Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей – Пангелов Б. П. – Зародження туристсько-краєзнавчої діяльності у давньому світі
Навчально-виховна робота в освітніх закладах України спрямована на відродження народних традицій, звичаїв, вивчення історії та сучасних проблем соціально-економічного розвитку рідного краю. Надзвичайно дієвим засобом виховання любові до своєї країни, джерелом знань про неї є туристсько-краєзнавчі подорожі. Тому туристсько-краєзнавча підготовка і виховання учнів і студентів є одним із важливих завдань кожного сучасного навчального закладу.
1.1. Виникнення і розвиток туризму та краєзнавства
Туризм і краєзнавство, які виникли і розвивались як об’єктивна суспільна потреба у давнину, поступово затвердились у ролі одного із важливих засобів виховання. У їх розвитку можна виокремити такі етапи: створення передумов для організованих групових (колективних) походів і подорожей; утвердження походів і подорожей як засобів виховання; становлення і
Розвиток туристсько-краєзнавчої діяльності як суспільного явища, яке сприяє комплексному розв’язанню виховних, освітніх і оздоровчих завдань.
Зародження туристсько-краєзнавчої діяльності у давньому світі
Свідчення про перші організовані подорожі з метою ознайомлення з культурою і природою інших народів дійшли до нас із давнього світу. Першими мандрівниками були купці. Подорожі давніх греків і римлян до Єгипту із VI ст. до н. е. не були винятковим явищем, оскільки їх приваблювала незвичайна природа, давня історія, культура та велич єгипетських споруд.
Відвідуючи Єгипет, грецькі та римські мандрівники залишали графіті – короткі записи із нагадуваннями свого імені на стінах будівель, металевих виробах, посудинах тощо. Одним із таких мандрівників був “батько історії” – Геродот (прибл. 485 – прибл. 425 до н. е.). Свої численні тривалі подорожі різними землями він описав у дев’яти книгах. Друга книга присвячена Давньому Єгипту, який Геродот відвідав після 459 р. до н. е. Він описав свій маршрут долиною Нілу. Геродот – перший грецький турист, про якого збереглися достовірні дані. Мандрівкою своєю державою для давніх греків були поїздки в Олімпію на Олімпійські ігри. Нерідко римляни і греки здійснювали далекі подорожі до цілющих джерел. Із виникненням основних релігійних течій з’явилися паломники до святих місць (пілігрими).
Грецькі філософи давнини – Арістотель, Демокріт, Квінтіліан та інші у своїх трактатах про виховання вказували на необхідність спілкування з природою, пізнання її шляхом безпосереднього спілкування.
Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. у європейських державах при вивченні окремих предметів деякі вчителі використовували в роботі з учнями пішохідні прогулянки і мандрівки в навколишні визначні місця. Такі найпростіші форми мандрівок називали екскурсіями.
У другій половині XVIII ст. у Західній Європі почали створювати центри туризму.
Передумови подальшого розвитку туризму були пов’язані з потребою організації і проведення тривалих пізнавальних мандрівок задля вивчення віддалених та важкодоступних куточків Земної кулі.
Із метою удосконалення рухових умінь і навичок учасників мандрівок проводили їх попередню підготовку, перевіряли соціально-психологічну відповідність і погодженість, випробовували необхідне для мандрівок спорядження. У такий спосіб виникли своєрідні методичні прийоми і правила підготовки учасників мандрівок та експедицій. Досвід складних подорожей і мандрівок із виховною метою постійно накопичувався і вдосконалювався.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)