Оцінювання майна – Калінеску Т. В. – 6.4. Основні джерела забруднення земель
Забруднення земель зумовлює не тільки екологічні проблеми, спричинені потраплянням хімічних елементів у грунтові води, продукти харчування, які були вирощені на землі і т. п., але й вплив на економіку та соціальні фактори суспільного життя. Екологія завжди тісно пов’язана із соціально-економічною сферою суспільства: це і надмірна захворюваність людей, і низька продуктивність праці, зменшення якості природних ресурсів, які дають меншу економічну віддачу, і т. п. Зневажання екологічними законами зумовлює ланцюгову реакцію, яка своїми наслідками загрожує не тільки природі, але й самому людству у найрізноманітніших проявах.
Промислове забруднення токсичними елементами, в першу чергу важкими металами, спостерігається в південно-східних регіонах, тобто в промислових регіонах нашої країни. Якісний склад забруднюючих речовин залежить від виду промисловості [21]. Скажімо, біля Дніпропетровська, Маріуполя вміст свинцю ГДК перевищує в 22 рази. Кривий Ріг, Запоріжжя, Одеса – тут спостерігається надлишок токсичних елементів нікелю, свинцю, кадмію, ртуті, марганцю. Не обійшла “таблиця Менделєєва” сільськогосподарські угіддя і західних регіонів, особливо там, де видобувається вугілля: м. Червоноград, Закарпатський ртутний комбінат [61,с. 326].
Локальні забруднення грунтів також відбуваються внаслідок сільськогосподарської діяльності, особливо в районах розташування великих тваринницьких комплексів: тут спостерігається надлишок сполук азоту, нітратний азот. До речі, нітратний азот має велику міграційну здатність. Він потрапляє в грунтові прошарки і може бути канцерогенним. На території України розташовано близько п’яти тисяч складів отрутохімікатів [61, с. 182]. Незважаючи на те що ці склади не діють, тут накопичується велика кількість пестицидів, невикористаних залишків мінеральних добрив.
Взагалі, якщо торкнутися теми застосування добрив і пестицидів, то на сьогодні в Україні склалася ситуація, яка визначає не рівень забруднення грунтів цими речовинами, а скоріше навпаки, деградацію грунтів від їх недостатньої кількості. Для порівняння: в Японії застосування мінеральних добрив коливається від 200 до 300 кг на 1 гектар. У нашій країні на початку 90-х років рівень застосування мінеральних добрив азоту і калію на 1 гектар становив 140 кг, а нині ця цифра становить 10-20 кг на 1 гектар. Цього недостатньо для того, щоб підтримувати високу врожайність сільськогосподарських культур, родючість наших грунтів. Інститутом грунтознавства й агрохімії (м. Харків) встановлено, що близько 40 відсотків території України має недостатній вміст азоту, фосфору, калію і гумусу [115]. Гумус, до речі, – це інтегральний показник родючості грунтів.
Крім хімічного забруднення, деградація грунтів відбувається і в результаті засолення, підкислення, передусім водної та вітрової ерозії. Шкодить збереженню агроландшафту й розорення чорноземів. 60 відсотків чорнозему знаходяться в активному сільськогосподарському використанні. Щоб попередити такі негативні явища, держава прийняла закон “Про охорону земель” [4, 5]. У 2000 році була створена державна служба охорони грунтів.
Як відомо, 40 відсотків суші землі займають агроландшафти. Агроландшафти України мають свою особливість. Вони включають в себе три основні зони. Перш за все, це виробнича територія, на якій безпосередньо відбувається виробництво сільськогосподарської продукції як рослинного, так і тваринного походження; потім – селітряна територія, яка включає в себе помешкання селян, а також господарські будівлі та присадибні ділянки. Ця територія займає від 12 до 18 відсотків в кожному окремо взятому ландшафті. Ще 12 відсотків ландшафту припадає на природний біогеоценоз. Сюди входять полезахисні смуги, захисні смуги біля водоймищ, яри [36, с. 129]. Екологи, на жаль, мало уваги приділяють територіям, де безпосередньо проживає саме населення.
Екотоксилогічні території мають свої особливості. Вони зумовлені, перш за все, ментальністю нашого народу, історичними умовами, соціально-економічною специфікою, розвитком суспільства нашої країни. Населені пункти, як правило, зосереджувалися в найбільш акумулятивних точках ландшафту, тобто біля водоймищ, річок, озер. По-перше, це обумовлено біологічною умовою, потребою у воді; по-друге, ці землі були найбільш родючими та й водні артерії використовувалися як засіб пересування.
У 70-х роках починається активна хімізація земель, береться курс на меліорацію земель. На поля колгоспів і радгоспів вноситься необмежена кількість мінеральних добрив та біоцидів. Надлишок таких добрив, які не встигали всмоктуватися у землю, стікалися саме до селітряних територій. Там роками накопичувалися токсичні елементи, біогенні елементи, звідки вони могли вивозитися тільки з сільськогосподарською продукцією [133].
В цей же час виникає велика кількість потужних тваринницьких комплексів. Чомусь за традицією ферми будувались на пагорбах і відповідно стоки знову ж таки потрапляли до селітряних територій. Індикатором забруднення ландшафту вже в 70-х роках став плачевний стан природних вод. Почало спостерігатись цвітіння вод у ставках, озерах [118]. Це негативно позначалось на питній воді.
За останні 10-15 років у зв’язку з економічними негараздами у країні, у грунти стали значно менше вносить мінеральних добрив [61, с. 95]. Здавалось би, певні ланки в екологічному ланцюжку повинні були б поновлюватись, але, на жаль, цього не відбувається. Ми спостерігаємо подальше погіршення стану грунту: накопичуються важкі метали, погіршується якість питної води, і як наслідок – незадовільна якість сільськогосподарської продукції. Це переважно основні види овочевої продукції: картопля, буряк, морква, капуста. Не краща ситуація і з природними водами. Було обстежено майже 90 відсотків криниць у Київській області – результати досить невтішні: перевищення гранично допустимих норм концентратів фосфату, магнію, цинку, свинцю, загальної кількості мінеральних солей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)