Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Грошові документи українського національно-визвольного руху середини XX ст

Традиції виготовлення українських грошових документів та їх замінників сягають початку XX ст. Саме тоді в середовищі національно свідомих організацій культурно-просвітницького та військово-спортивного спрямування почали створювати добровільні фонди з метою матеріальної підтримки українського національного руху. Добродійники отримували від них різноманітні квити, художньо оформлені листівки, значки, марки, жетони, медалі, медальйони тощо. Ці різноманітні підтвердження доброчинної діяльності не лише пропагували діяльність національних товариств, організацій та установ, а й сприяли поширенню політичних ідей галицьких українців, їх національному пробудженню та консолідації. Особливо популярними такі видання були за часів Першої світової війни. Після утворення легіону Українських січових стрільців – зародку майбутнього українського війська – у всій Галичині поширився рух на підтримку цього унікального військового формування. Так, за ініціативою голови Української Бойової Управи, керівника сокільського руху Івана Боберського було випущено 1 млн пропагандистських наліпок та марок, які широко використовувалися стрілецькою польовою поштою. Кошти, отримані від їх реалізації, перераховувались у фонд легіону УСС.

Після поразки національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. українські урядові та дипломатичні представництва, що перебували в еміграції, потребували значних фінансових засобів для свого функціонування. Одним із джерел їх отримання були різноманітні облігації та позички, котрі поширювалися серед української трудової еміграції в країнах Західної Європи, США та Канаді. Так, уряд Західноукраїнської Народної Республіки, перебуваючи у Відні, 23 червня 1921 р. випустив облігації 6 % “Позички Національної Оборони” номіналом 5,10, 25, 50 і 100 доларів СІНА. Викуп облігацій мав розпочатися через півроку після відновлення влади ЗУНР в Галичині. Дана патріотична акція, особливо на перших порах, мала значний успіх. Упродовж першого року поширення облігацій лише у США було зібрано понад 110 тис. доларів.

У міжвоєнний період грошові збори стали одним з видів роботи українських організацій на Західній Україні. Відсутність заможної національної торгово-промислової та землевласницької еліти змушувала керівництво українських політичних партій та культурно-просвітницьких установ отримувати необхідні для їхньої діяльності кошти шляхом організації добровільних датків від якомога ширшого кола українських громадян. Здійснювані акції сприяли посиленню національної самосвідомості галицьких українців, а виготовлені під час її проведення різноманітні пам’ятки, які часто мали ознаки грошових документів, є важливим джерелом до вивчення історії визвольного руху на західноукраїнських землях.

Крім легальних методів боротьби з польськими окупаційними властями, на Західній Україні дедалі більше ширилися нелегальні форми спротиву. Українська Військова Організація (УВО), 1929 р. реорганізована в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), очолила антипольську підпільну боротьбу. Ведення політичної роботи, здійснення індивідуального терору проти окремих представників окупаційної влади та інші форми діяльності вимагали залучення значних фінансових засобів. Саме тому фінансова референтура, поруч з бойовою, організаційною та пропагандистською, займала провідне місце у структурах УВО-ОУН. Гроші необхідні були для закупівлі зброї та вибухівки, організації вишколу бойовиків, функціонування керівних органів організації на батьківщині та за кордоном.

Гостра потреба у коштах змушувала керівництво ОУН йти на співпрацю з потенційними ворогами Польської держави. Так, завдяки контактам з німецькими спецслужбами каса організації поповнювалася щомісячною субвенцією в розмірі 9 тис. марок. Певні кошти надходили і від литовської розвідувальної служби. Однак основним джерелом грошових засобів, що надходили до Бойового фонду ОУН, були щомісячні внески членів та сим патиків організації, пожертви окремих осіб тощо. Підтверджували сплату коштів спеціальні посвідки-розписки, на яких видрукувані символи ОУН та напис “Бойовий фонд ОУН”. З метою конспірації перед польськими, а згодом радянськими каральними органами ці грошові документи після отримання їх від скарбника, як правило, відразу ж знищувалися. Потреба у грошах змусила керівництво ОУН вдаватися до експропріаційних нападів на польські поштові та банківські установи. Так, у липні 1931 р. було пограбовано відділення “Банку Людового” у Бориславі, в результаті чого здобуто 20 тис. злотих. Однак подібні акції не завжди закінчувались успішно. Організований у листопаді 1932 р. напад на пошту в м. Городок на Львівщині закінчився невдачею. Два його учасники – Ю. Березинський та В. Старик – загинули, двох – В. Біласа та Д. Данилишина – засуджено до страти, а М. Жураківського – до по життєвого ув’язнення. Після цього процесу експропріаційні акції ОУН набули спорадичного характеру.

Найбільш масштабною кампанією зі збору коштів стала акція на підтримку боротьби за незалежність Карпатської України. Завдяки діяльності галичан – членів ОУН тут поступово розбудовувалися збройні сили, які отримали назву Організація Національної Оборони “Карпатська Січ”. У грудні 1938 р. вона налічувала понад 10 тис. членів. Для їх вишколу, забезпечення зброєю, амуніцією, обмундируванням, харчами необхідні були значні суми грошей. Відповідав за цю ділянку роботи Роман Шухевич, який у середині 1938 р. прибув до Львова, де за допомогою сітки ОУН та легальних українських партій та організацій розпочав організацію допомоги Карпатській Україні. З цією метою у видавництві часопису “Наступ” були випущені знаки для збору грошей у фонд “Карпатської Січі”. Вони містили зображення крайового герба Закарпаття – двопільний гербовий щит, на одному полі якого постать ведмедя, на другому – тризуб з хрестом на середньому зубі.

Після окупації У вересні 1939 р. Західної України радянськими військами ОУН продовжувала роботу, спрямовану на здобуття державної самостійності України. Для цього потрібні були організовано підготовані військові кадри. На їх вишкіл (матеріальне забезпечення, закупівлю радянської військової літератури – армійських статутів, різного роду посібників та підручників тощо) спрямовувались зібрані серед членів ОУН внески. Вони сплачувались щомісячно у розмірі одного рубля.

Після початку воєнних дій між Німеччиною та Радянським Союзом у звільненому від більшовицьких військ Львові ЗО червня 1941 р. представники бандерівської ОУН проголосили відновлення Української Самостійної Соборної Держави і утворили її уряд – Українське Державне Правління, яке очолив Ярослав Стецько. Міністром фінансів став інженер Ілярій Ольховий. Однак існування Української Держави не входило в плани нацистського керівництва, тому незабаром члени новоствореного уряду були заарештовані і ув’язнені у фашистських концтаборах. З 1 серпня Галичина стала дистриктом Генерал-губернаторства з центром у Кракові.

Обурена таким ставленням окупантів, ОУН перейшла на нелегальне становище і розпочала збройну боротьбу проти гітлерівців. Оунівське підпілля оголосило збір коштів у бойовий фонд, який мав стати матеріальною базою для формування українських національних збройних сил. На території Галичини грошові документи ОУН – бофони – випускалися з позначенням вартості у злотих. З 1943 р. вони поширились на Волині та Поліссі. На інших окупованих німцями українських землях бофони до 1944 р. були незнані.

Німецькі спецслужби, усвідомлюючи загрозу для окупантів з боку українського збройного підпілля, фіксували активізацію ОУН-бандерівців щодо фінансування національно-визвольного руху. Вони підкреслювали, що члени Руху Опору сплачували грошові внески та заготовляли продовольство, а бойові групи ОУН намагалися заволодіти радянськими грішми, що залишилися в ощадних касах та відділеннях Держбанку СРСР.

Перші бофони були надруковані в Галичині вже влітку 1941 р. Так, О. Клименко подає відомості про грошовий документ ОУН, датований серпнем 1941 р. Він виготовлений на обгортковому папері у традиційних для ОУН(б) чорно-червоних барвах. Вгорі малюнка – картуш з тризубом, по боках від нього – схилені червоно-чорні прапори, що утворюють своєрідне обрамлення для двох написів: “Боєвий фонд ОУН” та “День боротьби”. Вище розміщені дати – “31.VIII.1919” та “31.VIII.1941 р.”. Цей бофон було випущено до Дня Зброї, який ОУН встановила у 20-х роках на честь звільнення Києва від більшовиків військами Директорії УНР та Українською Галицькою армією 31 серпня 1919 р. Майже одночасно у Львові були виготовлені бофони з нагоди проголошення відновлення Української Держави та на пам’ять про жертви більшовицького терору на Західній Україні. Ці грошові документи, що нагадували поштові марки, були невеликого розміру і не мали позначення номіналу. Це пояснюється тим, що на перших порах збір коштів у бойовий фонд проводився на добровільних засадах, хоча негласно існувала мінімальна сума датку – 1 рейхсмарка або 2 краківських злотих. Різке погіршення економічного становища населення Галичини та всезростаюча потреба у матеріальних засобах змусили ОУН на початку 1942 р. розпочати виготовлення бофонів з позначенням номінальної вартості. На невикористаних знаках попередніх випусків робилися спеціальні наддруки.

Зміна політичної та військової стратегії ОУН, яка відбулася впродовж 1942 р., проявилася і в оформленні бофонів. Замість напису “Боєвий фонд ОУН”, на них почали друкувати “Національний фонд ОУН”, “Національний фонд”, “Фонд загальної помочі” тощо. Така еволюція зумовлена тим, що на цьому етапі визвольна боротьба українського населення вийшла за організаційні рамки ОУН і стала загальнонародною.

В умовах підпілля існували серйозні труднощі з виготовленням бофонів. Через це керівники низових ланок ОУН під час збору коштів часто видавали жертводавцям, замість друкованих підтверджень, заздалегідь проштамповані розписки, на яких вказувалась сума датку, вміщувався відтиск печатки, а інколи й підпис чи псевдо відповідальних за збір коштів осіб. Нерідко використовувались й інші підручні засоби. Так, жителька с. Ягільниця Чортківського повіту (Тернопільщина) Розалія Конол замість грошових квитанцій видавала жертводавцям жовто-сині стрічки.

Восени 1942 р. на Волині та Поліссі розпочалося формування українських збройних сил, які отримали назву Українська Повстанська Армія. Незабаром під її контролем опинилися значні території, німецька окупаційна адміністрація існувала лише в містах, важливих залізничних вузлах тощо. На підконтрольній УПА території створювались органи української адміністрації, в окремих районах запроваджувалися власні гроші. Для цього використовувалися окупаційні грошові знаки Емісійного банку “Україна”, на яких спеціально виготовленими штемпелями проставляли відповідні написи. Найчастіше це були: “Слава Україні, героям слава!”, “Слава Бандері!” та ін. Влітку 1943 р. було проведено реорганізацію фінансових та господарських органів ОУН-УПА. Керував нею Борис Прокопович – “Гнат”, призначений керівником господарської референтури Рівненського обласного проводу ОУН. Тоді було розроблено її структуру, штат та функціональні обов’язки. Надалі господарська референтура мала складатися з таких підреферентур: заготовчої, торгової, промислової, земельно-лісової, рибного господарства та планової і бухгалтерсько-статистичної.

Подібна господарська структура створювалась у всіх районах Волині, натомість, ліквідовувалась господарська референтура південної групи УПА – “Північ”. Внаслідок цього функції матеріального забезпечення УПА покладалися на територіальні підрозділи ОУН. Надалі кожен над-район ОУН мав утримувати два курені УПА. Відчуваючи гостру потребу в готівці, керівництво господарської референтури приділяло її нагромадженню значну увагу. Саме тому в обігу з’явилося кілька випусків бофонів різних номіналів. На відміну від попереднього періоду, найбільш поширеними стали 50- та 100-карбованцеві купюри. На грошових документах дедалі частіше з’являється напис “На боєвий фонд УПА”.

Паралельно з ОУН-бандерівців та УПА на західноукраїнських землях діяли структури ОУН-мельниківців, які були менш численними і менш впливовими. В перший період німецької окупації у своїй роботі вони використовували переважно легальні методи діяльності. Однак небажання заплямувати себе співпрацею з окупантами змусило мельниківців частину своїх сил спрямувати в підпілля для організації збройної боротьби проти гітлерівців та підготовки до нелегальної діяльності після відновлення більшовицького режиму. Особлива увага при цьому приділялася акумуляції значних сум у грошовій готівці та дорогоцінних металах. Для їх отримання від населення передбачалося широко використати грошові документи ОУН-мельниківців. Від випусків ОУН-бандерівців вони відрізнялися використанням дещо іншого графічного зображення тризуба – його середній зуб замінений мечем. У 1942 р. у Чехії в друкарні видавництва “Пробоєм” було виготовлено два бофони у вигляді поштових марок з написом “Визвольний фонд ОУН”. їх номінал становив 50 пфенігів та 1 рейхсмарку. Крім цих грошових документів, ОУН-мельниківців використовувала для збору коштів у 1943-1944 рр. виготовлені в Галичині бофони з позначенням номіналів “5” та “10” і написами “Власними силами”, “Ми здобуваємо силою те, що нам належить по праву”.

Через брак джерел не відомо, хто був автором грошових документів ОУН-УПА часів Другої світової війни. Як правило, вони виготовлялися у підпільних друкарнях, які були переважно циклостилевого типу. Високий мистецький рівень окремих бофонів дає підстави припустити, що проекти їх розробляли професійні художники. Серед них Роберт Лісовський. Тісні контакти з підпіллям підтримували також знані графіки Іван Мозалевський та Святослав Гординський.

Крім підпільних організацій, в роки Другої світової війни випускали власні грошові документи легальні українські установи. Однією з них був створений навесні 1940 р. у Кракові Український Центральний Комітет (УЦК), який очолив відомий учений, географ, професор Володимир Кубійович. Головними завданнями, які поставив перед собою УЦК, були: організація допомоги потребуючим групам населення, догляд за безпритульними дітьми та хворими, опіка над українцями-військовополоненими та робітниками, вивезеними на роботи у Німеччину тощо. Така соціальна опіка потребувала значних матеріальних засобів, які можна було отримати лише шляхом організації збору добровільних пожертв. Для цього керівництвом УЦК випускалися численні грошові документи, більшість з яких мала конкретне призначення. Найбільш масштабними були допомогові акції під час повені та літнього голоду 1942 р. і так звана зимова допомога тощо.

З другої половини 1943 р. погіршилось економічне становище сільського населення Західної України. Контингентні поставки окупаційним властям, допомога націоналістичному підпіллю, польсько-українське збройне протистояння, диверсійна робота радянських спецзагонів та інші чинники вичерпали його ресурси. В цих умовах залучати значні кошти від населення на добровільній основі ставало дедалі важче. Бофони все частіше ставали посвідками виконання обов’язкових поставок продовольства та грошових коштів у бойовий фонд УПА, своєрідним інструментом фінансового насилля.

Поразки німецьких військ на Східному фронті вже з літа 1943 р. змусили керівництво ОУН-УПА прискорити підготовку до боротьби з радянським окупаційним режимом. Необхідно було мобілізувати значні матеріальні засоби, створити запаси продовольства, зброї, амуніції тощо. Завдяки неймовірним зусиллям учасників повстанської армії, жертовності українського населення поставлені політичним керівництвом завдання були виконані. І все ж сили були нерівними. На боротьбу з бойовими загонами УПА сталінське керівництво кинуло армійські частини, війська НКВС, спеціальні винищувальні батальйони, до складу яких мобілізували близько ЗО тис. чол. місцевого населення. Протягом 1944-1946 рр. повстанська армія зазнала значних втрат, в боротьбі загинув майже весь її керівний склад. Лише на території Дрогобицької області під час спільної акції військ НКВС та 4-го Українського фронту було вбито 1174 і захоплено в полон 1180 бійців УПА. Станом на лютий 1945 р. радянськими каральними органами було взято в полон близько 26 тис. підпільників, близько 13 тис. – знищено.

У цих умовах 1946 р. політичне керівництво збройною боротьбою дійшло висновку про неможливість продовження опору органам радянської влади силами УПА. Було прийняте рішення про її розпуск і переведення подальшої боротьби у площину територіальних підпільних органів ОУН. В умовах суворої конспірації забезпечення матеріального постачання було надзвичайно складним. Воно повністю лягло на плечі сітки ОУН, яка виконувала обов’язки української державної адміністрації. Перелік своїх потреб у продовольстві, грошах, медикаментах підрозділи УПА у вигляді письмових заявок скеровували керівникам ОУН за місцем дислокації, а ті віддавали відповідні накази підрайонним та кущовим провідникам. До складу куща входило в середньому від 7 до 10 населених пунктів. Однак через репресії з боку органів радянської влади господарська сітка ОУН перестала існувати вже у 1945 р. Учасники збройної боротьби змушені були самостійно займатися питаннями матеріального забезпечення, що призводило до їх деконспірації та погіршення стосунків з місцевим населенням. Подальше погіршення економічного становища західноукраїнських селян, змушених сплачувати накладені радянськими органами непосильні грошові податки та контингенти продуктами та сировиною, а також в примусовому порядку викуповувати облігації державної позики, робили непосильним ще й утримання військових формувань УПА. Збори у бойовий фонд з добровільних пожертв перетворилися у примусові контингенти. В цих умовах розповсюдження бофонів також зазнало змін. Економічно неспроможне населення відмовлялося їх приймати. А крім того, виявлення бофонів радянськими каральними органами загрожувало його власникам засланням у Сибір.

Зважаючи на велику роль бофонів у процесі грошового забезпечення, керівництво УПА ще до повернення на Західну Україну органів радянської влади організувало сітку видавничих осередків та підпільних друкарень. При цьому кожний обласний провід мав 2-3 великі друкарні та декілька технічних ланок. Прагнучи забезпечити високий рівень художнього оформлення поліграфічної продукції, на території північно-східної Волині знаний український графік Ніл Хасевич проводив навчання з техніки різьби для обдарованих підпільників.

Попри сувору конспірацію, вже влітку 1944 р. органам НКВС вдалося ліквідувати декілька великих підпільних друкарень. При цьому часто гинув і їх обслуговуючий персонал. Після цього весь тягар видавничої діяльності ОУН-УПА ліг на невеликі друкарські осередки. Саме вони на замовлення повстанських підрозділів виготовляли грошові документи – бофони. Тут же, незважаючи на відсутність серій емісії та порядкових номерів купюр, вівся суворий облік цих грошових замінників, після чого їх передавали у господарську референтуру. Подальшими ланками були окружні та над районні проводи, які передавали бофони для розповсюдження уповноваженим проводом особам. Після вимушеної децентралізації друкарень бофони виготовлялися в осередках окружних проводів ОУН. За підрахунками О. Клименка, у 1944-1946 рр. було випущено понад 20 випусків підпільних грошових документів, кожен з яких налічував від 4 до 8 номіналів.

Однією з найбільш поширених і відомих є так звана волинська серія бофонів, автором проекту якої був Ніл Хасевич. У ній налічується вісім номіналів: 10, 25, 50,100, 200,300, 500 та 1000 карбованців, які функціонували у 12 областях України та Білорусії. Після проведення в СРСР 1947 р. грошової реформи керівництво ОУН прийняло рішення про деномінацію бофонів, яка здійснювалася шляхом перекреслення одного нуля на купюрі. Можна припустити, що саме ця серія, за задумом керівництва ОУН, мала стати загальноукраїнськими грішми. Виконані на високому мистецькому рівні, бофони передавали високу ідейність повстанців, їх мужність та незламний бойовий дух. Так, на 10-карбованцевій купюрі зображена стрімка атака повстанців, на 200 карбованцях – бій за участю трьох воїнів УПА, один з яких кидає гранату. Окремі грошові документи випускалися з нагоди пам’ятних та ювілейних дат. Так, у 1949 р. за проектом Ніла Хасевича було виготовлено бофон номіналом 25 карбованців до 20-річчя ОУН. А на Дрогобиччині у 1947 р. до шостої річниці проголошення Акту Відновлення Української Держави було видрукувано бофон вартістю ЗО карбованців.

Декілька серій бофонів було виготовлено на території Львівського крайового проводу ОУН, де були сконцентровані найкращі сили підпілля, створено належну матеріально-технічну базу. У 1944 р. професійними художниками-графіками створено серію бофонів з чотирьох номіналів: 5, 10, 20 та 50 карбованців, яка була присвячена річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. На аверсі купюри – постать українського січового стрільця з гвинтівкою та прапором у руках. По боках – на опадаючих осінніх листках дати: “1918” та “1944”.

У 1945 р. поширювалася нова серія бофонів номіналом 5, 10″ 20, 50, 100 та 500 карбованців. Виготовлені вони у підпільній друкарні ОУН, яка знаходилась на території Миколаївського району Львівської області. Керував нею секретар Української Головної Визвольної Ради Микола Дужий. У травні 1945 р. друкарню було розгромлено, а її керівника заарештовано.

1946 р. у підпільній друкарні ОУН, яка діяла у с. Уличне Дрогобицького району (нині – Львівська область), видрукувана серія бофонів з п’яти номіналів: 5,10, 20, 50 та 100 карбованців. їх сюжети часто повторюють попередні емісії – атака повстанців, повстанець на тлі прапора, хоча були створені й нові, наприклад, рука з мечем, що розрубує кайдани.

Новий вид бофонів – двобічні грошові документи з відривними талонами – випускався впродовж 1947-1950 рр. на Львівщині. Зворотний бік, як правило, використовувався для розміщення текстів агітаційно-пропагандистського характеру. У цьому регіоні більшість бофонів випускалась з нагоди національних свят та пам’ятних дат. У 1948 р. було відзначено сьому річницю Акту ЗО червня 1941 р. (100, 200 та 1 300 карбованців), “Свято зброї” (500 крб.), 30-ту річницю ЗУНР (25 та 50 крб.), шосту річницю УПА (100, 200 та 300 крб.). Поширеною була практика випуску грошових документів українського підпілля з нагоди Різдвяних та Великодніх свят. На них вміщувались символи святкування – ялинкові гілки та свічки, а також гілки верби і писанки у поєднанні з національною та військовою символікою. Відповідними були й написи – “Христос Воскрес! Воскресне й Україна!”, “Ти воскреснеш, моя Україно!” тощо. Часто розміщувалися й пояснювальні написи, наприклад, “Писанка УПА на 1949 рік”.

Низка серій бофонів виготовлена на території крайового проводу ОУН “Захід-Карпати”, а також на теренах Станіславівського обласного проводу ОУН. Грошові документи, випущені карпатськими відділами УПА,

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Грошові документи українського національно визвольного руху середини XX ст

Бофон УПА. 50 карбованців. 1949 р.

Примітивні, мають низький поліграфічний рівень: на них лише написи, причому здійснені фіолетовим чорнилом.

Упродовж 1946-1947 рр. бофони номіналом 10, ЗО, 50 та 100 карбованців друкувалися у підпільній друкарні у м. Чернівцях. На Буковині була поширена також серія грошових документів ОУН вартістю 25, 50 та 100 карбованців із зображенням національної символіки, поєднаної з військовими символами.

На українських етнічних землях – Лемківщині, Надсянні, Холмщині, Підляшші, які після завершення Другої світової війни були включені до складу Польщі – збройне підпілля також використовувало бофони. їх номінал найчастіше позначався у новій валюті – польських злотих. На цих теренах аж до трагічних подій операції “Вісла” (1947 р.) функціонувала низка добре оснащених підпільних друкарень. У одній з них у 1945 р. була видрукувана серія бофонів номіналом 10, 20, 30, 50 та 100 злотих, присвячена четвертій річниці Акту підновлення Української держави ЗО червня 1941 р. На цих грошових документах вказана мета випуску – “Збірка на фонд боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу”. Намагаючись налагодити співпрацю з антикомуністично налаштованим польським населенням, н 1946 р. технічна ланка надрайону “Бескид” виготовила два бофони вартістю 20 та 100 злотих. На першому було вміщено напис польською мовою “Даток у фонд боротьби пригноблених народів проти більшовицької тиранії”. У проектуванні цих грошових документів брав участь відомий скульптор Михайло Черешньовський. Восени 1947 р. більшість загонів УПА змушена була покинути Закерзонський край і перейти на територію Дрогобицької області УРСР, окремі з них продовжували боротьбу і згодом пробивалися з боями через Чехословаччину до Австрії та Німеччини.

Останні бофони датовані 1955 p., хоча вже після 1952 р. учасники збройного підпілля користувалися ними лише спорадично. Частина українських грошових документів виготовлена у другій половині XX ст. поза межами України.

Значна кількість учасників збройного підпілля була засуджена радянськими карально-репресивними органами до тривалих термінів ув’язнення та спецпоселення. Однак члени ОУН-УПА не скорилися і в нових умовах продовжували боротьбу з ворогом. Ними була створена мережа підпільних організацій, які займалися збором коштів у фонд визволення

Нумізматика   Шуст P. M.   §3. Грошові документи українського національно визвольного руху середини XX ст

Бофон УПА. 10 карбованців. 1950 р.

України. В окремих випадках, використовуючи набутий досвід, підпільники виготовляли грошові документи, подібні до бофонів.

У легальних умовах діяли численні українські емігрантські організації, що утворилися після завершення Другої світової війни у країнах Західної Європи та Америки. Потреба у значних матеріальних засобах змусила їх керівництво виготовляти та поширювати різноманітні грошові документи. Як і на Батьківщині, найбільш активними тут були представники ОУН, які займалися збором грошей у різноманітні фонди. При цьому вони широко використовували досвід розповсюдження бофонів. Змінився зовнішній вигляд грошових документів: в їх оформленні, замість військових, переважають політичні мотиви. Використання сучасної поліграфічної бази дало змогу поліпшити зовнішній вигляд цих “бофонів” та наблизити його до окремих видів цінних паперів. Найбільш активно грошові документи українських емігрантських організацій поширювались у Німеччині, Великобританії, США та Канаді. У 1945 р. було створено спеціальний фонд для фінансування найважливіших військово-політичних заходів, у тому числі на Україні. Фондом виготовлено спеціальні посвідки-квитанції, в яких вказувалися прізвище та ім’я жертводавця, а також сума внесених коштів і дата їх сплати.

Значною активністю щодо збирання коштів у фонд воюючої України відзначалася створена у лютому 1945 р. фінансова референтура Закордонного проводу Української Головної Визвольної Ради (УГВР), очолювана Зеноном Марцюком. Вона розповсюджувала серед емігрантів грошові документи номіналом 5,10, 20, 50,100 та 500 – без назви конкретної валюти, що свідчило про поширення їх у різних країнах Західної Європи та Америки.

Після припинення активної збройної боротьби на українських землях емігрантські організації різного спрямування продовжували збирати кошти для своїх потреб. Найбільш активним і надалі залишалося керівництво Закордонних Частив ОУН, яке містилося у Мюнхені (Німеччина), осередки Спілки Української Молоді у США та Канаді, а також Антибільшовицький блок народів, який тривалий період очолював Ярослав Стецько. У другій половині 40-х років у Західній Німеччині грошові документи випускали Провід українських націоналістів (мельниківський) та уряд УНР в екзилі. У 1946 р. вони розповсюдили облігації “Державної позики” з позначенням вартості у шагах, що дорівнювали німецьким маркам.

У 50-80-х роках виготовлення та поширення грошових документів українських емігрантських організацій продовжувалося. Найбільш знаними є емісії, здійснені з нагоди різноманітних пам’ятних та ювілейних дат, зокрема, річниць ОУН, 1000-ліття хрещення Руси-України, церковних ювілеїв тощо.



Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Грошові документи українського національно-визвольного руху середини XX ст