Організація бізнесу – Скібіцький О. М. – 2.5. Права та обов’язки підприємців
Права підприємця
Право – нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки.
З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:
O створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;
O купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;
O самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;
O укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);
O самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;
O отримувати будь – який необмежений за розмірами особистий дохід;
O брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;
O користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.
Обов’язки підприємця
Обов’язки – це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню.
Основні обов’язки підприємців:
O укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;
O здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;
O забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;
O дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечити надійну якість вироблених товарів (послуг);
O отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.
2.6. Сутність і структура економічної власності
Проблема власності постає для кожної людини з дитинства. Так, мала дитина може розрізнити “свої” і “чужі” іграшки. Надалі цей поділ переростає у приватну та неприватні типи й форми власності.
На запитання “що таке власність” можна дати лише абстрактну відповідь. Це зумовлено тим, що власність – це не тільки економічна, але й складна соціологічна категорія, тобто категорія, окремі сторони якої вивчають юриспруденція, економічна наука, політекономія, політологія, психологія, історія, соціологія. Тому найбільш абстрактна відповідь на поставлене запитання повинна враховувати усі аспекти, які вивчають ці науки. Проте визначальними серед них є економічний та юридичний аспекти власності.
Власність як економічна категорія за своїм змістом відображає системну сутність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення, тобто лише суттєві сторони таких відносин, тоді як вони мають ще й поверхові, неістотні сторони.
Кожна економічна категорія відображає певне коло реальних економічних процесів, певні елементи економічної системи.
Так, ціна робочої сили є суттєвою стороною купівлі-продажу (а отже і привласнення) даного специфічного товару, а ціна праці – поверховою, яка не належить до категорій, що відображають зміст економічної власності. Якби категорії “економічна власність” і “виробничі відносини” повністю збігалися, то одна з них була б зайвою в економічній теорії. Тому надалі категорія “відносини власності” вживається переважно як синонім категорії “виробничі відносини”.
Економічна власність – привласнення різними економічними суб’єктами матеріальних благ та послуг і сукупність відносин між цими суб’єктами у всіх сферах суспільного відтворення (безпосереднього виробництва, розподілу, обміну та споживання).
У свою чергу, власність характеризується єдністю двох аспектів: кількісного та якісного.
Кількісний аспект власності – різноманітні об’єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, патенти, ліцензії тощо.
Для окремої людини кількісний аспект власності означає привласнення певних об’єктів власності, що є найвагомішим чинником наявності або відсутності стимулів до праці. За словами Л. Сміта, “людина, яка неспроможна придбати жодної власності, не може мати жодних інтересів, крім тих, як їсти якомога більше і працювати якомога менше”.
Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, між державою та іншими суб’єктами з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо у всіх сферах суспільного відтворення.
Якісний аспект власності означає відносини привласнення, в які людина вступає з іншими людьми. Якщо вона працює на капіталістичному підприємстві, то частину результатів її праці привласнює капіталіст-підприємець, і людина внаслідок цього перетворюється на найманого працівника, привласнює необхідний продукт або його частку у формі заробітної плати, тоді як капіталіст – весь додатковий і частину необхідного продукту, їх взаємовідносини втілюються також у тому, що капіталіст контролює процес праці, управляє виробництвом і власністю на підприємстві, визначає форми і системи заробітної плати тощо.
Стосовно інших найманих працівників якісний аспект власності виявляється у величині привласнюваного необхідного продукту залежно від інтенсивності та продуктивності праці, рівня освіти й кваліфікації, у наявності відносин співробітництва (замість експлуатації), взаємодопомоги тощо.
Найважливішим об’єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, феодала чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.
Теоретичним вираженням відносин власності є сукупність таких економічних категорій, як вартість, ціна, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, податок тощо.
Економічна власність реалізується тоді, коли вона приносить дохід. Так, для підприємця економічною формою реалізації власності є привласнення підприємницького доходу, для найманого працівника – заробітної плати.
Економічна власність тісно пов’язана з юридичною.
Юридична власність – вияв волі певного класу, соціальної групи, окремої людини щодо певних об’єктів власності та правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності.
Це означає, що певні речі (засоби праці, предмети споживання тощо) належать окремим особам, які можуть розпоряджатися ними на свій розсуд.
Внаслідок тісного зв’язку економічної та юридичної власності структура їх дуже подібна. Найважливішими категоріями юридичної власності є володіння, розпорядження і користування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)