Операційний менеджмент – Михайловська О. В. – 1. Ресурси як вхідні фактори операційної діяльності підприємства. Операційні процеси організації
Тема 4. Операційна діяльність: ресурси, процеси та результати
1. Ресурси як вхідні фактори операційної діяльності підприємства. Операційні процеси організації
Вивчення даного питання узагальнює знання, вже набуті студентом під час вивчення курсів “Економіка підприємств”, “Маркетинг”, “Системи технологій”, та інших дисциплін. Студентові слід не просто поновити в пам’яті, цю інформацію, а й доповнити та поглибити свої знання, звернувши особливу увагу при опрацюванні навчального матеріалу на ресурси, як вхідні фактори операційної діяльності. Слід зазначити, що
Операційна діяльність мас для організацій важливе функціональне значення, оскільки дієвий і ефективний операційний менеджмент значно сприяє поліпшенню якості та продуктивності.
Базовими підручниками для самостійного опрацювання питання теми є підручник Градова А. П. [44], Мескона М., Альберта М., Хедоурі Ф. [27], Ви ханського О. С. Наумова А. 1.127].
Для початку варто звернути увагу нате, що керівника вищого рангу, у першу чергу, цікавить вихід, результат операційного процесу, тобто мета і ступінь її досягнення. Потім – все необхідне для досягнення мети, тобто вхід. І тільки потім, якщо щось не спрацьовує, розглядався сам операційний процес і умови його функціонування (рис. 4.1).
Рис. 4.1 Ресурсна схема операційного процесу [44].
На вході зображені стрілками п’ять видів ресурсів, необхідних для функціонування будь-якого підприємства. Це:
O люди – трудові ресурси (Р);
O матеріали – матеріальні ресурси (М);
O капітал – фінансові ресурси (Ф),
O технологія – технологічні ресурси (Т);
O інформація – інформаційний ресурс (І).
Предметом занепокоєння операційних (виробничих) менеджерів є безперебійність операційного процесу, усіх його забезпечуючих складових та інфраструктур, спрямованих на досягнення поставлених цілей (плану) організації.
Розглянемо таку складову операційного процесу, як ресурси.
Ресурси – це керовані фактори виробництва, що володіють вартісними властивостями і перетворюючими можливостями, необхідні для забезпечення функціонування і розвитку виробничих процесів з метою досягнення запланованих результатів.
Раніше у вітчизняній науці управління розглядали чотири види виробничих ресурсів: трудові, матеріальні, фінансові і технічні. Під технічними ресурсами малися на увазі машини, устаткування, силові установки і т. д. Вважалося, що цих чотирьох видів цілком достатньо для функціонування виробничих процесів.
Інформація, хоча і враховувалася в системі управління, однак, до категорії ресурсів її не відносили. Найчастіше інформаційне забезпечення вважалося видом діяльності і тому зараховувався до категорії функцій управління.
У період розвитку ринкових відносин значення інформації різко зросло. Без неї неможливо почати нову справу, переходити на новий продукт, технологію; вижити в конкурентній боротьбі. Без інформації не може обійтися жодне підприємство, а для деяких даний ресурс є домінуючи м. Тому з повною підставою можна перейняти зарубіжний досвід і віднести дану економічну категорію до розряду операцій них ресурсів.
Аналогічно можна вчинити і з технологією, тому що будь-який технологічний процес сучасності не мислимий без технічних засобів, тобто відповідного устаткування, машин і механізмів, застосовуваних при виготовленні тих чи інших продуктів [5, с.56-57].
Однак в організації керують не тільки розглянутими ресурсами і процесами. Досягти мети можливо лише при реалізації випущеної продукції чи шляхом надання яких-небудь послуг. А це пов’язане з зовнішнім середовищем, що є споживачем продукту, який випускається, і джерелом постачання ресурсів організації. Адже зовнішнє середовище є не тільки джерелом погроз, але й можливостей. Інакше кажучи, менеджмент не обмежується управлінням ресурсами, виробництвом, але й організацією в цілому. Це поняття пов’язане з одержанням прибутку, тобто, досягненням мети підприємства, що приносить дохід.
Зрозуміло, що без характеристики власного потенціалу не можна ні висунути перспективу цілей виробничої системи, ні виробити оптимальну (кращу) стратегію їхнього досягнення. Помітимо, що поняття “потенціалу” тісно пов’язане з характером цілей. Для одних цілей існуючий потенціал виробничої системи (тобто сукупність можливостей) буде високий, для інших – низький. Для досягнення одного набору цілей немає потреби змінювати спрямованість фірми, для іншого-необхідно її істотно переглянути.
Оскільки ми розглядаємо виробничу систему як об’єкт ситуаційного управління, нас, у першу чергу, повинна цікавити відповідь на запитання проте, якими можливостями ми володіємо вданий час і які можливості ми повинні мати в цікавлячій нас перспективі, щоб забезпечити конкурентоспроможність фірми.
Для розширення уявлень студента про загальні і специфічні аспекти сучасного управління матеріальними, технічними, просторовими, кадровими ресурсами стануть у пригоді праці відомого російського автора В. В. Гончарова [40-42].
Опановуючи питання теми, студенту важливо засвоїти, що реалізація ресурсів організації відбувається за допомогою операційних процесів. Для поглиблення знань, шодо поширеної на Заході типології операційних процесів та їх поділу на синтетичні та аналітичні, студенту слід розглянути матеріал підручника Чейза Р. Б., Еквілайна Н. Д., Якобса Р. Ф. [52, с.623-656].
На особливу увагу студентів, які вивчають дисципліну “Операційний менеджмент”, та студентів, які виконують наукові дослідження і дипломні роботи відповідної спрямованості, заслуговує таке видання, як підручник Фанделя Р. [ 158]. У ньому розглянуто закономірності операційного процесу, належну увагу приділено такій цікавій проблемі, як адаптація операційних систем до зайнятості за критерієм витрат.
Ключове значення у самостійному вивченні теми має усвідомлення суті операційного процесу.
Операційний процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, внаслідок яких ресурси перетворюються на готові вироби (послуги).
Головну частину операційного процесу становить технологічний процес, який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і складання готових виробів (послуг) [35, с.49].
Технологічний процес – сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.
Процес виробництва на підприємствах має такі стадії:
O Конструювання (проектування, планування) продукту;
O Видобуток сировини;
O Виробництво (перетворення сировини в комплектуючі частини);
O Збирання (об’єднання комплектуючих у готовий продукт);
O Розподіл (відправлення готового продукту оптовикам, роздрібним торговцям чи кінцевим споживачам);.
Не менше значення має і питання класифікації операційних процесів. Матеріал цього питання вдало викладено у навчальному підручнику Я. Д. Плоткіна, І. Н. Пащенко [35, с.49-50].
Операційні процеси класифікуються:
За роллю в операційному процесі розрізняють основні, допоміжні та обслуговувані процеси.
O Основні процеси – це технологічна зміна геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей виробів, випуск яких передбачений профілем підприємства.
O Допоміжні процеси забезпечують безперебійність основних. За їх допомогою виготовляють засоби, необхідні для функціонування основного виробництва. До цих процесів належать, наприклад, виготовлення і ремонт інструменту та оснащення, ремонту устаткування, вироблення носіїв енергії (пари, повітря, електроенергії), технічний контроль.
O Обслуговувані процеси призначені для обслуговування основних і допоміжних (зберігання, транспортування та ін.)
За складністю поділяються на:
O Простий операційний процес-це послідовність операцій, результатом яких є виріб (рис. 4.2, а).
O Складний операційний процес передбачає поєднання декількох простих процесів (рис. 4.2,6).
Рис. 4.2. Схематичне зображення простого і складного операційних процесів
За формою організації операційні процеси поділяються:
– послідовні;
– паралельні;
– послідовно-паралельні;
За розміщенням операційного процесу в просторі:
– групові (технологічні) процеси;
– потокові процеси;
– предметні процеси.
Для кращого усвідомлення операційного процесу важливо виділити його тип.
Тип операційного процесу – це організаційно-технічна характеристика процесу, яка грунтується на його спеціалізації, повторюваності й характері технологічних процесів.
В загальному вигляді дослідники Р. Чейз, Н. Еквілайн та Р. Якобс операційні процеси поділяють на процеси переробки, виготовлення, тестування та складальні процеси.
За типами операційні процеси поділяються на наступні категорії:
Процеси переробки (Conversion Processes).
Як приклад можна навести переробку залізної руди в сталевий прокат або об’єднання всіх інгредієнтів перерахованих на коробці з губною пастою, у пасту.
Процеси виготовлення (Fabrication Process).
Прикладом такою процесу може служити перетворення сиротиш в яку-небудь специфічну форму (наприклад, штампування листової сталі, у результаті чого виходять крила для автомобілів чи формування золота в зубну коронку).
Складальні процеси (Assembly Process).
Як приклад можна нагадати про приєднання крил до автомобіля, вкладання тюбика з зубною пастою в коробку чи процес встановлення золотої коронки в шелепу пацієнта.
Процес тестування (Testine Process).
Власне цей процес не можна назвати основним, але він настільки часто надується як окрема операція, що його потрібно включити в цей список.
Властивий певному виробничому підрозділу тип операційного процесу зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожен з яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише однієї з них (наприклад, кількості виробів, і по їх виготовляють, як це іноді прийнято вважати > або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. Для менеджера необхідно знати як раціонально організувати операційний процес виготовлення виробу, а саме, розчленувати складний процес у прості, а потім звести їх в єдиний комплекс у часі й просторі так, щоб забезпечити випуск готових виробів у необхідній номенклатурі та кількості, у потрібний строк. Організація операційного процесу полягає також у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговуваних процесів, а також людей і матеріальних елементі в виробництва 152).
Важливо зазначити, що технологічний процес тісно пов’язаний з структурою виробничого потоку (Process Flow Structure).
Структура виробничого потоку – визначає на підприємстві тип організації руху матеріального потоку із застосуванням одного чи декількох технологічних процесів.
Дослідники структури виробничого потоку Р. Хейзта С. Уілрайт виділяють чотири основних типи виробничих потоків.
Слід зазначити, що різні варіанти технологічного процесу впливають на середній час виробництва, трудомісткість виробів, вантажопотоки на підприємстві, використання виробничих потужностей. Як і при проектуванні виробу, розробник процесу повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:
1. Виробнича потужність.
2. Економічна ефективність.
3. Гнучкість виробничої системи.
4. Продуктивність.
5. Надійність.
6. Ремонтопридатність.
7. Стандартизація та стабільність результатів.
8. Безпека та промислова санітарія.
9. Задоволення життєвих потреб персоналу.
Важливим питанням у плануванні операційних процесів є рішення про закупівлі комплектуючих, про кооперацію і субпідрядників.
У рішенні з виробництва чи закупівель звичайно враховується ряд факторів (52):
O наявні потужності – якщо в організації є достатні потужності, то часто ефективніше самим робити комплектуючі чи створювати послуги;
O спеціальні знання – якщо фірмі бракує досвіду і кваліфікації для якісного виконання роботи, то розумною альтернативою буде закупівля чи партнерство: фактори якості – підприємства вузької спеціалізації звичайно можуть запропонувати більш високу якість, ніж може забезпечити сама організація. І навпаки, спеціальні вимоги до якості чи здатність самостійно контролювати якість можуть дозволити виробництву цілком виконувати всі роботи;
O природа попиту, коли попит на виріб високий і стабільний, то для організації буває вигідніше виконувати роботу самій. Однак при великих коливаннях попиту чи малому обсязі замовлень звичайно буває краще доручити роботу іншим;
O витрати – будь-яка економія витрат за рахунок закупівель чи виробництва повинна співвідноситися з попередніми факторами. При виборі типу операційного процесу також встановлюється оцінка ступеня його автоматизації і гнучкості й оцінка устаткування, що буде використовуватися.
Для поглибленого засвоєння питання студентам необхідно ознайомитися із сутністю так званої продуктово-процесної матриці, що диференціює операційні системи за двома критеріями – характер продукту, який виробляється, та тип операційного процесу (52, с.97]. Дана матриця (рис.4.3) відображає, що із збільшенням об’єму виробництва та поглибленням спеціалізації виробничої лінії (горизонтальна вісь) стають економічно ви гідними спеціалізоване обладнання та впорядкований матеріальний потік (вертикальна вісь).
Основою матриці є взаємозалежність життєвих циклів продукту і технологічного процесу, що служать базою для прийняття рішень. Життєвий цикл продукту представлений у вигляді трьох фаз:
1) нова фаза – запуск продукту у виробництво;
2) фаза, що розвивається – збільшення ступеня відпрацьовування продукту з ростом його випуску, що вимагає забезпечення якості і нововведень. Найбільш ефективна спеціалізована технологія;
3) відпрацьована фаза – вироблений продукт із погляду технічних характеристик, стандартизації, якості, конкурентоспроможності. Конкуренція ведеться за ціновими характеристиками. Досягається це високим рівнем автоматизації. Найбільш ефективні варіанти показані по діагоналі.
Співпадання основних етапів життєвого циклу продукції та технологічного процесу
(2 votes, average: 2,50 out of 5)