Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі

Вивчення історії виникнення та розвитку грошового обігу та монетної лічби було започатковане ще у XVIII ст., але й досі дослідникам не вдалося відповісти на всі питання щодо характеру грошового обігу та походження монетно-вагових систем. Причини їх дискусійності пояснюються різноманітністю та фрагментарністю як нумізматичних, так і письмових джерел. Матеріали скарбів засвідчують використання східнослов’янським населенням монет, що карбувались у різних країнах: римських денаріїв, візантійських солід і в та міліарісіїв, арабських динарів та дірхемів, західноєвропейських денаріїв, а згодом і руських златників та срібляників. Всі вони мали різні метрологічні параметри і вписати їх в єдину монетну систему непросто. Письмові джерела містять низку термінів, що могли використовуватися для позначення грошових одиниць або хутрових товаро-грошей: куна, векша (вивериця), скот та ін. Саме тому розгорілася дискусія між дослідниками – так званими хутровиками та металістами. Перші з них доводили, що грошові одиниці “куна”, “ногата”, “векша” були шкірками відповідних звірів, які використовувалися в обігу на грошовому ринку. Цієї точки зору дотримувалися відомі історики та економісти М. Карамзін, В. Трутовський, В. Свєтловський, С. Усов, Ф. Михайловський, археолог А. Монгайт та ін. Останній, зокрема, стверджував, що арабські срібні дірхеми, які у великій кількості завозились на руські землі, здебільшого слугували сировиною для ремісників-ювелірів. У повсякденному обігу перебувала лише незначна їх частка, а переважали на ринку товаро-гроші – хутра. Іншої точки зору дотримуються Д. Прозоровський, М. Лучинський, І. Спаський, В. Янін, М. Котляр. Грунтовно проаналізувавши історичні джерела, вони доводять, що давньоруська грошова термінологія своїм корінням сягає сивої давнини, коли хутрові товаро-гроші широко використовувались як один із еквівалентів вартості. Однак швидкий розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, поглиблення суспільного поділу праці, вдосконалення товарно-грошових відносин уже в VIII-IX ст. призвели до витіснення їх з ринку і заміни монетою. У XII – XIII ст., під час так званого “безмонетного періоду” грошового обігу, хутрові товаро-гроші знову почали відігравати певну роль на ринку, обслуговуючи дрібні торгові операції.

Писемні пам’ятки давньоруського права та літописні джерела неодноразово згадують грошові одиниці, якими користувалося населення Русі: гривна, ногата, куна, рєзана, векша або вивериця. Вже у Короткій редакції “Руської Правди” саме в них вівся підрахунок штрафів. Так, 28 стаття цього законодавчого збірника, регламентуючи відшкодування за втрату худоби, гласить: “А за княжого коня, якщо він з плямою, 3 гривни, а за смердового 2 гривни, за кобилу 60 рєзан, а за вола гривну, а за корову 40 рєзан, а за трирічного лошака 15 кун, а за річне лоша пів гривни, а за теля 5 рєзан, за ягня ногата, за барана ногата”. Аналіз цього та інших історико-правових документів дає змогу відтворити давньоруську монетно-грошову систему X ст., при якій 1 гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам = 150 векшам (виверицям). При цьому досі ведуться дискусії щодо встановлення співвідношення між рєзаною та векшею. Окремі дослідники стверджують, що векша = 1/4 рєзани, ще інші прирівнюють її до 1/3 куни.

Термін “гривна” вживався для позначення вагової, грошово-вагової та грошово-лічильної одиниць Київської Русі та інших слов’янських країн. У Центральній та Північній Європі його відповідником була марка. Термін “гривна” походить від назви прикраси зі золота чи срібла у вигляді обруча, яка носилася на шиї (загривку) і була ознакою соціального статусу її власника (т. зв. шийна гривна). За іншою версією, спочатку гривною називали голову худоби (гриву), що була еквівалентом вартості. Вперше давньоруська гривна згадується у договорі Русі з Візантією IX ст. Тоді цей термін вживався для позначення вираженої в сріблі вартості золотого візантійського соліда (номізми) або арабського динара. Саме вага цих монет – близько 4,3-4,5 г – була покладена в основу руської вагової одиниці – золотника. Це було зумовлено потребами міжнародної торгівлі як з Візантією, так і з країнами арабського Сходу, де золото було основним валютним металом. На Русі ж у грошовому обігу домінувало арабське монетне срібло – куфічні дірхеми. Співвідношення між динаром та дірхемом становило 1:20. Саме тому грошово-лічильна одиниця – гривна – вживалася для позначення вартості 20 повновартісних дірхемів, які у IX ст. важили близько 2,9-3 г. Ці поширені у всіх європейських країнах монети на руських землях отримали назву “скот” (від. нім. Skatt).

Упродовж X ст. у процесі обігу дірхеми постійно псувалися (стиралися, обрізувалися та ін.), в результаті чого їх почали приймати на вагу, виходячи з вмісту в них чистого срібла. Саме тоді з’явився запозичений від арабських купців термін “ногата” (добра, повновартісна монета), який вживався для позначення високопробних дірхемів попереднього карбування. З часом він, на короткий час, витіснив старий термін “скот”, який дедалі частіше використовувався як узагальнююче поняття “гроші”.

З міжнародною торгівлею пов’язують виникнення ще однієї давньоруської грошово-лічильної одиниці – куни. Спочатку цей термін вживався для позначення римського денарія, а згодом й інших монет – арабського дірхема, давньоруського срібляника тощо. Витіснивши терміни “скот” та “сребро”, він закріпився в загальному значенні “гроші”. Його використовували і для позначення вартості шкірки куниці, що становила ≈ 8 г срібла. Ця величина вигідно співвідносилась із візантійською літрою (~ 327 г) та західноєвропейським фунтом і арабським ратлем (≈ 408 г). У зв’язку з тим що вартість 40 шкірок куниць дорівнювала вартості однієї візантійської літри срібла, вже з IX ст. лічба хутра на “сороки” стала загальновживаною.

У IX ст. за посередництвом варягів на руських землях поширився західноєвропейський (каролінзький) фунт. Він дорівнював 50 кунам, а половина фунта (давньоруська монетно-вагова гривна срібла – = 204 г) – 25 кунам. Саме за допомогою куни (1/25 гривні) здійснювався перерахунок зі західноєвропейської системи вагових одиниць, що вживалися для обліку срібла, у візантійську, яка базувалася на так званій срібній літрі (= 392 г). Зростання значення куни привело до виділення 1/25 частини і у гривні вагою = 51 г, яка становила 1/8 каролінзького фунта. Саме тому й оформилась структура гривни, яку подає Коротка редакція “Руської Правди”: 1 гривня = 20 ногатам = 25 кунам, яка поєднала дві одиниці – “срібну” (ногату – арабський дірхем) та “хутряну” (куну – виражену у сріблі вартість шкірки куниці).

Найдрібнішою грошовою одиницею, про яку згадується в історичних джерелах давньоруського часу, була векша (вивериця). Куна часів “Руської Правди” (= 2 г срібла) дорівнювала трьом векшам (= 0,68 г срібла). З лічбою грошей на векші тісно пов’язане виникнення ще однієї грошово-лічильної одиниці – рєзани. Матеріали монетних скарбів часто засвідчують присутність обрізаних довкола дірхемів або їх фрагментів різного розміру – рєзан декількох різновидностей. Найбільш поширеніші з них мали вагу = 1г, 1,35 та 1,7 г. За часів “Руської Правди” назва “резана” закріпилася за першим варіантом, що відповідало метрологічним параметрам західноєвропейського денарія або половині куни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі