, для верстатників задаються норми багатоверстатного обслуговування, для наладчиків – норми обслуговування верстатів (на робітника в зміну), для робітників з техобслуговування устаткування – норми техобслуговування в ремонтпих одиницях.

Кількість робітників, зайнятих на ручних роботах (наприклад, ремонт устаткування), визначається, виходячи з трудомісткості всього обсягу таких робіт та дійсного фонду часу роботи одного робітпика. Розрахунок кількості допоміжних робітників може також виконуватися методом співвідношення у відсотках до загальної кількості основних робітників (за професіями);

– побудова технологічних планувань, розрахунок площ. На плані графічно в масштабі та із зазначенням розмірів подається простороне розташування виробничих приміщень, зон та пунктів (зберігання, контролю тощо); одиниць та груп устаткування, у тому числі підйом но-транспортного; робочих місць, постів та зон обслуговування персоналу; проходів і проїздів; інженерних об’єктів та комунікацій. Доцільно також вказати рекомендоване трасування маршрутів руху транспортних засобів, які обслуговують основний виробничий процес.

Аналогічно, але стосовно обробки інформації, здійснюється обгрунтування структури інформаційно-керуючої системи (ІКС) у рамках самостійного підпроекту комплексного проекту виробничої системи.

Етап робочого проектування. Мета оргпроектування на етапі робочого проекту полягає в тому, щоб детально опрацювати в робочій документації схеми функціонування всіх елементів (підсистем) виробничої системи та їх взаємодії між собою і з зовнішнім середовищем.

Організація основного виробництва. Уточнюються і конкретизуються питання просторово-часової організації основного виробничого процесу, а також здійснюється оптимізація його параметрів.

Основні завдання організації основного виробництва такі: визначення складу, інтенсивності і трасування матеріальних потоків; визначення складу, пропускної спроможності та розміщення виробничих підрозділів; визначення складу, продуктивності і зон обслуговування бригад; побудова транспортно-технологічних схем виробництва, моделювання роботи, оцінка ефективності.

Доцільна така послідовність виконання проектних рішень з основного виробництва:

– установлюється режим роботи й укрупнений регламент обслуговування виробничої системи та її структурних одиниць;

– розробляються циклограми обробки, роботи автоматичних одиниць і груп устаткування гнучких виробничих модулів (ГВМ) робототехнологічних комплексів (РТК), персоналу (багатомодульного обслуговування), детальні організаційно-технологічні плани з зазначенням робочих зон;

– здійснюються розрахунки потрібних площ під зони зберігання предметів виробництва, відходів і пустої тари у ВС;

– здійснюються уточнені розрахунки потрібної кількості тари всіх видів і розмірів, страхових запасів тари;

– визначається склад організаційних заходів, спрямованих на забезпечення раціональної організації виробничого процесу у виробничій системі;

– визначаються цілі, завдання, критерії та обмеження ОУВ у виробничій системі;

– обирається схема організації виробничого процесу в цілому для виробничої системи і дестроковано для структурно-функціональних одиниць;

– здійснюються дослідження функціонування виробничої системи в обраному варіанті організації з метою оптимізації параметрів процесу і структури виробничої системи.

Організація обслуговування виробництва. На цьому етапі вирішуються такі основні завдання, як визначення видів забезпечення, виходячи зі складу допоміжних функцій виробничої системи; поділ функцій забезпечення між структурно-функціональними одиницями виробничої системи, що проектується, і виробничою системою вищого рівня оргструктури; визначення складу функцій кожної одиниці та її структурування; організація забезпечення кожного виду, організація допоміжних виробничих процесів і функціонування підрозділів забезпечення.

Організація обслуговування виробництва здійснюється за напрямами інструментального обслуговування; технічного обслуговування та ремонту, енергетичного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення; транспортного обслуговування; складського обслуговування; технічного контролю; технічної підготовки виробництва.

Завдання організації кожного виду забезпечення виробничої системи вирішується за тим самим алгоритмом, що й для основного виробництва, і передбачає визначення:

– уточненого складу (номенклатури) допоміжних предметів і послуг, що необхідні для підтримки функціонування виробничої системи;

– потреби виробничої системи в допоміжних предметах і послугах за етапами: пуск першої виробничої системи, перехідний період (поступового нарощування структури виробничої системи та її виробничої потужності), вихід на проектну потужність (предмет проектування);

– оптимальних розмірів запасів предметів;

– потрібних площ під зберігання запасів предметів;

– порядку приймання/здавання допоміжних предметів представникам загальнозаводських служб, видавання та обліку, внутрішньоцехового транспортування (засилання), підтримки запасів у заданих розмірах, підготовки, відновлення та утилізації;

– порядку надання послуг (виконання ремонтних робіт, технічного обслуговування, підтримки операційної системи, програмного забезпечення, кваліфікованого консалтингу, діагностики та ін.);

– порядку забезпечення і контролю забезпеченості виробничої системи;

– порядку зовнішнього забезпечення виробничої системи і поновлення запасів.

Оперативне управління виробництвом. Здійснюється за такими основними напрямами, як оргструктура і функції апарату управління; оперативно-календарне планування виробництва; диспетчерування виробництва; організація інформаційних зв’язків і документообіг.

Для здійснення безпосереднього керівництва персоналом, виробничою і господарською діяльністю виробничої системи формується адміністративний апарат управління. Він будується, як правило, за лінійно-функціональним принципом. У високоавтоматизовапих виробничих системах ураховуються особливості в складі функцій адміністративно-управлінського персоналу.

Характерною ознакою управлінської праці у виробничій системі з комп’ютерним управлінням є широке використання можливостей обчислювальної техніки, що є в цехах. Більшість функцій управління мають виконуватись адміністративно-управлінським персоналом у діалоговому режимі з системою управління найвищого рівня. На вимогу персоналу може автоматично видаватись звітність за певний період, статистика про відмови в системі, поточна інформація про стан запасів, устаткування та ін.

Організація функціонування комплексу технічних засобів. Проектні рішення призначені для постановки завдань інформаційно-управлінської системи (ІУС) та використання як вихідних матеріалів для розробки посадових і робочих інструкцій персоналу виробничої системи під час проектування організації праці.

Мета полягає у визначенні порядку виконання тих чи інших функцій залежно від виробничої ситуації, тобто в розробленні алгоритмів функціонування за такими напрямами: організація роботи транспортно-накопичувальної системи, функціонування комплексу засобів технологічного оснащення, роботи місць персоналу, що оснащені технічними засобами, побудова алгоритмічної моделі функціонування комплексу технічних засобів. Доцільною є така послідовність виконання проектних рішень:

– складання узагальнених інформаційно-логічних схем функціонування виробничої системи з реалізації виробничих процесів (виготовлення продукції; підготовки і використання інструмента; підготовка” заміна і відновлення деталей устаткування, які змінюються);

– визначення складу виконавців, виконання трудових функцій, яких потребує діалоговий режим із СУ;

– складання переліку виробничих ситуацій для кожного виконавця, які зумовлюють їхні різні режими роботи в умовах інтерфейсу із СУ, та переліку документів і повідомлень щодо кожного режиму роботи кожного виконавця;

– визначення структури переданої інформації, порядку її використання і формування;

– оформлення блок-схем алгоритмів роботи персоналу і зведення пояснювальних таблиць до них; узагальнення алгоритмів роботи персоналу окремих структурно-функціональних одиниць виробничої системи для їх участі в основному і допоміжних виробничих процесах;

– складення переліку виробничих ситуацій, що потребують втручання диспетчера виробничої системи і рішень, що приймаються ним у кожній ситуації;

– визначення структури і порядку використання інформації, необхідної диспетчеру для прийняття управлінських рішень та їх реалізації;

– оформлення блок-схеми алгоритмів роботи диспетчера виробничої системи і пояснювальних таблиць до них;

– складання об’єднаних блок-схем узагальнених алгоритмів функціонування системи машин і персоналу виробничої системи, включаючи диспетчера, у нормальному та аварійному режимах за різних видів відмов;

– визначення переліку функцій, виконання яких диспетчером недоцільне в умовах АСУ та які можуть бути нею реалізовані в автоматичному режимі;

– уточнення критеріїв обмеження і методів для реалізації завдань виробничого диспетчерування в ЛСУ (для розроблення програм диспетчера).

Організація праці персоналу. Уточнюються і конкретизуються питання організації праці персоналу, усі проектні рішення доводяться до рівня робочої документації, що призначена для використання персоналом у процесі експлуатації виробничої системи.

Основні завдання організації праці персоналу стосуються:

– нормування праці (розробляється згідно з методиками та рекомендаціями з нормування праці);

– складу і спеціалізації бригад, зони обслуговування (визначається особливостями технології, виробничих процесів та нормативів);

– оснащення та обслуговування робочих місць (визначається спеціалізацією, змістом праці, організацією виробництва);

– оплати праці (грунтується на законодавчих та нормативних документах з питань праці);

– охорони праці і техніки безпеки (розробляється відповідно до вимог чинних законодавчих, нормативних документів та стандартів);

– підготовки, перепідготовки кадрів. Доцільно здійснювати зміни в професійно-кваліфікаційній структурі персоналу за рахунок робітників у цехах відповідної кваліфікації і професії, а також шляхом організації перепідготовки інших з метою оволодіння новою професією чи підвищення кваліфікації. Перепідготовку бажано проводити без відриву від виробництва.

Розробляючи графіки перепідготовки, необхідно враховувати план поетапного введення в експлуатацію окремих черг організаційного проекту виробничої системи, що спроектована.

Досвід організаційного проектування виробничих систем показав, що концептуальні рішення з визначення якісного складу структуроутворюточих елементів виробничої системи, формування їх взаємозв’язків та зв’язків із зовнішнім середовищем приймаються на ранніх стадіях у процесі синтезу функціональної структури.

Концепція організаційного проектування характеризується тим, що розглядає виробництво як виробничу систему; має цільову спрямованість на забезпечення ВС сукупності властивостей, які визначаються зовнішнім середовищем; використовує для цього комплекс засобів організаційного проектування; виходить з необхідності виконапня цих робіт, починаючи зі стадії проектування виробничої системи.

В умовах ринкової системи господарювання для кожного товаровиробника дуже важливе значення мають підвищення ефективності виробництва, його гнучкості, забезпечення якості виробничих процесів і продукції, укріплення конкурентоспроможності підприємства в цілому. На виконання цих завдань і спрямоване організаційне проектування як інструмент реінжинірингу.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає актуальність організаційного проектування виробництва?

2. Перелічіть основні тенденції та особливості сучасного проектування виробництва.

3. Назвіть основні вимоги до розробки та оформлення організаційного проекту виробництва.

4. Які методичні підходи використовуються під час оргпро-ектування? Розкрийте їх сутність.

5. Опишіть структурно-логічну схему організаційного проектування виробничої системи.

6. Охарактеризуйте схему оцінки рівня системи організації виробництва.

7. Поясніть узагальнений алгоритм організаційного проектування виробничої системи.

(2 votes, average: 5,00 out of 5)