Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків – Донець Л. І. – 7.2.4. Розробка і впровадження системи штрафних санкцій
Розробка і впровадження системи штрафних санкцій використовується тільки по тим видам ризику, ймовірність виникнення яких залежить від контрагентів підприємства. Розмір фінансових санкцій повинний повною мірою компенсувати фінансові збитки підприємства унаслідок виникнення ризикової ситуації. Розмір фінансової санкції (ФС) визначається по формулі:
Практика розрахунку і включення в ціну ризикової надбавки припускає компенсацію втрат підприємства унаслідок виникнення ризикової ситуації. Розрахунок роздрібної ціни може бути здійснений по наступній формулі:
Надбавка за відстрочку оплати може розраховуватися в такий спосіб:
7.2.5. Страхування від ризику
Можна сказати, що найбільш важливим і найбільш розповсюдженим прийомом зниження ступеня ризику є страхування ризику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування.
Страховий захист таких ризиків забезпечують спеціальні страхові компанії, що залучають кошти страхувальників і використовують їх для відшкодування понесених ними збитків при виникненні певних обставин.
Сутність страхування виражається в тому, що підприємець готовий відмовитися від частини своїх доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ступеня ризику до мінімуму.
Тепер з’явилися нові види страхування, наприклад, страхування титулу, страхування підприємницьких ризиків та ін.
Титул – законне право власності на нерухомість, що має документальну юридичну сторону. Страхування титулу – це страхування від подій, що відбулися в минулому, наслідки яких можуть відбитися в майбутньому. Воно дозволяє покупцям нерухомості розраховувати на відшкодування понесених збитків у випадку розриву судом договору купівлі-продажу нерухомості.
За договором майнового страхування може бути застрахований ризик збитків від підприємницької діяльності через порушення своїх зобов’язань контрагентами чи підприємцями, зміни умов цієї діяльності з не залежних від підприємця обставин, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів. Адже часто підприємницький ризик розглядають як ризик неотримання очікуваних доходів від підприємницької діяльності. За договором страхування підприємницького ризику може бути застрахований підприємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь, тобто не можна укласти такий договір на користь третьої особи. Страхова сума не повинна перевищувати страхову вартість підприємницького ризику.
Страховою вартістю підприємницького ризику є сума збитків від підприємницької діяльності, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку. Тому в процесі управління ризиками підприємства, що пов’язані з їхнім зовнішнім страхуванням, основну увагу слід приділяти узгодженню розміру страхових платежів. Цей розмір визначається такими факторами:
Розміром страхової суми, що відшкодовується,
Загальним періодом страхування,
Страховими тарифами (при добровільному страхуванні ці тарифи розробляє страхова компанія).
Широке використання різноманітних форм профілактики і страхування господарських ризиків дозволяє суттєво знизити розмір можливих фінансових утрат підприємства в умовах нестабільної економіки і частої зміни кон’юнктури ринку.
7.2.6. Самострахування від ризику
Система профілактики економічних ризиків, знижуючи імовірність їхнього виникнення, проте, не може нейтралізувати всі пов’язані з ними негативні фінансові наслідки. Частково цю роль може взяти на себе внутрішнє страхування ризиків (самострахування), здійснюване в рамках самого підприємства. Самострахування означає, що підприємець швидше підстрахується сам, ніж купить страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на затратах капіталу по страхуванню.
Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості тощо. Створення їх є обов’язковим для акціонерних товариств.
Самострахування – це група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.
У ризик-менеджменті використовуються зазвичай форми внутрішнього страхування ризиків, представлені на рис. 7.5.
Рисунок 7.5 – Основні форми внутрішнього страхування (самострахування) ризиків на підприємстві
Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної “премії за ризик” полягає у вимозі від контрагентів додаткового доходу по ризикованим операціям вище того рівня, що можуть забезпечити без ризикові операції. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику.
Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій є однією з найбільш розповсюджених форм внутрішнього страхування ризиків. Воно передбачає розрахунок і включення в умови контрактів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення контрагентами своїх зобов’язань. Рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати підприємства у зв’язку з неотриманням доходу, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей та інших негативних наслідків господарських ризиків.
Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових засобів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування господарських ризиків по тим операціям підприємства, по яким відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів. Таке резервування фінансових ресурсів здійснюється через:
Формування резервного (страхового) фонду підприємства, який створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства;
Формування цільових резервних фондів, перелік яких і розміри відрахувань у них визначаються статутом підприємства й іншими внутрішніми нормативними документами;
Формування резервних обсягів фінансових засобів при розробці бюджетів по окремим господарським операціям, яке здійснюється у вигляді спеціальних статей бюджету;
Нерозподілений залишок прибутку, який можна розглядати як резерв фінансових ресурсів, використовуваний у необхідних випадках з метою ліквідації негативних фінансових наслідків окремих господарських операцій підприємства.
7.2.7. Хеджування як метод зниження ризику
Здійснення операцій “хеджування” дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах.
Принцип операції “хеджування” полягає в тому, що, купуючи товар з постачанням у майбутньому періоді, підприємство одночасно здійснює продаж ф’ючерних контрактів на аналогічну кількість товарів. Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових цін як покупець реального товару, то воно одержить виграш у таких же розмірах, як продавець ф’ючерсних контрактів на нього.
Хеджування всіх ризиків – єдиний спосіб їх повністю уникнути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь – залишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція.
Одним з недоліків загального хеджування є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження загальних витрат. Інший спосіб – страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до певного рівня. Можна вважати, що в якомусь ступені компанія може витримати.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)