Нумізматика – Шуст P. M. – §2. Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV – на початку XV ст

Після захоплення у 1349 р. більшої частини Галицько-Волинського князівства Польщею, король Казімір III та король Угорщини Людовік (Лайош) І у наступному році в Буді уклали угоду щодо подальшого статусу Галицької Русі. На підставі так званого історичного права обидва володарі визнали суверенітет Угорщини над цими землями. Разом з тим, згідно з попередніми домовленостями щодо успадкування трону в обох державах (Вишеградська угода 1339 р.), управління Королівством Русі передавалось польському королю. У випадку подальшої відсутності синів у Людовіка І та Казимира III після смерті одного з них укладалась польсько-угорська персональна унія, і в обох державах мав панувати монарх, який залишиться живим. Після нього трон мали спадкувати дочки Людовіка. Якщо б у Казимира III народився син, Угорщина могла б викупити у Польщі галицькі землі за 100 тис. золотих флоринів (близько 50 тис. кіп празьких грошів).

Упорядкувавши з угорським королем політико-правові аспекти щодо володіння галицькими землями, Казимир III упродовж тривалого часу змушений був відстоювати своє право на них у війнах з литовським князем Дмитром-Любартом Гедиміновичем. Останній, посилаючись на родинні зв’язки з представниками роду Романовичів (він був зятем князя Льва II Юрійовича), претендував, принаймні, на частину галицько-волинської спадщини. Внаслідок тривалих і виснажливих для обох сторін воєнних дій, у вересні 1352 р. на два роки було укладено перемир’я, за умовами якого галицькі волості (львівська, перемишльська, саноцька та галицька землі) перейшли під владу Казимира III, а волинські уділи (володимирська, луцька, белзька, холмська та берестейська землі) залишилися за Любартом. Намагаючись зміцнити своє становище в Галицькій Русі, польський король відразу ж вжив ряд заходів політичного та соціально-економічного характеру, спрямованих на утвердження свого панування. Зокрема, підтримувався процес урбанізації краю, до управління залучались іноземні колоністи, які мали стати опорою для польської адміністрації. Розвиток товарно-грошових відносин, розширення східної торгівлі, поступове включення західноукраїнських земель у систему спільного ринку країн центрально – та східноєвропейського регіону вимагали забезпечення достатньою кількістю готівкової монетної маси різних номіналів, поява якої була необхідною для повноцінного функціонування торгівлі. Адже окрім повновартісних празьких грошів, населення майже не користувалося іншою монетою. Немаловажним було й те, що монетна емісія приносила значні прибутки монетним сеньйорам. Не можна применшувати і політичні аспекти монетного карбування. Адже використання права монетної регалії свідчило про суверенні права монарха над підвладною йому територією. Саме тому відкриття Казимиром III у 1353-1355 рр. львівського монетного двору було закономірним кроком.

Перша згадка про монети львівського карбування датується 1356 р. У грамоті Казимира III, якою він підтвердив надання Львову магдебурзького права, сума податків з наданих місту земель була визначена у руських грошах – 24 гроші від кожного лану (= 25 га). На той час це вже були звичні монети щоденного вжитку, яким довіряло місцеве населення. На аверсі руських грошиків містилося зображення лева – герба Королівства Русі, навколо якого кругова легенда “MONETA DOI (DOMINI. – P. III.) RUSCIE K (KAZIMIRI. – Р. Ш.)” – (“Монета господаря Русі Казимира”). На реверсі цих монет бачимо ініціал короля – увінчана короною літера “К”, вміщена в обрамлення з чотирьох з’єднаних дуг. Навколо кругова легенда “REGIS POLONIE” (“Короля Польщі”). Метрологічні параметри грошиків Казимира III тісно пов’язані з метрологією тогочасних празьких грошів. Середня вага срібних монет львівського карбування становила близько 1,55 г, що відповідало половині гроша, карбованого у Чехії, або краківському півгрошу. Проба монетного сплаву руських грошиків упродовж усього періоду їх емісії залишалася високою і майже незмінною – близько 875-ї. Не змінювалися і їх розміри – 18-19 мм. Монетно-ваговою одиницею було прийнято вважати краківську гривну срібла вагою 197,68 г. З неї карбували 130 руських грошиків.

Крім срібних монет, на львівському монетному дворі карбували й мідні денарії. Для монетної справи середньовічної Європи це було незвичним явищем, але на українських землях певного поширення набули візантійські, а згодом татарські мідні монети. Тому місцеве населення без упередження сприйняло їх появу. Масштаби емісії цих кредитних грошових знаків були незначними, а ареал їх поширення в основному збігався з територією середньовічного Львова. В інших місцевостях мідні денарії, що мали невелику вартість, майже не використовувалися. З огляду на це, можна припустити, що то були лише міські монети, призначені для обслуговування найдрібніших торгових операцій. На їх аверсі вміщувались літери “K”-“R”-“P” (“KAZIMIRUS REX POLONIAE”, тобто “Казимир король Польщі”), вміщені в обрамлення з чотирьох з’єднаних дуг. На звороті – зображення королівської корони. Метрологічні параметри мідних денаріїв мають досить широкі рамки. їх вага коливається від 0,395 до 1,475 г. Через брак джерел важко встановити співвідношення між мідним

Нумізматика   Шуст P. M.   §2. Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV   на початку XV ст

Грошик Казимира III. Срібло. Львів. 1353-1370

Денаріем та срібним грошиком. Імовірно, спочатку на грошик йшло 6, а згодом – 8 денаріїв. Загалом же масштаби монетної емісії на львівському монетному дворі за часів Казимира III були незначними, про що свідчить невелика кількість його грошиків та денаріїв у складі монетних скарбів.

Після смерті Казимира III у 1370 p., згідно з попередніми домовленостями, Людовік Угорський став королем Польщі. Відразу ж одним з головних завдань він поставив перед собою повернути до складу Угорщини Галицьку Русь, де вже міцно утвердилась польська адміністрація. Щоб приспати пильність краківських можновладців, він на перших порах особисто не втручався у галицькі справи і навіть припинив функціонування львівського монетного двору. Наступним кроком стало призначення намісником Королівства Русі у жовтні 1372 р. князя Владислава Опольського – вихідця з бічної гілки польської королівської династії П’ястів, що мало імпонувати краківським можновладцям. Крім того, новий намісник ще з дитинства був приятелем угорського короля і посідав важливі посади – палатина Угорщини та жупана Братислави. Намагаючись утвердити своє становище як самостійного правителя з усіма атрибутами спадкового монарха, він прийняв титул “князя, господаря і дідичного пана Русі на вічні часи”, видавав привілеї на право володіння землями, населення краю склало йому присягу на вірність тощо. Користувався Владислав і правом монетної регалії. Він відновив діяльність львівської монетарні, яка не працювала у 1370-1372 pp. Як і за часів Казимира III, основними номіналами, які тут карбували, були срібні грошики та неповновартісні мідні денарії, що виконували роль розмінної монети. Ареал їх використання надалі був обмежений Львовом та його найближчими околицями. Руські грошики Владислава Опольського, на відміну від монет Казимира ПІ та Людовіка Угорського, характеризуються великою кількістю типів.

У 1372 р. при виготовленні грошиків першого типу було використано штемпель реверса монет Казимира III зі зображенням герба Королівства Русі – лева і пропущеною літерою “N” у першому слові легенди – “MONETА”. На аверсі всіх типів цього номіналу вміщено ініціал правителя – літера “W” та кругова легенда “WLADISLAUS DUX” (“Владислав князь”). При цьому над ініціалом відсутнє зображення корони або князівської шапки, що може свідчити про певне обмеження суверенних прав Владислава Опольського. Найчисленнішими з руських грошиків цього володаря є монети з круговою легендою “MONETA RUSSIE” (“Монета Русі”) на реверсі, які випускалися у 1373-1376 pp. На підставі іконографічного аналізу обох типів грошиків можна стверджувати, що їхні штемпелі виготовлені одним майстром, який працював на монетному дворі ще за часів Казіміра III. У 1376-1378 рр., наприкінці першого періоду правління князя Владислава у Львові, змінився порядок розташування легенд аверса та реверса його грошиків. Навколо ініціала вміщується напис “MONETA RUSSIE”, а навколо лева – “WLADISLAUS DUX”. Метрологічний аналіз руських грошиків 1372-1378 рр. свідчить про доволі значну різницю ваги монет окремих типів. Так, для екземплярів першого типу вона становила близько 1,29 г, найбільш поширеного другого – майже 1,26 г, а останні емісії важили близько 1,16 г. При цьому проба монетного сплаву залишалася майже незмінною – близько 875-ї.

За Владислава Опольського мідні денарії львівського карбування іконографічно та метрологічно нагадували однотипні монети часів Казіміра III. На їх аверсі вміщено ініціал князя – літеру “W”, на реверсі – корону. Як і на срібних грошиках, ініціал не увінчаний короною або князівською шапкою. Незначна кількість відомих екземплярів (бл. 30 шт.) свідчить про незначні масштаби їх карбування.

Наприкінці 1378 р. Людовік Угорський дійшов висновку, що Владислав Опольський виконав поставлене перед ним завдання, тобто настав час передати галицькі землі під безпосереднє угорське управління. У грудні того ж року він призначив намісником Галицької Русі свого вельможу Емерика, а Владислав Опольський в обмін отримав далеко не рівноцінну Добжинську землю в Польщі.

Після підпорядкування галицьких земель безпосередньо угорському королю на львівському монетному дворі почали карбувати руські срібні грошики та мідні денарії від імені Людовіка Угорського. Через поспішність при здійсненні емісії використовували збережений штемпель реверса грошиків Владислава Опольського останнього типу. На їх аверсі вміщувався ініціал короля – літера “L” (“LODOVICUS”), навколо якого кругова легенда “LODVICI : R : UNGARIE” (“Людовік : король : Угорщини”). Однак незабаром було зроблено поправку, і всі наступні випуски грошиків випускались з реверсом, на якому вміщено зображення галицького гербового лева, навколо якого кругова легенда “MONETA : RUSSIE”. Середня вага цих монет значно нижча від випусків попередніх правителів Галицької Русі і становить близько 1,07 г. Мідні денарії Людовіка майже не відрізняються від монет цього номіналу, що випускалися за часів Казимира III та Владислава Опольського. Змінено лише ініціал володаря, і на аверсі з’явилася літера “L”.

Нумізматика   Шуст P. M.   §2. Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV   на початку XV ст

Грошик Людовіка Угорського. Срібло. Львів. 1379-1382

Нумізматика   Шуст P. M.   §2. Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV   на початку XV ст

Грошик Владислава Опольського. Срібло. Львів. 1372-1378

Після смерті Людовіка Угорського у 1382 р. польсько-угорські стосунки значно ускладнились. Краківські можновладці, які були противниками персональної унії з Угорщиною, відмовились визнати владу доньки Людовіка Марії і запросили на польський трон її молодшу сестру Ядвігу. Маючи політичні плани щодо Литви, поляки домоглися укладення у 1385 р. Кревської унії між Польщею та Великим князівством Литовським, а в наступному році відбувся шлюб королеви Ядвіги з великим князем Ягайлом. Водночас важливою постаттю політичного життя Центрально-Східної Європи знову став князь Владислав Опольський – на той час довірена особа угорської королеви Марії. Саме завдяки її сприянню йому вдалося вдруге встановити своє панування у Галицькій Русі. Впродовж 1386 р.-перших місяців 1387 p., скориставшись кризою політичної влади у Польщі та Угорщині, він утвердив своє незалежне становище на галицьких землях. Свідчення цього – випущена в той час на львівському монетному дворі серія руських грошиків. На них вміщено зображення сілезького орла – герба родового володіння князя Вєлюнського князівства та лева – герба Королівства Русі. Поєднання цих гербів мало підкреслити новий статус руських земель як спадкового володіння Владислава Опольського.

Такий розвиток справ навколо Галицької Русі не влаштовував польських правителів. Навесні 1387 р. збройні загони королеви Ядвіги, долаючи незначний опір вірних Угорщині та Владиславу Опольському військ, встановили польське панування над галицькими землями. Політичне врегулювання польсько-угорських суперечок навколо володіння галицькими землями продовжувалося ще декілька десятиліть. У 1398 р. угорський король Сігізмунд визнав право Владислава Ягайла на Галицьку Русь ще впродовж 16 років, а в 1412 р. його було продовжено на невизначений термін.

На час панування Владислава II Ягайла (1386-1434) припадає найбільш активний період функціонування львівського монетного двору епохи середньовіччя, який відновив свою діяльність близько 1389 р. За цього правителя відбулася поступова ліквідація автономного статусу Королівства Русі, що позначилося на оформленні карбованих у Львові монет. На їх аверсі замість ініціала короля – суверена галицьких земель – вміщено зображення орла – герба Польського Королівства, до складу якого вони були інкорпоровані у 1434 p., навколо якого кругова легенда “WLADISLAUS REX”. Зображення реверса руських грошиків залишалося незмінним – галицький лев оточений круговою легендою “MONETA RUSSIE”. Карбування цих монет, які широко використовувались у балканській та причорноморській торгівлі, мало значні масштаби і відбувалося впродовж тривалого часу. Метрологічні показники цих емісій поступово погіршувалися. Середня вага руських грошиків Владислава Ягайла становила близько 0,95 г. При цьому проба монетного сплаву залишалася високою – в межах 875-ї.

З метою наближення галицької монетної системи до польської 1399 р. розпочалося карбування так званих львівських півгрошів. Зовнішнє оформлення та метрологічні параметри цих монет суттєво відрізняли їх ВІД руських грошиків. Зображення та легенда аверса залишилися незмінними, а на реверсі замість лева Галицької Русі (лев стоїть на задніх лапах) вміщено герб міста Львова (крокуючий лев), навколо якого кругова легенда “MONETA LEMBURG”. Метрологічні показники львівських півгрошів відповідали тогочасним краківським емісіям цього ж номіналу, їх середня вага становила 1,55 г, а проба – близько 500-ї. Монетна стопа становила 220 львівських півгрошів з краківської вагової гривни срібла (197,68 г). Водночас стопа руських грошиків Владислава Ягайла містила 206 монет з вагової гривни. Це свідчить, що основним мотивом при запровадженні емісії львівських півгрошів були не фіскальні розрахунки, а політичні міркування, спрямовані на уніфікацію галицької та краківської монетних систем.

Нечисленні джерела не дають змоги в повному обсязі відтворити всі процеси, пов’язані з функціонуванням львівської монетарні – страшна пожежа 1381 р. знищила документи, що зберігалися у міському та князівському архівосховищах. І лише найдавніша зі збережених міських книг, що містить відомості за 1382-1889 pp., та інші акти дають змогу з’ясувати певні моменти. З неї довідуємося, що за правління Владислава Опольського львівською монетарнею керував монетарій Іван, а за Людовіка Угорського – монетарій Богдан. Обидва вони були заможними ремісни-ками-ювелірами, членами львівської вірменської громади.

Для повноцінного функціонування монетарні важливе значення мало безперебійне постачання достатньої кількості сировини. Відсутність власних покладів срібла, недостатня кількість старих зношених монет, які можна було перекарбувати, економічна недоцільність перекарбування празьких грошів змушували керівництво львівського монетного двору шукати шляхів завезення срібла з-за кордону, насамперед, з Трансільванії. Підтверджує це привілей молдавського господаря Олександра І Доброго, наданий львівським купцям у 1407 р. Він давав змогу безперешкодно перевозити срібло у злитках через Молдову до Львова і на Поділля. Привезене на монетний двір срібло майстер молотком розковував у листи однакової товщини. Наступним технологічним кроком було вирубування монетного кружка за допомогою кільцевого штампу з гострими краями. Після цього відбувався процес карбування монети за допомогою двох залізних штемпелів циліндричної або конічної форми – нижнього, який нерухомо закріплювався, та верхнього, що знаходився в руках монетарія. На львівській монетарні штемпелі переважно виготовлялися за допомогою пуансонів – залізних стержнів із загартованими робочими кінцями, на яких містились окремі елементи зображень – голова, лапи, хвіст лева, крапки, зірочки, літери тощо. З цих пуансонів майстер укладав зображення аверса та реверса монети. Через невелику площу її поверхні нерідко відбувалося зміщення окремих елементів зображення. І все ж дана технологія була більш прогресивною порівняно з технікою вирізування цілого штемпеля. Остання використовувалася лише для здійснення допоміжних операцій – виправлення дефектів та з’єднання зображень, відтиснутих пуансонами. Процес карбування монет завершувався їх загартуванням та зважуванням.

На даний час невідомими є документи, які б містили відомості про правовий статус львівського монетного двору. Аналіз записів у книгах прибутків міста не підтверджує надходження грошових податків від монетарні до міської каси. Це дає підстави стверджувати, що львівський монетний двір був власністю короля і прибутки від його функціонування були суттєвим додатком для завжди дефіцитного королівського бюджету. Відомо, що на завершальному етапі діяльності монетарні, у 1404-1408 рр., місто витрачало значні грошові суми на її відбудову після пожежі. У справах, пов’язаних з емісією монет у Львові, у 1408 р. до Кракова було відряджено львівського міського писаря Йоганна. Йому було доручено домогтися переведення монетарні під міську юрисдикцію, оскільки королівський двір не мав коштів для відновлення її роботи. Справа тягнулася декілька років. У1411 р. міські власті вирішили взяти монетний двір в оренду, виділивши для її реставрації значну на той час грошову суму – 100 кіп празьких грошів (6000 грошів). Однак навіть у скрутній фінансовій ситуації король не погодився з даною пропозицією. Львівська монетарня не відновила своєї діяльності, і після 1414 р. згадки про неї у письмових джерелах уже не трапляються.



Нумізматика – Шуст P. M. – §2. Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV – на початку XV ст