Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI – першій половині XVII ст

У перших десятиліттях XVI ст. панівними на грошовому ринку українських земель залишалися монети, відкарбовані на монетних дворах Польщі та Литви. Найбільш ранніми серед них були коронні півгроші та денарії

Владислава II Ягелло (1386-1434), хоча трапляються руські та львівські півгроші цього правителя. Рідкісними у грошовому обігу були дрібні монети Владислава III Варненчика (1434- 1444)- денарії. У монетних скарбах наявні лише поодинокі їх екземпляри. Про інтенсивність емісійної діяльності Казимира IV Ягеллончика (1440- 1492 – великий князь литовський, 1447-1492 – польський король) свідчить той факт, що карбовані ним на краківському монетному дворі коронні півгроші та денарії часто використовувались населенням західноукраїнських земель, натомість, його гданські, торунські та ельблонзькі соліди, через неінтегрованість цього

Номіналу до польської монетної системи, присутні тут вкрай рідко. Значно більшою в обігу була частка монетної продукції Яна І Ольбрахта (коронні півгроші та денарії) та Олександра Ягеллончика (коронні півгроші, литовські півгроші та денарії). Серед польських номіналів переважали коронні півгроші початків правління Сигізмунда І.

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Владислав II Ягелло (1386-1434). Півгріш. Срібло

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Олександр Ягеллончик (1501-1506). Денарій. Срібло

Після грошової реформи 1526-1528 рр. значно збільшився перелік монетних номіналів, що обслуговували грошовий ринок. Вперше з часів Казимира III на коронних монетних дворах розпочалася емісія грошів. Ці монети, особливо торунського, гданського та краківського і, рідше, ельбловзького карбування, швидко поширились серед населення заходу України і надовго стали тут одним із найбільш популярних номіналів. Тоді ж у повсякденному обігу з’явилися нові розмінні монети – соліди (шеляги). Більш вартісні номінали – трояки та шостаки, виготовлені в результаті грошової реформи, становили незначну частку в обсязі загальної монетної маси.

На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, в обігу перебували переважно півгроші та денарії (пенязі), відкарбовані на віленському монетному дворі за часів Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І. Згодом певного поширення набули гроші (1585- 1536). Завдяки високій якості та значним масштабам карбування монети литовського виробництва швидко стали популярними серед населення. Однак різний вміст срібла в однотипних польських та литовських номіналах створював певні труднощі при проведенні фінансових та торговельних операцій. Писемні джерела, як правило, розрізняють ці види монет. Так, в актових записах львівського магістрату за 1522 р. занотовано суму “83 злотих у монеті литовській і 170 злотих – у польській”.

Монетна продукція віденської монетарні епохи Сигізмунда II Августа, яка метрологічно не відрізнялася від попередніх емісій, посіла значне місце на грошовому ринку українських земель. Крім звичних пенязів та півгрошів, з’явилися і почали широко використовуватися вартісніші номінали – дводенарії, гроші (карбовані за литовською та польською монетною стопою), трояки та чвораки. Тим часом оболи (1/2 пенязя), дво-гроші, шостаки значного поширення не набули. Не занотовано й використання контрмаркованих неаполітанських талерів та півталерів Карла V та Філіппа II, а також півкопків (талерів) та чвертькопків (півталерів) Сигізмунда II Августа. Із золотих монет цього правителя поширення набули лише дукати – про це свідчить їх наявність у скарбі з с Богданівна Тернопільської області. Інші номінали – португали (10 дукатів), тридукати, дводукати та чвертьдукати – карбувалися мізерними тиражами і в повсякденному вжитку не використовувалися.

Продукція монетних дворів Речі Посполитої останньої чверті XVI ст. в українських письмових матеріалах та нумізматичних джерелах відображена не усіма емітованими номіналами. Найчастіше трапляються коронні, литовські та ризькі шеляги, гроші та трояки Стефана Баторія і Сигізмунда III.

Упродовж XVI – першої половини XVII ст. дедалі помітніше місце на грошовому ринку українських земель посідає іноземна монета. На початку цього періоду найбільш звичними для населення були празькі гроші, які домінували на ринку в попередньому столітті. У актових джерелах вони найчастіше згадуються як чеські, або “плаські”, гроші. На той час масове завезення цих монет припинилося, і вони почали відігравати дедалі скромнішу роль у грошовому обігу.

Розвиток торговельних зв’язків українських земель з Сілезією спричинив поширення карбованої там монети. Першими тут з’явилися глоговські гроші Сигізмунда Ягеллончика та свідніцькі півгроші Людовіка II. У 40-х роках XVI ст. поширюються лєгніцько-бжезькі гроші герцога Фрідріха II (1495-1547) та кюстрінські гроші герцога Йоганна (1535-1571). Монетна продукція Герцогства Пруссія представлена лише грошами та незначною кількістю шелягів, карбованих за правління Альбрехта Бранденбурзького (1525-1568). Інші номінали цього правителя – денарії, трояки та шостаки – в українських скарбах не виявлені. Загалом у XVI ст. надходження німецьких монет на українські землі залишилося незначним. Вагомою, натомість, була частка угорської монети. Денарії, що становили 1/100 угорського флорина, карбувалися зі срібла приблизно 500-і проби вагою 0,59 г (0,29 г чистого срібла). Упродовж тривалого часу девальвація цього номіналу була незначною, що зробило її популярною не лише в Угорщині, а й у сусідніх країнах. Саме завдяки цьому денарії масово поширились на Закарпатті, галицьких землях, Буковині та Поділлі, рідше – на решті українських земель. В актових матеріалах угорські денарії найчастіше згадуються як “бани”. Після 1574 р. курс цих монет на грошовому ринку українських земель було зафіксовано на рівні коронного соліда.

Новим явищем для грошового обігу українських земель стало значне поширення монет Московської держави. Це стало можливим після проведення у 1534 р. Оленою Глинською (матір’ю малолітнього Великого князя Івана IV) грошової реформи, яка уніфікувала російську монетну систему. До того ареалом поширення продукції московського та інших удільних монетних дворів була переважно Чернігово-Сіверщина. Впорядкування грошової системи, основними номіналами якої стали копійка і її фракції денга (1/2 копійки) та полушка (1/4 копійки), сприяло поширенню зі середини XVI ст. російської монети на решті українських земель. Недолік московських номіналів – їх невеликі метрологічні параметри: вага копійки становила 0,68 г високопробного срібла. У складі монетних скарбів наявні переважно копійки, меншою мірою – денги та полушки. У писемних джерелах російські номінали, як правило, фігурують під назвою “денги”. Виходячи з вмісту чистого срібла, копійка наприкінці XVI ст. дорівнювала половині польського гроша.

У грошовому обігу південних та південно-західних земель України функціонувала й незначна кількість монет турецького карбування. Основний номінал турецької монетної системи – срібний акче (від грецького “аспрон” – білий) вагою близько 1,2 г – вперше було відкарбовано у 1328 р. за часів султана Урхана. Згодом вміст чистого срібла в акче постійно зменшувався. За свідченням джерел, ці монети обслуговували здебільшого східну торгівлю і найчастіше використовувалися купцями. Так, 1543 р. у Львові відбувся судовий процес між турецьким купцем Мехметом Чадісі та львівським вірменином Миколаєм Муратовичем, які оспорювали суму 68 300 аспр. Наприкінці XVI ст. курс турецького акче (у документах фігурує також як “аспр” або “аспр турецький”) дорівнював половині польського гроша.

Найвартіснішими монетними номіналами на грошовому ринку українських земель були талери та дукати. Хоча масова емісія монет талерного типу розпочалася у першій чверті XVI ст., на західні терени України в значних обсягах вони почали надходити лише в середині століття. В актових книгах Львівського магістрату ці монети вперше згадуються у 1549 р. Тоді їх вартість становила 33 польських гроші. У наступні роки талери, які у великих кількостях завозили з Чехії та Німеччини, стали одними з найбільш популярних на Україні монет. Значною мірою вони стали засобом нагромадження скарбів не лише представниками шляхти чи заможного купецтва, а й селянами та міщанством. За свідченням архівних документів, у 1584 р. львів’янка Каспрова залишила своїм спадкоємцям “700 старих талерів”, а багатий купець Гануш Генле у 1595 р. був власником близько 1000 таких монет. Серед них найбільший відсоток становили монети угорського, саксонського карбування, а також монетарень, розташованих в обширних володіннях іспанських Габсбургів. Особливо значною була частка талерів, виготовлених у Бургундії та Нідерландах.

Після прийняття імператором Фердинандом І у 1559 р. аугебурзької монетної ординації у німецьких державах розпочалося виготовлення срібних гульденів, або рейхсгульдинерів (1 гульден дорівнював 60 крейцерам). При вазі 24,62 г в ньому містилося 22,91 г чистого срібла. На Україні ці монети називали “злотовими талерами”, що було пов’язано з їх вартістю: 1 гульден дорівнював ЗО польським грошам. Злотові талери широко використовувалися при проведенні торговельних операцій з країнами Сходу.

Ще одним видом монети, які використовувалися переважно у східній торгівлі, були голландські левендаальдери (так звані левки, або левкові талери). їх назва походить від вміщеного на них зображення лева. Емісія левендаальдерів розпочалась у 1575 р. Карбувалися вони зі срібла 750-ї проби вагою 27,68 г (20,76 г чистого срібла). На українські землі левки потрапляли переважно через Гданськ – один з найбільших центрів балтійської торгівлі. Часто львівські купці, переважно вірменського походження, спеціально їздили туди за цими монетами, які згодом відправляли у Туреччину, отримуючи за це значні прибутки. Так, у 1592 р. купець Павло Глушкович, їдучи до Константинополя, взяв з собою 5560 левкових талерів вартістю по 30 польських грошів. В процесі грошового обігу, крім цілих талерів, широко використовувались їх фракції – пів – та чверть-талери. Останні у письмових джерелах нерідко згадуються як орти.

Крім повновартісних срібних монет, на українському грошовому ринку впродовж XVI ст. часто використовувалися золоті номінали, зокрема, як засіб нагромадження скарбів. Як і в попередньому столітті, дукати в актових матеріалах фігурують як “червоні злоті”, “золоті флорини”, “злоті в золоті”, “угорські золоті”. Золоті монети угорського карбування, як і раніше, становили значну частку монетного імпорту і були популярними серед населення. Так, у скарбі з с. Богданівна Зборівського району Тернопільської області серед 150 різноманітних дукатів було 39 угорських флоринів, відкарбованих за часів Владислава І, Матьяша Корвіна, Людовіка II та Фердинанда І. Крім них, у цьому скарбі містилося 66 дукатів сілезького карбування, а також дукати, виготовлені на монетних дворах Чехії, Нижньої Австрії, Каринтії та інших володінь австрійських Габсбургів. Був тут і рідкісний литовський дукат 1547 р. Сигізмунда П Августа, а також вісім гданських дукатів цього ж правителя.

Розвиток торговельних зв’язків з Османською імперією сприяв поширенню на Україні турецьких золотих монет – алтунів. їх емісія розпочалася у 1453 р. – після захоплення Константинополя військами султана Мухамеда II. Алтуни, які метрологічно відповідали венеціанським дукатам – цехінам, охоче приймалися населенням сусідніх країн. Інший, ніж у західноєвропейських дукатів, зовнішній вигляд став причиною виокремлення їх з-поміж монет цього типу. В актових матеріалах турецькі алтуни найчастіше згадуються як “червоні злоті арабські” або “червоні злоті турецькі”.

Крім дукатів стандартної ваги, в письмових джерелах є згадки про більші номінали – португали вартістю 10 дукатів, подвійні дукати – дублони тощо.

Протягом XVI ст. курс дукатів постійно зростав. Якщо у 1501 р. він становив 32 польських гроші, то в документах 1540 р. – вже 52 гроші, у 1574 р. – 54 гроші, а в 1599 р.- 58 грошів. Не було стабільним й співвідношення між талером і дукатом: якщо у 1560-х pp. воно становило 3:2, то вже згодом, через зростання вартості талера, ця пропорція порушилась.

Змінювалась також система грошової лічби. Дедалі більшого поширення набуває лічба монет на польські злоті (латиною florenus polonicalis), кожний з яких дорівнював ЗО грошам. Після проведення грошової рефор

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Османська імперія. Сулейман І (1520-1566). Акче. Срібло

Ми 1526-1528 рр. саме польський злотий став основною одиницею польської грошово-лічильної системи. У письмових джерелах найчастіше трапляється формулювання “… злотих монети і лічби польської”, що свідчить про виплати певних грошових сум монетами польського карбування. Водночас населення все ще користувалося старою грошово-лічильною одиницею – гривньою (лат. Магса), яка складалася з 48 польських грошів. Паралельне існування двох грошово-лічильних одиниць пояснюється тим, що номінали польської монетної системи добре вписувались в кожну з них: на злотий йшло ЗО грошів, 10 трояків, 5 шостаків і т. д., на гривню – 96 півгрошів, 16 трояків, 8 шостаків. Варто зауважити, що обчислення монети на злоті було більше поширеним у містах, натомість, стара лічильна одиниця ширше використовувалась у містечках та селах, де населення оперувало незначними грошовими сумами. Інколи в актах згадуються фракції гривні – вярдунок, або фертон (лат. Жегіо), що дорівнював 12 грошам, та скоєць (лат. Scotus) – 2 гроші.

Упродовж XVI ст. населення українських земель, що перебували у складі Великого князівства Литовського, при обчисленнях найчастіше послуговувалося традиційною грошовою одиницею – копою, що складалася з 60 грошів. Значно рідше лічбу монет вели на рублі, кожен з яких дорівнював 100 литовським грошам.

У першій половині XVII ст. в грошовому господарстві українських земель відбулися значні зміни. Подальший розвиток економіки, особливо внутрішньої та зовнішньої торгівлі, призвів до зростання обсягів монетної маси, зміни співвідношення між окремими номіналами польсько-литовського та іноземного карбування. Панівною на ринку стала продукція монетних дворів Речі Посполитої – в результаті величезних масштабів монетної емісії за часів панування Сигізмунда III. Склад монетних скарбів та письмові джерела свідчать про дедалі меншу участь в обігу монет попереднього карбування. Реліктами на монетному ринку стали коронні півгроші Владислава II Ягелла, Казимира IV Ягеллончика, Яна І Ольбрахта, Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І. Залежно від вмісту чистого срібла, перші з них прирівнювалися до грошів, карбованих за монетною ординацією 1580 р., або до півтораків за ординаціями 1619 та 1623 рр. Значно більшою на грошовому ринку була частка продукції польсько-литовських монетних дворів, яка з’явилася після грошової реформи 1526- 1528 рр. – коронних, прусських, гданських, торунських, ельблонзьких та литовських грошів та шелягів, а також литовських номіналів періоду правління Сигізмунда II Августа – денаріїв, дводенаріїв, півгрошів, грошів, трояків та чвораків. Інші номінали, як і в попередній період, залишалися рідкісними. Всі монети попередніх емісій оцінювалися не за номінальною вартістю, а з урахуванням вмісту в них чистого срібла. Так, у 1632 р. литовський чворак у Львові оцінювався у сім грошів.

У першій половині XVII ст. на грошовому ринку домінує розмінна монета, випущена за Сигізмунда III. Найдрібнішим номіналом, як і раніше, залишаються денарії (1/18 гроша), або пенязі, які разом з дводенаріями були дуже популярними серед населення, особливо на Волині, Київщині та Брацлавщині. У перші десятиліття XVII ст. їхнє місце на грошовому ринку посіли соліди (шеляги), масове карбування яких вели коронні, литовський та ризький монетні двори. Більшість монет цього номіналу, наявних у монетних скарбах, відкарбована у 1620-1627 рр. Значно меншу частку у загальній монетній масі, через незначні масштаби карбування, посідали терн арії та півгроші. Основний номінал грошової системи Речі Посполитої – гріш – широко представлений як у складі скарбів, так і в письмових джерелах. Серед них переважають монети коронного, рідше – литовського та гданського карбування, виготовлені у 1620- 1627 рр. В окремих випадках купцям вдавалося нагромадити значну кількість цих монет. Так, у 1649 р. львів’янин Ян Зембицький був власником 3000 грошових монет. Однак, як справедливо зауважив М. Котляр, з другого десятиліття XVII ст. найбільшого поширення на українському грошовому ринку набули півтораки. їх емісія розпочалася у 1614 р., проте найчастіше трапляються монети, відкарбовані у 1620- 1627 рр. В деяких монетних скарбах налічується по декілька тисяч півтораків. Так, у скарбі з с. Бродки їх було понад 8000, а львівський купець Гладиш у 1638 р. мав їх аж 34 640, більшість з яких карбовані на коронних монетарних. Рідкіснішими в скарбах є литовські 1619-1620 рр. та ризькі 1616-1621 рр. півтораки. У письмових джерелах півтораки часто фігурують як “чехи”, що пояснюється зовнішньою подібністю цих монет до німецьких апфельгрошенів (драйпелькерів), які здебільшого завозились на українські землі з Чехії.

Надзвичайно популярними у країнах Центральної та Східної Європи були потрійні гроші – трояки. Вони присутні у майже половині скарбових комплексів. У них домінує продукція краківського монетного двору 1618-1624 рр. Значно рідше нотуються ранні емісії Сигізмунда III. Це пояснюється тим, що ці високоякісні монети масово вивозилися за кордон, а також вилучалися з обігу для подальшого перекарбування на монетарних Речі Посполитої та переплавки в тиглях ювелірів. Про масштаби вилучення повновартісної монети свідчить те, що лише у Львові в 1621 р. цим займалися 60 осіб. У повсякденному обігу трояки оцінювалися залежно від вмісту в них чистого срібла. Так, у 1621 р. трояк, відкарбований до прийняття монетної ординації 1616 р., коштував 3,5 гроша.

На відміну від трояків, скромне місце на грошовому ринку посідали монети номінальною вартістю 6 грошів (шостаки). Переважно це екземпляри, відкарбовані на краківській монетарні у 1623-1627 рр., рідше нотуються монети мальборзького виробництва 1596, 1599-1601 рр. Шостаки іншого карбування майже не трапляються.

З другого десятиліття XVII ст. розпочалося широке використання ортів, емісія яких розпочалася в Гданську в 1608 р. Початково вартість цих монет становила 10 грошів, або 1 /4 талера. Однак незабаром це співвідношення змінилося, і у 1620 р. орт коштував 20 грошів, а вже у квітні 1622 р. – 22,5 гроша. Крім гданських ортів, упродовж 1621-1624 рр. на засадах монетної ординації 1621 р. емітувалася значна кількість коронних ортів. У письмових джерелах вони згадуються як “мечикові” (на аверсі монети вміщувалось погруддя короля з мечем у руці), або “бидгощські” (від місця карбування), і оцінюються у 18 грошів.

У роки правління Сигізмунда III та Владислава IV монетні двори Речі Посполитої карбували певну кількість талерів та їх фракцій. Однак в загальній масі монет талерного типу їх частка була незначною. У монетних скарбах ці талери представлені поодинокими екземплярами, нечастими є й згадки про них в актових матеріалах. Так, у 1622 р. гетьман українського козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний заповів Львівському Ставропігійському братству “250 талерів мечикових”. Очевидно, в даному випадку йдеться про коронні талери, зовнішнє оформлення яких було подібним до коронних ортів, які в актах згадуються як “мечикові”.

У грошовому господарстві українських земель XVII ст. М. Котляр виділив три групи розмінних монет, що домінували на ринку: 1) польсько-литовські номінали; 2) монети Швеції та її прибалтійських володінь; 3) монетна продукція Бранденбурга та Пруссії.

У першій половині XVII ст. найбільш поширеним номіналом бранденбурзько-прусського виробництва були драйпелькери, метрологічно та за зовнішнім виглядом близькі до польсько-литовських півтораків. Більшість з них була відкарбована за герцога Георга Вільгельма (1618-1640). Значно рідше трапляються драйпелькери Георга Фрідріха (1578-1603) та Иоганна Сигізмунда (1603-1618). Прусські драйпелькери та соліди у великих кількостях завозились на Україну після припинення карбування розмінної монети на території Речі Посполитої у 1627 р. Найбільш поширеним вартісним номіналом були орти, які в актах згадуються як “крулевецькі” (від польської назви м. Кенігсберг, в якому функціонував монетний двір прусського герцога) або “булавкові” (на аверсі монети вміщено зображення герцога зі скіпетром у руці, який сприймали за булаву). Подібними до бранденбурзько-прусських випусків були померанські емісії герцога Філіппа Юлія (1595-1625) та єпископа Ульріха (1618-1622).

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Владислав IV. Талер. Срібло. 1633 р.

Монетне виробництво Швеції та її прибалтійських володінь на українському грошовому ринку представлене ельблонзькими, ризькими та власне шведськими випусками. Найбільшу групу тут становлять розмінні номінали, відкарбовані в м. Ельблонг під час окупації міста шведами. Вже в середині 1628 р. тут випустили першу партію грошів, які ззовні нагадували однотипні польські монети. Одночасно в місті було налагоджено випуск значної кількості солідів, драйпелькерів (півтораків) та трояків. Незначною була емісія повновартісних монет – ортів, півталерів та талерів. Оскільки ельблонзькі монети містили значно менше срібла, ніж відповідні польські номінали (соліди – на 50%, гроші та півтораки — на 25 %, трояки – на 33 %), уряд Речі Посполитої у 1633 р. заборонив їх обіг. Однак Через брак розмінної монети населення продовжувало користуватися ними.

Значно скромнішими за кількістю та асортиментом були номінали ризького карбування. Після захоплення Риги шведами у 1621 р. тут продовжувалося виробництво півтораків та солідів, що відповідали польським зразкам. Однак з 1624 р. якість цих монет значно погіршується. До 1632 р. вміст срібла в солідах та півтораках зменшився на 50%, що змусило польський уряд у 1633 р. прирівняти їх до фальшивих і заборонити населенню приймати ці монети. Щоправда, через величезні масштаби емісії та недостатню кількість коронної розмінної монети дана постанова не виконувалася.

Власне шведські випуски на грошовому ринку українських земель представлені драйпелькерами, що карбувалися за часів короля Густава II Адольфа (1611-1632) та його дочки королеви Христини (1632-1654) у 1632-1635 рр.

У першій половині XVII ст. значно зросла частка іноземних монет. Насамперед, це були різноманітні сілезькі емісії – тешинські гроші та трояки, а також драйпелькери (апфельгрошени) численних німецьких світських та церковних володінь – спадкових володінь австрійських Габсбургів, герцогства Юліх-Клеве-Берг, абатства Корвей, єпископства Магдебург, архієпископств Кьольн та Зальцбург, вільних міст Любек та Геттінген та багатьох інших. Крім драйпелькерів, певне місце на грошовому ринку посідали інші номінали – марієнгроші, батцени, альбуси, геллери, грошени (трикрейцеровики) та ін. Розмінна монета німецького карбування відігравала помітну роль в українському грошовому обігу лише в першій чверті XVII ст., згодом її надходження на Україну скорочується. Це ж стосується угорських денаріїв та трансильванських монет.

На початку XVII ст. на українському грошовому ринку значно зростає частка російської монети. Це було зумовлено посиленням торговельних зв’язків з Московською державою, а також участю шляхти та козаків у польській інтервенції в Росію. Саме тому використання російських копійок та денг найчастіше фіксується у першому двадцятилітті XVII ст. В той час курс копійки відповідав польському грошу. В складі монетних скарбів переважають номінали, відкарбовані за правління царів Івана IV Грозного (1533-1584) та його сина Федора Івановича (1584-1598). Значно меншою є частка копійок Василя Шуйського (1606-1610) та Михайла Федоровича (1613-1645), а монети претендента на російський престол польського королевича Владислава Сигізмундовича представлені лише поодинокими екземплярами. Як свідчать актові матеріали, окремі шляхтичі володіли значними сумами російської монети. Так, шляхтич Маньковський позичив львівському купцеві 1 000 злотих московськими копійками (30 тис. копійок). Крім копійок, на грошовий ринок українських земель завозились денги (1/2 копійки). Однак їх обсяг був значно меншим, про що свідчить мала кількість згадок про них у актах і скромна присутність у скарбах.

Джерела фіксують наявність в обігу і золотих монет московського виробництва. У XVI-XVII ст. вони переважно використовувались як царські нагороди за ратні подвиги. Цікава історія випусків Василя Шуйського та польської окупації Москви у 1610-1613 рр. Через відсутність срібла було вирішено перекарбувати у копійки та денги золото, яке зберігалося в царській казні. При цьому використовувались штемпелі для виготовлення срібних номіналів. Метрологічні показники золотої копійки були такими ж, як і срібної, а її вартість визначалася співвідношенням між цими дорогоцінними металами (на той час воно встановилося в Росії на рівні 1:10). Значно рідкіснішими були російські золоті монети більших номіналів. Так, львів’янин Я. Платнер, сплачуючи борг, віддав 10 червоних золотих, серед яких був один “московський”.

Як і в попередньому столітті, в окремих регіонах України продовжували використовувати акче – монету турецького карбування, курс якої зменшився до 1/2 польського гроша.

Порівняно з XVI ст., у XVII ст. збільшилася частка монет талерного типу. Як і раніше, найбільш популярними серед населення були талери численних володінь Священної Римської імперії, які у писемних джерелах згадуються як “імперіальні”, “цісарські”, “тверді”, “биті” та ін. Крім цілих талерів, на ринку використовувались півталери та чвертьталери. Останні нерідко іменувались ортами. Рідкісними були подвійні, потрійні та інші талери. Значно розширився й ареал країн, монетна продукція яких поширювалась на Україні. Насамперед, це були емісії володінь австрійських

Габсбургів часів правління Рудольфа II (1576-1612), Матвія (1612-1619) та Фердинанда II (1619-1637). Дещо рідше траплялися випуски інших світських та духовних феодалів і вільних міст. Це талери герцогів Саксонії, Брауншвайг-Люнебурга та Бранденбурга, архієпископів Зальцбурга та Кьольна, єпископів Магдебурга, міст Гамбурга, Любека, Аугсбурга, Нюрнберга та ін. Крім емісій німецьких держав, поширення набули талери Швейцарії (кантони Сен-Галлен, Шафгаузен та ін.), окремих володінь Франції, Італії, Швеції, Данії та ін.

Дедалі більша участь українських купців у загальноєвропейській торгівлі, особливо у балтійському регіоні, спричинила поширення талерів, що карбувались у Голландії (Об’єднаних Провінціях) та іспанських Нідерландах, які були важливими торговими партнерами Речі Посполитої. Монета, яка надходила від них в обмін на продукцію сільського господарства, складалася з трьох основних груп талерів: 1) голландські рійксда-альдери та нідерландські пата гони; 2) голландські левендаальдери; 3) флорини (гульдени). Перші з них метрологічно майже не відрізнялися від імперіальних талерів, тому їх ринковий курс був однаковим. В українських скарбах найчастіше трапляються рійксдаальдери, відкарбовані на монетарнях у провінціях Утрехт, Гельдерн, Західна Фризія, Голландія, Зеландія. Рідкіснішими є монети вартістю в рійксдаальдера. В актових матеріалах цей вид талерів не виділяється.

Голландські левендаальдери (левкові талери) поширились на українському грошовому ринку в останній чверті XVII ст. У наступному столітті їх значення значно зросло. Як і раніше, левендаальдери широко використовувались у торгівлі з країнами Сходу, де відігравали роль одного з основних засобів платежу. Велика кількість цих монет вивозилась у турецькі володіння. Так, у 1640 р. купці з м. Броди (тепер Львівська область), їдучи в Молдову, везли 1100 левкових талерів. Курс цих монет постійно зазнавав змін. У 1601 р. він становив 29-30 польських грошів, у 1615 р. – 38, у 1620 р. – 48, у 1622 р. – 90, у 1629 р. – 82, а з 1630 р. стабілізувався на рівні 80 грошів.

Широкомасштабне монетне виробництво в іспанських Нідерландах розпочалося у 1612 р. В той час намісниками цих провінцій були Альберт та Єлизавета (1598-1621). Головним номіналом тут були патагони (альбертусталери), які містили 24,58 г чистого срібла, тобто на 1,2 г менше, ніж голландські рійксдаальдери. В актах нідерландські патагони найчастіше згадуються як “крижові” або “реалові” талери. За тодішнім курсом, один патагон дорівнював 66 грошам. В Іспанських Нідерландах (провінції Брабант, Фландрія, Турне та Бургундія) виготовлялися альбертусталери, які переважають у монетних скарбах. Трапляються також їхні фракції – 1/2 та 1/4 патагона.

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Московська держава. Іван. IV (1533-1584). Копійка. Срібло

V грошовому обігу на українських землях перебували й так звані “злотові талери”. У XVI ст. це були німецькі рейхсгульдинери, а на початку XVII ст. їхнє місце посіли метрологічно подібні монети голландського карбування, виготовлені в імперських містах Ембден, Кампен, Цволле та Давентер. Спочатку це були монети номіналом 30 стюверів, згодом їх замінили флорини (гульдени) вартістю 28 стюверів. Ці монети широко представлені у скарбах, виявлених на території України. Зважаючи на популярність цих монет та їх роль у торгівлі з країнами Сходу, польський уряд прийняв рішення про початок карбування на коронних монетних дворах так званих легких талерів, метрологічно наближених до флоринів. З приводу цього рішення в нумізматичному середовищі впродовж тривалого часу велася дискусія щодо діяльності монетного двору у м. Жовква на Львівщині. Підставою для припущення про його існування був дозвіл короля Сигізмунда III, виданий вдові великого коронного гетьмана Станіслава Жулкевського на перекарбування родинного срібла у легкі талери. Отримані кошти мали бути відіслані у Стамбул як викуп за голову гетьмана, яка потрапила туди після його загибелі на полі битви під Цецорою у 1620 р. У полон потрапив також син гетьмана. За сина і голову батька турки зажадали викуп у розмірі 300 тис. легких талерів готівкою. Можливо, для виготовлення цієї суми монет і був відкритий жовківський монетний двір, який припинив своє функціонування відразу ж після виконання замовлення. Однак це припущення не підтвердили ні нумізматичні, ні писемні джерела. Досі не виявлені легкі талери, начебто відкарбовані у Жовкві, чи відповідні документи. Не на користь версії свідчить той факт, що для облаштування нової монетарні потрібні були значні кошти, що зробило б емісію обмеженої кількості повновартісних монет збитковою. Найбільш імовірно, родинне срібло Жулкевських було відвезене на один з діючих коронних монетних дворів, де, згідно з королівським універсалом, його перекарбували на легкі талери. В результаті тривалих переговорів польській стороні вдалося домогтися зменшення викупної суми до 30 тис. легких талерів. Саме ці кошти були відвезені до Стамбула у 1623 р.

Упродовж першої чверті XVII ст. ринковий курс злотових (легких) талерів зріс незначною мірою – з ЗО грошів у 1600 р. до 33 грошів у 1620 р. Після цього вартість цих монет почала стрімко зростати: у 1621 р. злотовий талер коштував уже 42 гроші, а в 1629 р. – 60 грошів. На початку 30-х років відбувся спад його вартості, і до середини століття вона стабілізувалася на рівні 50 грошів.

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI   першій половині XVII ст

Нідерланди. Цволле. Флорин. Срібло. Б. д.

Значне зростання курсів всіх видів талерів викликало невдоволення різних груп населення Речі Посполитої, насамперед, шляхти, яка зазнавала від цього значних збитків. Щоб стабілізувати курси монет, уряд не лише забороняв вивіз за кордон повновартісних срібних грошей, а й встановив для них максимальний обіговий курс. Так, у 1632 р. було оголошено королівський універсал, згідно з яким вартість імперіального талера не повинна перевищувати 90 грошів, левкового – 72 гроші, а злотового – 42 гроші. Однак з часом вартість змінювалася, і уряд був змушений видавати нові вальваційні таблиці.

У першій половині XVII ст. значно зросла роль золотої монети. Як і в попередньому столітті, популярними серед населення залишались угорські флорини. Однак через зменшення масштабів їх емісії частка цього виду монет у загальній монетній масі скоротилася, поступившись нідерландським випускам республіканського та імперського карбування. Серед них переважали перші, виготовлені в провінціях Утрехт, Фризія, Голландія та Гельдерн. З емісій іспанських Нідерландів в українських нумізматичних джерелах відзначені подвійні дукати часів Фердинанда V та Ізабелли (1479-1504), а також брабантські монети часів регентства Альберта та Єлизавети.

Монетна продукція держав Священної Римської імперії представлена на українському ринку дукатами вільних імперських міст Франкфурте, Нюрнберга, Аугсбурга та ін., володінь австрійських Габсбургів, бранденбурзько-прусських Гогенцоллернів, інших світських та духовних володінь. Збільшилася в обігу частка турецьких алтунів та венеціанських цехінів, а також продукції коронних монетних дворів. Остання представлена, головним чином, гданськими та коронними дукатами, їх фракціями та кратними – від півдуката до 100 дукатів. Так, в інвентарі майна львівського вірменина Кости Кіркоровича, укладеному в 1605 p., занотовано португал (10 дукатів) короля Сигізмунда III.

У першій половині XVII ст. ринковий курс дукатів зазнавав значних змін, що було спричинене, насамперед, зниженням вартості розмінної монети – якщо у 1601 р. його вартість становила 60 грошів, то в 1648 р. – 180.

У грошовому обігу нерідко траплялися фальшиві монети. Особливо багато підробок з’явилось у 1620-х роках. Цьому сприяло погіршення якості дрібних розмінних номіналів, що випускалися на державних монетних дворах. їх стало важко відрізняти від підробок. Незважаючи на жорстокі покарання, що загрожували фальшивомонетникам, бажаючих швидко збагатитися було немало. Підробляли різноманітні номінали монет – від дрібних денаріїв та солідів до золотих дукатів. Так, у 1579 р. за підробку монет у Львові були спалені на вогнищі Леонард Матьяшек та Яць Русин, у 1612 р. – ювелір Криштоф Домаславський. У 1650 р. було заарештовано грека Крісту, в якого під час обшуку було виявлено штемпель для карбування фальшивих голландських дукатів.

Упродовж першої половини XVII ст. грошове господарство українських земель продовжувало розвиватися. Значно зріс обсяг монетної маси” що обслуговувала потреби ринку. Продовжувалось формування структури номіналів польсько-литовської монетної системи. Більш суттєву роль почала відігравати іноземна монета, як розмінна, так і повновартісна. Через падіння вартості розмінних номіналів відбувалося значне коливання курсів талерів та дукатів.

Література

Быков А. А. Монеты Турции XVI-XVII веков. – Ленинград, 1939.

Зварич В. В. З історії Львівського монетного двору в середині XVII ст. // Архіви України. – 1971. – № 2.

Зварич В. В., Шуст Р. М. Нумізматика: Довідник. – Тернопіль, 1998.

Котляр М. Ф. Галицька Русь у другій половині XIV – першій чверті XV ст. Історико-нумізматичне дослідження. – Київ, 1968.

Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України в епоху феодалізму. – Київ, 1971.

Котляр М. Ф. Нариси історії обігу і лічби монет на Україні XIV – ХУІПст. – Київ, 1981.

Котляр Н. Ф. Проблемы и основные итоги исследований монет Червонной Руси // Нумизматика и сфрагистика. – 1965. – № 2.

Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Констянтина // Нумизматика и сфрагистика. – 2004. – № 3.

Рябцевич В. Н. К вопросу о денежном обращении западнорусских земель в XIV-XV вв. // Нумизматика и сфрагистика. – 1965. – № 2.

Сивере А. Топография кладов с пражскими грошами. – Петроград, 1922.

Спасский И. Г. Русская монетная система. – Ленинград, 1961.

Федоров Д. Монеты Прибалтики XV-XVIII столетий. – Таллин, 1966.



Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Структура грошового ринку на українських землях у XVI – першій половині XVII ст