Організація і методика економічного аналізу – Косова Т. Д. – 9.5. Аналіз кредитоспроможності підприємства у системі формування капіталу зі зовнішніх джерел
У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів. Джерела й форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні (табл. 9.3).
Аналіз кредитоспроможності позичальників проводиться з метою прийняття рішень про надання фінансового або комерційного кредиту. Дефініції кредитоспроможності зводяться до наявності передумов для одержання і погашення кредиту, здатності позичальника своєчасно і повною мірою погасити кредит, вірогідності його повернення.
Таблиця 9.3
Класифікація позикових засобів підприємства
Класифікація | Класифікаційні ознаки |
За цілями залучення | – для забезпечення відтворення необоротних активів; – для поповнення оборотних активів; – для задоволення інших господарських або соціальних потреб. |
За джерелами залучення | – із зовнішніх джерел; – із внутрішніх джерел (внутрішня кредиторська заборгованість). |
За періодом залучення | – на довгостроковий період (більше 1 року); – на короткостроковий період (до 1 року). |
За формами залучення | – у грошовій формі (фінансовий кредит); – у формі обладнання (фінансовий лізинг); – у товарній формі (товарний або комерційний кредит); – в інших матеріальних або нематеріальних формах. |
За формами забезпечення | – незабезпечені; – забезпечені порукою або гарантією; – забезпечені заставою. |
Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою стійкістю, в основу її аналізу покладено оцінку фінансового стану підприємства. Для оцінки кредитоспроможності використовують такі методи: коефіцієнтний, бальний, ієрархічний, дискримінантний аналіз тощо.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк враховує такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів). Також враховуються суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості; наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація.
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи враховуються: загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності); соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо; ділова репутація; інша інформація.
Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.
Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями. За результатами аналізу кредитоспроможності позичальника виділяють п’ять класів: А, Б, В, Г, Д в міру її погіршення.
Ефективне управління дебіторською заборгованістю під час надання комерційних кредитів потребує визначення стандартів кредитоспроможності покупця (дебітора), умов торгівлі, політики інкасації тощо.
Для визначення кредитоспроможності дебіторів підприємства можуть користуватися інформацією спеціальних агентств. В Україні визначено правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб’єктів кредитних історій та користувачів Бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій. Користувачами Бюро можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб’єкти господарської діяльності, які надають послуги з відстроченням платежу або надають майно в кредит.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)