Організація бізнесу – Скібіцький О. М. – 6.6.1. Проблеми державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та “фіктивні фірми”
6.6.1. Проблеми державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та “фіктивні фірми”
І. Наданий час у державі залишається пріоритетним шлях щодо вдосконалення системи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а саме: спрощення процедур реєстрації саме для суб’єктів підприємництва. Процес державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності (далі – реєстрація) є головним процесом легалізації діяльності суб’єкта, та, крім того, є складовою частиною державної політики дерегуляторної реформи економіки.
Тому від того, які умови легалізації визначить держава, залежать, в першу чергу, темпи розвитку економіки, підприємництва та вирішення соціальних проблем. Великий вклад у вирішенні цієї важливої справи внесла свого часу Ліцензійна палата України та її Представництва в Автономної Республіки Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а з 2000 року – Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
II. Забезпечено створення спрощеної системи реєстрації суб’єктів підприємництва, яка вже функціонує майже шість років (внесено зміни і доповнення в статті 8 і 13 Закону України “Про підприємництво” і прийнято постанову КМУ “Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” від 25 травня 1998 року № 740).
Це підтверджується і щорічними дослідженнями, які проведені такими незалежними організаціями як Світовий банк, Міжнародним центром стратегічних досліджень та ін. З метою оприлюднення всіх умов щодо реєстрації було видано два видання 600-сторінкового “Практичного посібнику по проведенню державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” з Довідником поштових реквізитів органів державної реєстрації, статистики, податкової служби, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. У Посібнику зібрано всі нормативно-правові акти, що регламентують процедури реєстрації, надані роз’яснення з важливих питань, приведені всі форми бланків для реєстрації, ведення реєстраційних справ тощо.
Значні позитивні зміни в сфері державної реєстрації суб’єктів підприємництва пов’язані з виданням ряду важливих змін до деяких законів України і указів Президента України, спрямованих на де регулювання підприємницької діяльності. Однак, наявність в діючому правовому полі окремих норм, які не мають чіткого і однозначного тлумачення, а також значної кількості правових колізій унеможливлює забезпечення дійового контролю за додержанням процедур, пов’язаних з функціонуванням системи органів реєстрації, створює ще й значні адміністративні бар’єри на шляху розвитку саме підприємницької діяльності.
Ш. До прийняття закону прямої дії – Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” – існували як об’єктивні, такі суб’єктивні фактори, які гальмували процес розбудови економіки. До них можна віднести, перш за все, значну розпорошеність положень стосовно реєстрації серед великої кількості нормативно-правових актів. Так, сфера державної реєстрації регламентується 2 Кодексами, 23 законами, 10 Указами Президента України, Декретом Кабінету
Міністрів України, 12 постановами Уряду України, 6 постановами ІІБУ та 5 наказами центральних органів влади (всього – 56 нормативно-правових актів). Крім того, в Україні, (такого нема в жодній західній країні) реєстрацію здійснюють надто велика кількість органів – 764 місцеві органи влади (532 районні адміністрації і 232 органів місцевого самоврядування). До того ж в Україні діє майже півтора десятка типів реєстраторів (жодна країна теж не може собі цього дозволити!). Гак, реєстрацію забезпечує і:
O Кабінет Міністрів України – фінансово-промислові групи;
O Національний банк України – комерційні банки, фінансові біржі;
O Академії наук України (Національна, Аграрна тощо) – підвідомчі інститути, установи, організації;
O Адміністрації вільних економічних зон – суб’єкти підприємництва цих зон;
O Міністерства і відомства (Мін’юст України та управління юстиції на місцях – об’єднання громадян, політичні партії, благодійні організації і адвокатські об’єднання; МЗС України – іноземні представництва, – МО України, МВС України, Служб безпек України – військові частини, загони, тюрми, колонії, табори; інші міністерства і відомства – державні об’єкти підприємництва);
O обласні державні адміністрації і обласні Ради народних депутатів – об’єднання громадян;
O районні держадміністрації – суб’єктів підприємництва, об’єднання власників квартир (житлокооперативи), гаражів тощо, об’єднання громадян, осередки політичних партій, кредитні спілки;
O міські виконкоми Ради народних депутатів (право реєстрації делеговано) – суб’єктів підприємництва, кооперативи (садово-городні, житлові), об’єднання громадян, місцеві осередки політпартій, кредитні спілки.
Дуже нерівномірне навантаження органів реєстрації по містах і районах. Так, майже 80% всіх зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності обслуговуються у половині всіх органів реєстрації (це – в містах Києві і Севастополі, обласних центрах і містах обласного підпорядкування). В більшості органах реєстрації ці функції здійснюються по сумісництву в таких підрозділах як торгівельне, економічне, юридичне, загальне управління. Звідси і велика кількість помилок при реєстрації.
Продовжуються і порушення чинного законодавства органами реєстрації:
O вимагання від суб’єктів додаткових документів, які не передбачені чинним законодавством;
O порушення строку державної реєстрації;
O скасування державної реєстрації здійснюється без довідки архіву про прийняття від суб’єктів документів, які підлягають довгостроковому зберіганню.
IV. В Україні державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців зараз залишається за місцевими органами влади, і це – європейська тенденція. В Європі немає жодної розвинутої країни де реєстрацію здійснювали б органи юстиції, податкової служби, поліції або служби безпеки!
Наріжним каменем прийняття Закону стали “фіктивні” фірми (див. Розділ 15). Державна податкова адміністрація, починаючи з 1998 року, послідовно пропонує змінити процедуру реєстрації, перетворивши її, по-перше, із заявочного принципу на дозвільний і, по-друге, і це головне, надати функції державної реєстрації органам державної податкової служби. Механізмом для здійснення цих намірів вибрана “фіктивна” фірма. За інформацією Державної податкової адміністрації по результатам діяльності кожен рік виявляється майже 3000 “фіктивних” підприємств, порушено кримінальних справ приблизно на 10%.
Як свідчить аналіз, проведений ДПА, найбільш характерним видом правопорушень, що скоювалися такими суб’єктами, було незаконне конвертування безготівкових грошових коштів, перерахованих легальними платниками за нібито виконані роботи. За допомогою розрахункових рахунків, відкритих у банківських установах, здійснювався відтік грошових коштів за межі держави, які не повертаються із-за кордону. Так, заданими МЗЕЗторгу, сума неповернутих валютних коштів, яка пройшла через розрахунки тільки 30 банківських установ, складає майже 3-4 млрд. гривень.
Можна зробити висновок, що запровадження зазначених адміністративних заходів не стає перешкодою на шляху фіктивного підприємництва. Перенесення їх із після реєстраційної стадії на стадію реєстрації ефекту не додасть.
Необхідно також зазначити, що при підготовці відповідних нормативно-правових актів необхідно також враховувати вимоги частини першої статті 36 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною, зокрема, про те, що сторони роблять все від них залежне, щоб уникнути вжиття будь-яких заходів чи дій, які створюють більш обмежені умови для створення і функціонування компаній одна одній, ніж ті умови, які сталися на день, що передує даті підписання цієї Угоди.
Створення та існування “фіктивних” фірм не можна розглядати тільки як наслідок недосконалого порядку реєстрації суб’єктів господарювання. Це явище потрібно розглядати завжди у сукупності всіх факторів, які впливають на нього і єдиного рішення, як правило, неможливо знайти. Ця проблема є загальнодержавною і вирішення питання щодо унеможливлення появи та функціонування “фіктивних фірм” є одним із пріоритетів політики економічного зростання України.
Запровадження жорстких адміністративних заходів, як свідчить досвід, практично всіх країн Європи, не веде до економічного розвитку держави.
Вирішення проблеми, характерної для досить вузького поля суб’єктів господарювання, пропонується розв’язувати зачіпаючи інтереси та права інших не тільки юридичних осіб, а і всіх громадян України, які бажають займатися підприємницькою діяльністю. Для ведення дійової боротьби з цим явищем необхідно перш за все законодавчо врегулювати термін “фіктивна фірма”, а вже потім, як наслідок, встановлювати відповідальність за це діяння та вносити відповідні зміни та доповнення до інших законодавчих актів з метою унеможливлений появи та функціонування “фіктивних фірм”.
Виходячи з того, що основними сферами дії “фіктивного підприємства” є незаконне перерахування валютних коштів за кордон, ухилення від оподаткування, легалізація викраденого майна, переведення безготівкової грошової маси в готівку, боротьбу з фіктивними підприємствами необхідно вести, перш за все, контролюючим фінансові потоки в банках.
V. Розбудова національної системи державної реєстрації суб’єктів господарювання передбачає і створення національного Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, як сегменту Європейського реєстру бізнесу, що має на мсті не лише облік діючих в Україні суб’єктів господарювання, але й бути джерелом ділової інформації для пошуку партнерів. Процес реєстрації повинен грунтуватися на єдиному законі та забезпечити жорсткий контроль з боку держави. Водночас це процес повинен складати просту і “прозору” процедуру для підприємців. Так, наприклад, в Європі немає жодної країни, де б сфера реєстрації не була відокремлена в окрему галузь і де б, відповідно, не діяла окрема “вертикаль” органів виконавчої влади. Кожна країна надає великого значення системі державної реєстрації і, практично, у всіх розвинутих країнах Європи є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує розробку та впровадження державної політики у сфері реєстрації.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)