Нумізматика – Шуст P. M. – §3. Грошове господарство України за часів Директорії УНР
Загострення політичної ситуації на Україні восени 1918 р., а також поразка Центральних держав у Першій світовій війні спричинили падіння гетьманського уряду. 14 грудня гетьман П. Скоропадський відрікся від влади, яка перейшла до рук Директорії УНР. До її складу входили В. Винниченко (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андрієвський. Наприкінці березня 1919 р. до складу Директорії було включено представника від ЗОУНР Є. Петрушевича, однак безпосередньої участі в її роботі він не брав. Влітку 1919 р. Директорія складалася з трьох осіб: С. Петлюра (з 10 лютого 1919 р. – голова), Ф. Швець, А. Макаренко.
26 грудня 1918 р. призначено уряд Директорії – Раду народних міністрів. Тимчасово виконання обов’язків міністра фінансів було покладено на Василя Мазуренка (заступника міністра). Міністром передбачалось призначити Петра Климовича, однак він не приїхав до Києва, і цю посаду було запропоновано Борису Мартосу. З огляду на необхідність упорядкування фінансів та грошового господарства держави, вже у перші дні існування Директорії було створено спеціальну комісію, до складу якої входили В. Мазуренко, проф. С. Остапенко та проф. М. Туган-Баранов-ський. Однак через занадто тривалий час його запровадження та відсутність шляхів для вирішення низки важливих питань запропонований комісією план проведення грошової реформи затверджений урядом не був. В основу закону від 4 січня 1919 р. було покладено новий проект проведення грошової реформи, запропонований Б. Мартосом. Він визнав гривню (карбованець) єдиним засобом платежу на території УНР. Усі гроші іноземних держав (російські, австро-угорські, румунські, німецькі) переставали бути законним засобом платежу. Російські грошові знаки номіналом 500 та 1000 рублів, випущені царським та Тимчасовим урядами, були анульовані. Російські кредитні білети вартістю від 1 до 100 рублів підлягали обміну на українську валюту. При цьому встановлювався різний курс обміну залежно від часу його проведення: з 15 до 31 січня 1919 р. 1 рос. рубль = 1 карбованцю, з 31 січня до 15 лютого 1 рубль = 75 копійкам, а після 15 лютого 1919 р. російські гроші будь-яких номіналів не приймалися державними установами. Всі зібрані повітовими та губернськими державними скарбницями іноземні грошові знаки повинні були пересилатися до Київської контори Державного банку. На жаль, прийняття даного закону було запізнілим. Використання російських грошових знаків за часів Центральної Ради та Гетьманату завдало шкоди не лише економіці України, а й її політичному престижу.
З огляду на необхідність створення золотого запасу для забезпечення стабільності національної валюти, міністр фінансів видав розпорядження про його формування шляхом здачі населенням золота та срібла. Окремим розпорядженням уряду Міністерству фінансів було передано всі пам’ятники російським царям. З отриманого від їх переплавки металу мала карбуватися розмінна монета. Крім того, планувалося перекарбувати російські золоті, срібні та мідні монети, значна кількість яких зберігалася у Державному банку. На українських золотих монетах пропонувалось помістити бюст Т. Шевченка, а на срібних – зображення будинку Центральної Ради.
Незважаючи на короткі терміни та складну військово-політичну ситуацію, грошова реформа успішно реалізовувалася. її результатом стало зміцнення української валюти, частка якої у загальній грошовій масі суттєво збільшилась. На ринку українські карбованці та гривні оцінювалися значно вище, ніж російські випуски Тимчасового та більшовицького урядів, а також білогвардійські емісії. Вищим залишався лише курс царських грошових знаків.
Успішному завершенню реформи перешкодило погіршення військово* політичної ситуації. Під натиском більшовиків уряд Директорії 2 лютого 1919 р. переїхав з Києва до Вінниці, а згодом – до Рівного та Кам’янця-Подільського. Підконтрольна йому територія постійно скорочувалася і часто не перевищувала декількох повітів. Фінансове становище держави було дестабілізоване. Кошти від стягнених податків та інших платежів не надходили до Державної скарбниці, а видатки на утримання армії, державного апарату, дипломатичних представництв та на інші цілі постійно зростали. За цих умов єдиним джерелом отримання коштів стала грошова емісія.
Напередодні евакуації з Києва міністр фінансів Б. Мартос наказав вивезти з міста всі запаси грошей, що зберігалися в Державному банку, літографічні камені та інші матеріали, які використовувалися для друку грошей. Комендантом евакуації було призначено п. Орла, який бездоганно виконав поставлене перед ним завдання. Після короткочасного перебування у Вінниці, де через брак відповідної технічної бази не вдалося налагодити виготовлення грошей, Міністерство фінансів УНР переїхало до Кам’янця-Подільського, а Експедицію Заготівлі Державних Паперів було відправлено до Тернополя, а згодом – до Станіславова (нині м. Івано-Франківськ). Цей крок був зумовлений заходами безпеки і наявністю у цих містах належної друкарської бази. У Станіславові новий керівник Експедиції Микола Данильченко налагодив виготовлення розмінних знаків Державної скарбниці УНР номінальною вартістю 5 гривень. При виготовленні проекту було використано елементи малюнків Зотова, Середи та Нарбута. Вони друкувалися чорною фарбою на якісному папері сірого кольору з водяними знаками. Основна кількість купюр цієї емісії використовувалася населенням Галичини.
УНР. Розмінний знак Державної скарбниці. 5 гривень. 1920 р.
Під натиском польських військ державні установи УНР змушені були повернутися до Кам’янця-Подільського, де з великими труднощами вдалося розпочати друкування грошей. Міністром фінансів з 1 березня 1919 р., замість Б. Мартоса, який пішов у відставку, став М. Кривецький. За час його керівництва в обігу з’явилися знаки Державної Скарбниці вартістю 100 та 250 карбованців. їх проекти були виготовлені ще за часів Гетьманату, про що свідчить вміщена на них назва – Українська Держава. Автором проекту першого з них був Г. Нарбут, який запроектував його у 1918 р. як 200-гривневу купюру, яка згодом була переведена у 100-карбованцеву. І характерна особливість – наявність чистого бокового поля, на якому вміщено портрет Богдана Хмельницького з булавою в руці, виконаний способом тиснення. Малюнок грошового знаку номіналом 250 карбованців належить художнику М. Романовському. На жаль, відсутність належних технічних умов не дала змоги в повному обсязі реалізувати задум митця, і виконання цієї купюри залишилося доволі примітивним.
Гостра потреба у розмінних номіналах стала причиною емісії грошових знаків вартістю 10 та 25 карбованців. Десятикарбованцеві купюри були виконані за проектом художника Григорія Золотова. Друкувалися вони червоною фарбою. Купюри цього ж номіналу випускались у Москві, куди більшовики вивезли пробні кліше. Відрізняються вони лише відтінками фарби. 25-карбованцеві знаки з’явилися на грошовому ринку в серпні 1919 р. Автором їх проекту був М. Романовський (за іншими даними – А. Приходько). Крім цього, продовжувалось виготовлення грошових знаків вартістю 1000 карбованців, які були дуже популярними серед населення.
Водночас із виготовленням грошових знаків на території УНР з Німеччини завозилися замовлені ще Центральною Радою та урядом гетьмана П. Скоропадського гроші з позначенням вартості у гривнях. Через неможливість робити це сухопутним шляхом доводилось надалі користуватися послугами німецької повітряної компанії “Lufthansa”. Український уряд орендував у неї п’ять літаків, які постачали в Україну різноманітне військове спорядження, а також гроші. Однак такий спосіб перевезення був дуже ризикований. Так, під час одного з польотів у травні 1919 р. в катастрофі неподалік від м. Ратибор (нині у Польщі) загинув полковник Дмитро Вітовський, який повертався з Паризької мирної конференції. В іншому випадку у Румунії, на території якої літак здійснив вимушену посадку, було конфісковано 300 млн гривень, які він перевозив.
У надзвичайно важких військово-політичних умовах, коли невелика територія, підконтрольна урядові Директорії УНР, була оточена у багато разів численнішими польськими, більшовицькими та денікінськими військами, йому вдалося не лише на певному рівні утримувати власне грошове господарство, а й надавати допомогу іншим державам. Так, урядові Білоруської Республіки було виділено 5 млн гривень, дипломатичному представництву Грузії – 500 тис. гривень, “Союзові слов’ян” — 200 тис. гривень. Підтримувались українські книжкові видавництва, яким надавалась допомога у розмірі 1 млн гривень для організації друкування книжок за кордоном. Уряд розумів й значення пропаганди досягнень української культури у країнах Європи. З цією метою фінансувалася Українська Республіканська Капела, якою керував О. Кошиць.
Після військової поразки уряд УНР у листопаді 1920 р. змушений був покинути Україну і переїхати до Польщі. Місцем його перебування було визначено м. Тарнув. Сподіваючись на швидке повернення на батьківщину, тодішній міністр фінансів Петро Відибіда замовив у Відні кредитові білети номіналом 50 та 1000 гривень за проектами Георгія Нарбута. На цих купюрах передбачалося розмістити портретні зображення гетьманів Петра Дорошенка та Богдана Хмельницького. Однак дана емісія реалізована не була. Відомі лише зразки цих грошових знаків.
Евакуацією цінностей та архівів Українського Державного банку з Кам’янця-Подільського займався тодішній директор банку Костянтин Клепачів-ський (1887 – ?). Все майно, яке містилося у 188 скринях, було перевезене до м. Ченстохови (Польща), де зберігалося до 16 серпня 1944 р., коли його вивезли у невідомому напрямку німецькі солдати. Подальша доля цих документів невідома.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)