Облік у бюджетних установах – Атамас П. Й. – РОЗДІЛ 6. Облік матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та малоцінних і швидкозношуваний предметів
6.1. Поняття, класифікація та оцінка матеріальних цінностей бюджетних установ
Категорія “матеріали” у широкому розумінні цього терміна притаманна як сфері матеріального виробництва, так і бюджетним установам, основним продуктом діяльності яких є послуги. Під матеріальними запасами бюджетних установ розуміють різноманітні речові елементи, що використовуються у процесі господарської діяльності як предмети праці. Тобто матеріальні запаси – це частина майна, що:
А) використовується у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг;
Б) призначається для продажу безпосередньо або після відповідної обробки;
В) використовується для управлінських потреб організації. На відміну від виробничої сфери, де всі виробничі запаси у процесі використання переносять свою вартість на собівартість виготовленої готової продукції, вартість спожитих матеріалів у бюджетних установах здебільшого відноситься на їх фактичні видатки.
Склад матеріальних цінностей бюджетних установ досить широкий і різноманітний, тому для правильної організації їх обліку важливе значення має науково обгрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. У бюджетних установах основним є групування матеріалів за функціональним призначенням, яке покладено в основу організації обліку матеріальних цінностей:
– матеріали для навчальних, наукових та інших цілей;
– продукти харчування;
– медикаменти й перев’язувальні засоби;
– господарчі матеріали і канцелярське приладдя;
– пальне, паливо та мастильні (змащувальні) матеріали;
– тара;
– матеріали в дорозі;
– корми і фураж;
– заласні частини до машин і обладнання;
– будівельні матеріали;
– інші матеріали;
– малоцінні та швидкозношувані предмети;
– вироби виробничих (навчальних) майстерень;
– продукція підсобних (навчальних) сільських господарств.
Окрему облікову групу в складі виробничих запасів бюджетних установ становлять тварини на вирощуванні і відгодівлі, які за економічною класифікацією належать до предметів праці.
Систематизований перелік усіх матеріальних цінностей, що використовуються в установах, з повним і точним найменуванням та групуванням у розрізі груп, підгруп, субпідгруп, сортів (гатунків, типорозмірів тощо) становить єдину номенклатуру цінностей установи. Кожному найменуванню матеріалів у цьому переліку надається постійний номенклатурний номер, визначається облікова одиниця вимірювання, інколи й облікова ціна. У такому вигляді цей перелік (реєстр) матеріальних цінностей набуває значення номенклатури-цінника. Він тиражується в необхідній кількості примірників з таким розрахунком, щоб ним могли користуватися усі відділи установи, служби, підрозділи та матеріально відповідальні особи.
У невеликих бюджетних установах для обмеження облікової номенклатури матеріалів та спрощення їх обліку однорідні та подібні за якісними ознаками матеріали можуть об’єднуватися під одним номенклатурним номером. Номенклатурний номер – це скорочене постійно діюче умовне позначення відповідної групи або виду матеріалів, яке використовується для полегшення внутрішньогосподарського обліку. Номенклатурний номер проставляють на всіх первинних документах з обліку руху та витрачання матеріальних цінностей.
Важливим елементом організації обліку матеріалів є їх оцінка, тобто грошовий вираз їхньої вартості. У бюджетних установах матеріали всіх видів, продукти харчування, малоцінні та швидкозношувані предмети в обліку та звітності відображають за купівельною ціною. Транспортні витрати, суми податку на додану вартість за придбані цінності зараховуються прямо на фактичні видатки установи і не впливають на оцінку придбаних цінностей. За облікову ціну звичайно беруть фіксовані (постійні) ціни на рік (прейскурантні, планово-розрахункові або середньозважені). Відхилення фактичної вартості матеріалів від їхньої облікової ціни можна обліковувати на окремому аналітичному рахунку “Відхилення від облікових цін” у складі відповідного субрахунку обліку матеріалів і періодично списувати на видатки установи пропорційно обліковій вартості витрачених матеріалів, а при незначних запасах матеріалів (у невеликих установах) – прямо списувати на фактичні видатки установи при оприбуткуванні матеріалів.
Матеріально-виробничі запаси, виготовлені силами організації у власній майстерні, підсобному господарстві тощо, приймаються на облік за фактичною собівартістю. Вартість цінностей, одержаних безоплатно, визначають виходячи з їхньої ринкової ціни на дату оприбуткування. Цінності, придбані за іноземну валюту, оцінюють у національній валюті України (в гривнях) за курсом НБУ на дату здійснення операції придбання. Матеріально-виробничі запаси, що належать іншим юридичним або фізичним особам, але знаходяться на відповідальному зберіганні в даній установі, обліковуються на за балансових рахунках за цінами, передбаченими договором.
Періодично, як правило у періоди інфляції, бюджетні установи за рішенням Головного управління Державного казначейства України та Міністерства економіки можуть проводити до оцінку матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Результати до оцінки оформляються актом довільної форми і відображаються в обліку та звітності як збільшення вартості активів і фінансування з бюджету. В умовах стабільного економічного розвитку такі до оцінки запасів проводити недоцільно.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)