Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків – Донець Л. І. – 1.2. Загальні підходи до прийняття рішень
Прийняття рішень – складова частина будь-якої управлінської діяльності, що представляє собою формування послідовності дій для досягнення певної мети на основі перетворення деякої інформації про вихідну ситуацію в обставинах, що були складені.
Проблеми, що забезпечують процес прийняття рішення:
Проблема результату: вивчення процесу формування результатів функціонування підприємства і їх оцінювання;
Проблема цілей: з’ясування процесу формування мети функціонування підприємства і їх оцінювання в певному напрямку або ситуації;
Проблеми способів досягнення результатів допускають дослідження внутрішньої організації підприємства;
Проблема критеріїв оцінки цілей, результатів, способів їхнього досягнення.
Якщо в побуті людина найчастіше приймає ті чи інші рішення часто інтуїтивно, спонтанно, а іноді й обдумано, з розрахунку, то в керуванні виробництвом, організацією поняття рішення носить більш систематизований характер.
Прийняття рішення – складова частина функції будь-якого керівника. Чим вище якість прийнятих рішень, його раціональність і обгрунтованість, чим коротше забезпечення його реалізації і саме виконання, тим ефективніше працює менеджер і організація. Звідси випливає необхідність вивчення основ правил, прийомів і наукових методів розробки рішень і їхньої реалізації.
Соціотехнічні об’єкти управління, якими є організації, вимагають комплексного системного підходу при вирішенні виникаючих проблем. Від особи, що приймає рішення (ОПР), її характеру, індивідуальних рис, психології, емоцій, здатності творчо і не ординарно мислити і підходити до певної ситуації на базі безумовної компетенції в даному виробництві – залежить дуже багато чого.
У теорії прийняття рішень міститься система основних ідей, описуються закономірності процесу прийняття рішень, визначаються методи і технологія вироблення рішення, формуються найважливіші практичні рекомендації.
Існують різні підходи до вирішення проблем через прийняття рішення. З них можна визначити два основних підходи.
Перший підхід: побудова комплексних методик обгрунтування рішень, що поєднують у собі застосування взаємодоповнюючих методів структуризації, характеризації й оптимізації.
Структуризація (структурування) – визначає місце і роль об’єкта управління у вирішенні завдань більш високого рангу (завдання підприємства в завданнях об’єднання, завдання певного структурного підрозділу у загальному завданні підприємства, тощо) і виділяє основні елементи, установлює стосунки між ними. Процедури структуризації дозволяють представити структуру розв’язуваного завдання у вигляді, зручному для наступного аналізу з метою досягнення бажаного результату.
Характеризація як метод, повинна описувати певну систему характеристик, що кількісно та якісно розкривають структуру проблеми, що розв’язується.
Оптимізація допускає вибір найкращого варіанту рішення при даних конкретних умовах.
Застосування цих трьох методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обгрунтування рішення і підвищує ефективність діяльності ОПР.
Другий підхід полягає у поєднанні формальних і неформальних методів обгрунтування рішень, допускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Включення керівника в процес вироблення рішення на всіх його етапах є обов’язковим.
Такий підхід дає можливість сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, у якій приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах рішення виниклої проблеми. При цьому виявляються і стають більш ясними сховані припущення, мотиви поведінки, аргументи, що логічно включаються в моделі всього процесу.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)