Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків – Донець Л. І. – 10.4.1. Моделі управління ризиком
10.4.1. Моделі управління ризиком
Успішність діяльності суб’єктів господарювання значною мірою залежить від прийнятої концепції управління ризиками. Але визначення мети процесу управління ризиками не таке вже й однозначне, як може здатися на перший погляд. Бажання уникнути або мінімізувати ризики є природним. але вирішення проблеми ускладнюється існуванням прямої залежності між ризиком та прибутком. Вищий рівень ризику налає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості додаткових втрат у випадку реалізації ризику. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед керівництвом кожного суб’єкта господарської діяльності.
Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми “ризик – прибуток”, можна виділити дві основні моделі управління, які формалізують обрану стратегію поведінки на ринку (рис.10.8 ).
Перша модель управління максимізує прибуток (П) при обмеженні рівня ризику (Я ) шляхом встановлення максимально допустимого його значення (Я’). Означений підхід до управління називають стратегією нехеджування ризиків, що реалізується через застосування незбалансованих прийомів управління активами і зобов’язаннями, до яких належать такі:
Утримання відкритої валютної позиції;
Незбалансованість активів і зобов’язань, які чутливі до змін ринкової відсоткової ставки, за строками та сумами;
Формування високо ризикового портфелю цінних паперів; проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами тощо.
Рисунок 10.8 – Модель управління ризиками
Слід відмітити, що дериватив (похідний фінансовий інструмент) (англ. derivative) фінансовий, ціна або умови якого базуються на відповідних параметрах іншого фінансового інструмента, який буде базовим. Зазвичай, метою покупки деривативу є не одержання базового активу, а одержання прибутку від зміни його ціни.
Наведена позиція учасника ринку означає свідоме прийняття певного ризику з метою отримання підвищеного прибутку за рахунок сприятливої ринкової кон’юнктури і характеризується спекулятивними тенденціями. Основне завдання процесу управління за таким підходом – недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню суб’єкта господарювання і призводить до банкрутства.
У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням – вимога утримання показників прибутковості на певному рівні – не нижчому за заданий (П’). Така модель використовується у випадку, коли розмір чистого прибутку, який отримує підприємство, влаштовує керівництво, і основною метою є стабілізація результатів. Результат досягається за допомогою збалансованих прийомів управління активами і зобов’язаннями, до яких належать утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфелю цінних паперів (наприклад, індексного портфелю), узгодження строків та розміру активів і зобов’язань, що чутливі до змін відсоткової ставки, проведення операцій страхування ризиків. Даний підхід прийнято називати стратегією хеджування ризиків.
Згідно з класичною теорією управління прибуток підприємств має формуватися за рахунок виробництва продукції або надання послуг, а менеджмент повинен намагатися уникнути ризиків, що непов’язані з основною діяльністю. Таким чином, в ідеалі управління має здійснюватись за другою моделлю, адже стратегія хеджування дозволяє суттєво зменшити або повністю ліквідувати ризики і отримати стабільні результати незалежно від мінливості ситуації на ринку. Але проведення операцій хеджування вимагає деяких (а іноді й значних) витрат, високої кваліфікації фахівців, і в той же час унеможливлює отримання переваг від сприятливої кон’юнктури ринку.
Вибір моделі управління ризиком залежить від багатьох чинників, і насамперед – від схильності до ризику, а успіх – від уміння передбачати майбутні зміни на ринку. За умов некерованої економічної та політичної ситуації, коли прогнозування стає неможливим по суті, краще по можливості уникати ризиків.
Учасники ринку самі мають визначити той рівень ризику, на який вони згодні піти з метою отримання прибутків, враховуючи, що успіх в досягненні поставленої мети значною мірою залежить від застосовуваних методів управління.
Системи управління ризиками дозволяють побачити “слабкі місця” у бізнес-процесах підприємства, ті що приводять до втрат. Знаючи їх, можна побудувати роботу так, щоб втрати знизилися, а прибуток став вище. Наприклад, система управління операційним ризиком показує, у якому підрозділі або по якому напрямку бізнесу був зафіксований збиток або очікується його підвищення, а значить можна вжити заходів до того, щоб у майбутньому втрати були зменшені.
Розробка повноцінної системи управління ризиком займає роки, і при цьому в підсумку може виявитися, що вона споконвічно невірно побудована, має неправильну структуру або працює на невідповідній платформі. Тому, вибираючи систему управління ризиком, необхідно враховувати досвід використання цього програмного продукту в інших підприємствах аналогічного або більшого масштабу, а також мати можливість подивитися роботу системи на практиці. Гарна система може стати корисним і незамінним інструментом для побудови успішного бізнесу.
Для вітчизняних підприємців проблема створення ефективних систем управління ризиками ще потребує вирішення. При цьому важливо враховувати міжнародний досвід та пам’ятати, що процес становлення практики управління ризиками ще незавершений, а завдання створення універсальної методики не може бути вирішене в принципі, оскільки кожне підприємство є унікальним, орієнтоване на власну ринкову нішу, з певними можливостями своїх співробітників, установленими зв’язками тощо.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)