Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднана Німеччина (1990 р. – початок XXI ст.)
Християнсько-ліберально коаліція на новому етапі
2 грудня 1990 р. проходили перші парламентські вибори в об’єднаній Німеччині. Дві найбільші партії – ХДС/ХСС (43,8% голосів) і СДПН (33,5% голосів) досягли на них найнижчих виборних показників. Натомість ВДП отримала 11% голосів. Партія “Зелених” (4,8% голосів) і ПДС (0,3% голосів) не досягли у Західній Німеччині прохідного бар’єра, зате у Східній Німеччині “Союз 90/Зелені” отримали 6% голосів, а ПДС – 11,1%. Як наслідок ці партії також провели своїх депутатів до Бундестагу. За результатами виборів був створений новий коаліційний уряд ХДС/ХСС – ВДП. Федеральним канцлером знову став Г. Коль, віце-канцлером та міністром закордонних справ – Ганс-Дітріх Геншер, який 18 травня 1992 р. пішов у відставку. Віце-канцлером став Юрген Мьоллеман (ВДП), міністром закордонних справ – Клаус Кінкель (ВДП).
Головним завданням уряду у внутрішній політиці було здійснення системної трансформації у Східній Німеччині. У жовтні адміністративна система НДР була уніфікована з західнонімецькою: замість поділу на округи відновлено п’ять колишніх земель. 14 жовтня тут відбулися вибори до крайових парламентів. У Бранденбурзі перемогу здобули соціал-демократи, в інших чотирьох землях – християнські демократи.
Об’єднання в економічному сенсі означало, між іншим, збільшення ринку і чисельності населення приблизно на 30%, у той час як виробничий потенціал зріс лише на 8%. Реформування східнонімецької економіки передбачало її перехід на ринкові умови розвитку. Ці перетворення відбувалися шляхом приватизації підприємств на комерційній основі. Для реалізації приватизаційних програм було створене Опікунське відомство, до компетенції якого входила приватизація народних підприємств і створення умов для їх функціонування на базі принципів ринкового господарства. Опікунське відомство продавало підприємства та їхні підрозділи під зобов’язання здійснити інвестиції і забезпечити зайнятість. Приватизація у промисловості йшла досить повільно. Низька рентабельність підприємств, що підлягали продажу, стала перешкодою для залучення інвесторів. До березня 1991 р. було приватизовано лише 260 самостійних підприємств і 426 філій та цехів підприємств із 8 тисяч колишніх державних підприємств, які були у підпорядкуванні Опікунського відомства. Доволі успішно Опікунське відомство провело малу приватизацію. Невеликі магазини, кафе, майстерні тощо були вже до кінця 1992 р. повернені колишнім власникам чи їх спадкоємцям або продані на аукціонах за доступними для нових власників цінами.
Роль західнонімецького капіталу у приватизації була вирішальною. За даними на лютий 1992 р., із 6300 приватизованих підприємств лише у 332 випадках був присутній іноземний капітал.
Однак, попри значні труднощі та перешкоди, приватизація до кінця 1994 р. була в основному завершена і Опікунське відомство припинило свою діяльність.
У річищі трансформації східнонімецької економіки відбувалася і земельна реформа. Вона була спрямована на відновлення правових та економічних основ приватної власності на землю. Договір про об’єднання ФРН і НДР, а також закон “Про адаптацію сільського господарства” передбачали повернення земельних ділянок колишнім власникам або грошову компенсацію. У ході земельної реформи 90-х років власники земельних ділянок отримали право продавати свої наділи, здавати їх в оренду, передавати у спадок, дарувати, обмінювати на інші. За перші п’ять років проведення аграрної реформи земельний ринок набув динамічності. Щорічно площа сільськогосподарських угідь, що продавалися в нових федеральних землях, у період з 1991 по 1995 рр. зросла майже в чотири рази.
Федеральний уряд задля зрівняння різниць в економічному розвитку двох частин Німеччини вирішив вдатися до трансферту фінансових засобів до нових федеральних земель. Був створений цілий пакет правових регулювань, реалізація яких мала на меті фінансову підтримку перетворень у східних землях. Розмір фінансових засобів, перечислених до нових земель у 1991 – 1995 рр., сягнув величезної суми – близько 848 млрд марок. Окрім трансферу фінансових засобів федеральний уряд призначив великі грошові ресурси на соціальні виплати в нових землях.
Згідно з умовами економічного, валютного і соціального союзу, федеральний уряд прагнув до уніфікації рівня оплати праці в обох частинах Німеччини. У 1990 – 1995 рр. зарплати у Східній Німеччині були підвищені загалом із 34% до 72% від рівня заробітків у Західній Німеччині. Однак продуктивність східнонімецьких підприємств була майже наполовину менша ніж західнонімецьких. А це у висліді вело до зростання цін, збільшення інфляції, хвилі банкрутств східнонімецьких підприємств.
Значна частина східнонімецького виробництва не витримала конкуренції і зупинилася, внаслідок чого було ліквідовано понад 60% робочих місць. Уже в 1991 р. в нових федеральних землях виникло масове безробіття. У результаті рівень безробіття в колишній НДР у 1995 р. становив 15% робочої сили у Німеччині. Зростав показник безробіття і в цілій Німеччині, який у 1995 р. сягнув 9,3% робочої сили в країні.
Спроби реорганізації і модернізації східнонімецької промисловості виявилися малоефективними. Економічна консолідація спостерігалася лише в деяких регіонах, де традиційно існували сприятливі умови. До них належали насамперед Дрезден, Фрайбург, Ляйпціг, Хемніц, Плауен, Гера та Єна. Зростання інфляції спричинило зниження конкурентності німецького експорту, що разом із зростанням імпорту привело у 1991 – 1992 рр. до дефіциту в балансі поточного обороту. Цей несприятливий розвиток економічної ситуації збігся із зниженням кон’юнктури у світовому господарстві. У результаті в 1993 р. Федеративна республіка увійшла в чергову економічну рецесію. Валовий внутрішній продукт у цьому році знизився на 1,1%. Зниження промислового виробництва у західних землях було значною мірою обумовлене високою вартістю робочої сили. На початку 90-х років робоча година в ФРН у середньому вартувала 45 марок, тоді як в Японії – 30, в США – 24,8, Великій Британії – 22,8 марок. У поєднанні зі сплатами підприємств у соціальні фонди це спричинило збільшення собівартості продукції та зниження припливу іноземних інвестицій до німецької промисловості. У 1994 р. спостерігалося пожвавлення економічної кон’юнктури. Приріст валового внутрішнього продукту склав 2,9%.
Економічні труднощі значно ускладнили процес взаємної адаптації двох частин Німеччини, збудивши при цьому інші супутні негативні явища в суспільстві. Вже у перші роки возз’єднаної Німеччини вслід за ейфорією прийшли настрої розчарування, взаємної настороженості і роздратування. Десятиліття життя за різних суспільних систем, орієнтація на різні моделі соціальної поведінки і системи життєвих цінностей, психологічні особливості – все це суттєво утруднювало формування єдиної німецької нації. До цього додалася практика прихованої дискримінації східних німців із боку західнонімецьких підприємницьких і політичних середовищ. Уся нова ділова та адміністративна еліта східних земель походила переважно з колишньої території ФРН. У країні, таким чином, окреслився поділ населення на кращу за своїм становищем частину з колишньої ФРН (Wessi) і гіршу, з колишньої НДР (Ossi).
Попри ліквідацію берлінської стіни в країні зберігся психологічно-політичний поділ між окремими регіонами.
Парламентські вибори до Бундестагу, що проходили 16 жовтня 1994 р., засвідчили явне зниження суспільної довіри до урядових партій і зростання впливів опозиційних партій (за винятком ПДС) серед виборців. ХДС/ХСС отримали лише 41,5% голосів, ВДП -6,9% голосів, СДПН здобула 36,4% голосів, “Союз 90/Зелені” -7,35% голосів. Посткомуністична ПДС загалом по країні отримала 4,4% голосів, а в Східній Німеччині – 19,8% голосів, завдяки яким її депутати змогли знову увійти до Бундестагу. Показовим для розуміння зміни співвідношення політичних сил є такий факт: якщо в 1990 р. чисельна різниця між парламентською більшістю та опозицією становила 134 мандати, то після виборів у 1994 р. скоротилася до десяти мандатів.
Парламентські вибори, крім того, виявили зменшення асиметрії і збереження тенденції до деконцентрації партійної системи. За їх результатами був утворений новий коаліційний уряд ХДС/ХСС-ВДП, який знову очолив Г. Коль. Посади віце-канцлера і міністра закордонних справ обійняв К. Кінкель. Від травня 1994 р. посаду президента ФРН зайняв представник ХДС Роман Герцог.
У наступні роки християнським демократам не вдалося ні підняти свій рейтинг, ні випрацювати нову програму. Тривале перебування партії при владі (16 років) відзначалося водночас стабільністю керівного складу партії. Так, Г. Коль обіймав посаду голови партії чверть століття – з 1973 по 1998 р., а Вольфганг Щойбле очолював фракцію в парламенті десять років – з 1991 по 2000 р. Паралельно відбулася централізація влади в партії – всі важелі прийняття кадрових і управлінських рішень у 90-х роках у ХДС/ ХСС, у Федеральному уряді, у фракції, а часто й у коаліції, концентрувалися в руках Г. Коля та його найближчого оточення: голови фракції В. Щойбле, Генерального секретаря ХДС Петера Гінтце, голови ХСС Тео Вайгеля. Авторитет Г. Коля, із яким у християнських демократів пов’язувалася ціла епоха, був непохитний не лише всередині партії; його персона уособлювала досягнення ХДС/ХСС в очах всієї громадськості. Однак вже перед виборами 1994 р. фактор Г. Коля як творця об’єднання почав електорально вичерпуватися. Під владно-політичним оглядом створення єдиного центру прийняття рішень значно посилювало становище партії в структурах влади; представники партії діяли злагоджено й у фракції, і в Федеральному уряді. Але з позицій забезпечення внутрішньопартійної демократії зв’язок верхів партії з низовими організаціями і формування на цій основі рішень опинилися під загрозою, що спричинило не лише відхід членів, але й призводило до значних електоральних втрат.
По-іншому проходив внутрішньопартійний розвиток у СДПН. Три поразки поспіль на парламентських виборах спричинили в партійному середовищі стан перманентного пошуку харизматичного лідера і кандидата на посаду Федерального канцлера. За період із 1990 по 1998 рр. змінилося п’ять керівників партії та три голови парламентської фракції. Ні кандидат на посаду Федерального канцлера Оскар Лафонтен (1990), ні претендент на цей же пост Рудольф Шарпінг (1994) не змогли здобути необхідної підтримки у виборців і відкрити соціал-демократам шлях до урядової влади.
Зовнішня політика Федеративної республіки постала на початку 90-х років перед новими великими викликами. Із здобуттям цілковитого державного суверенітету 3 жовтня 1990 р. зросла також її відповідальність, якої вона не відчувала під час холодної війни, перебуваючи в тіні наддержав. У час важливих політичних рішень світового значення і краху повоєнного європейського порядку, основні прикмети якого – конфлікт між Сходом і Заходом та поділ Німеччини – вже більше не існували, Німеччина знову зайняла своє традиційне геополітичне серединне положення в центрі Європи.
В умовах фундаментальної зміни майже всіх чинників, що мали вплив на систему міжнародних відносин, Федеративна республіка залишалася вірною дотеперішній своїй лінії. У зовнішній політиці вона надалі дотримувалася принципів, що існували до 1989 р.: розвиток європейської інтеграції з особливим акцентом на німецько-французькій співпраці, збереження трансатлантичних відносин із США та активна стабілізаційна політика стосовно Східної Європи і Росії. В центрі, як і раніше, стояло зміцнення європейської спільноти та НАТО.
Зростання ролі возз’єднаної Німеччини у міжнародних справах наочно виявилося вже на початку 90-х років. Під час війни у Перській затоці (січень – лютий 1991) Бонн, з огляду на конституційно-політичні обмеження стосовно використання Бундесверу за межами ФРН, відмовився надіслати своїх військовиків для участі у воєнній операції під егідою ООН. Зате уряд ФРН взяв на себе значну частку фінансування цієї воєнної акції. Ще більшу самостійність Федеральний уряд продемонстрував у момент початку розпаду Югославії, коли у грудні 1991 р., всупереч спротиву Франції, Великої Британії та США, зважився па визнання державної незалежності Словенії та Хорватії, які вийшли зі складу СФРЮ. ФРН, дотримуючись певної обережності, брала участь у подальших миротворчих заходах ООН. У 1992 р. німецькі санітарні відділи були надіслані до Камбоджі; наступного року зв’язківці, санітари та сапери з ФРН брали участь у миротворчій акції “голубих шоломів” ООН у Сомалі. Врешті Федеральний конституційний суд 12 липня 1994 р. прийняв рішення, яким визнавав правомірною участь Бундесверу в гуманітарних та військових акціях поза межами території країн НАТО. Після цього Федеративна республіка дістала можливість широкої участі в різних формах діяльності, спрямованої на зміцнення міжнародної безпеки. Так, вже невдовзі, 6 грудня 1995 року, Бундестаг більшістю голосів ухвалив рішення про скерування відділів Бундесверу до складу військових частин НАТО, які здійснювали миротворчу акцію у Боснії та Герцеговині.
Разом із тим Німеччині випала провід на роль у стабілізації Східної Європи. Федеральний уряд у своїй різноплановій діяльності надавав допомогу у зміцненні демократії, піднесенні економіки та поліпшенні життєвих умов у країнах Центрально-Східної Європи. Федеративна республіка стала одним із найважливіших торговельних партнерів країн регіону. Безумовним пріоритетом східного напрямку зовнішньої політики об’єднаної Німеччини став конструктивний формат відносин із Росією. Важливе значення для цього мав візит Г. Коля до Москви в грудні 1992 р. У серпні 1994 р. було завершено виведення російських військ із Німеччини.
Німеччина однією з перших західних держав уже 26 грудня 1991 року визнала незалежність України. А 17 січня 1992 року між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. 18 лютого посол ФРН у Києві Геннеке фон Бассевітц вручив свої вірчі грамоти й став першим послом іноземної держави в Україні. 16 березня розпочало свою роботу посольство України в Бонні. яке очолив Юрій Костенко. Між обома країнами розвивається широкомасштабна співпраця в політичній, економічній, військовій, культурній, освітній, науковій галузях. Виразним індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити найвищого керівництва держав. У липні 1995 р. відбувся візит Президента України Леоніда Кучми до ФРН. На початку вересня 1996 р. Київ відвідав Федеральний канцлер Г. Коль.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 8. Німеччина Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Федеративна Республіка Німеччина (1949 – 1989) Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Початок холодної війни Повоєнна політична мала була відображенням нового співвідношення сил у світі. З закінченням війни настав кінець традиційній рівновазі європейських держав: Велика Британія і Франція були ослаблені, Німеччина та Італія зазнали поразки. Перемоги досягнуто головно завдяки воєнним успіхам нових наддержав – США та СРСР. Таким чином, замість європейської системи великодержав постала загальна світова система, хоча на перших […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Християнсько-ліберально коаліція на новому етапі Християнсько-ліберально коаліція на новому етапі 2 грудня 1990 р. проходили перші парламентські вибори в об’єднаній Німеччині. Дві найбільші партії – ХДС/ХСС (43,8% голосів) і СДПН (33,5% голосів) досягли на них найнижчих виборних показників. Натомість ВДП отримала 11% голосів. Партія “Зелених” (4,8% голосів) і ПДС (0,3% голосів) не досягли у Західній Німеччині прохідного бар’єра, зате у […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Червоно-зелена” коаліція” Кульмінаційним моментом у розвитку партійно-політичної системи об’єднаної Німеччини були вибори 1998 р. Правляча коаліція партій ХДС/ХСС – ВДП підходила до виборів ослабленою; давалися взнаки труднощі в процесах інтеграції двох частин Німеччини і негаразди в соціально-економічній політиці уряду. Позиції СДПН під час виборної кампанії були значно сильнішими. Це був історичний шанс для партії змінити свій багаторічний […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряд Л. Ергарда 16 жовтня 1963 р. місце К. Аденауера на посаді канцлера зайняв Людвіг Ергард (ХДС). Віце-канцлером і міністром загально-німецьких справ став лідер ВДП Еріх Менде, зовнішньополітичне відомство знову очолив Г. Шрьодер. У програмній декларації, запропонованій Бундестагові через два дні, Л. Ергард заповів продовження внутрішньої та зовнішньої політики попереднього уряду. Попервах канцлер мав намір зосередитися, передусім, на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія па початку XXI ст У травні 2001 року на парламентських виборах переміг правоцентристський блок “Дім свобод” (La Casa delle Liberta) на чолі з партією С. Берлусконі “Вперед, Італіє! (45,4%). Друге місце зайняв блок “Олива” (35%, із 2004 р. блок трансформовано в “Союз олива” – Uniti ne – у складі 4 партій), на третій позиції – ПКВ (5%). Після 1995 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія у 90-ті роки XX ст Політична система країни відзначалася нестабільністю, що перейшла у спадок від попередніх десятиліть. Упродовж двох десятиріч усі парламентські вибори (1972, 1976, 1979, 1983, 1987) відбувалися достроково. Наполегливішими ставали вимоги реформи політичних інститутів, внесення змін до конституції. Праві висували ідею сильної авторитарної влади. Ліві в особі ІСП пропонували встановлення президентської республіки, що передбачало вибори глави держави прямим […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Новий лібералізм Наприкінці XX ст. перед людством постали нові виклики: економічна глобалізація, індивідуалізм, структурні зміни на ринку праці та в процесах виробництва, інформатизація суспільства тощо. Зміни в суспільно-політичному та економічному розвитку людства спричинили появу “нового лібералізму”. Його головною метою стало забезпечення належних умов для динамічного та вільного розвитку суспільства, збереження і поширення можливостей громадян, зміцнення їхньої свободи […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління Е. Гонеккера З травня 1971 р. В. Ульбріхт був звільнений за “власним проханням” із посади Першого секретаря ЦК СЄПН, ставши почесним головою партії. Його місце зайняв Еріх Гонеккер. Новий керівник партії свого часу очолював Вільну німецьку молодь, а від 1958 р. був членом Політбюро і секретарем ЦК СЄПН. Очолюване Е. Гонеккером керівництво відмовилося від окремої лінії в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Велика коаліція” У результаті позачергових парламентських виборів 18 вересня 2005 р. склалася “натова ситуація” між двома коаліційними таборами: ні ХДС/ХСС-ВДП, ні СДПН-“Союз 90/ Зелені” не отримали необхідної більшості депутатських мандатів для формування уряду. ХДС/ХСС набрали 35,2% голосів (226 мандатів), СДПН – 34,3% голосів (222 мандати), ВДП – 9,8% голосів (61 мандат), “Союз 90/Зелені” – 8,1% голосів (51 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Проблеми екології і “зелені” У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Іспанія на початку XXI ст Незважаючи на загалом позитивні зрушення в економічному та політичному розвитку країни, в іспанському суспільстві наростали опозиційні настрої проти правлячої партії, головним чином пов’язані з її зовнішньополітичним курсом. 15 лютого 2003 р. близько 1 млн осіб у Мадриді та такої ж кількості в Барселоні зібралися на демонстрацію, протестуючи проти війни в Іраку. Ці виступи за розмахом […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Поділ Німеччини Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнна політична мапа Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 1. Міжнародні відносини Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Урядова політика періоду “національної солідарності” (1976 – 1979) На парламентських виборах у червні 1976 р. рекордну кількість голосів виборців отримала ІКП – 34,4%. Хоча перемога ХДП залишилася незаперечною (38,7%), але результат виборів показав зростання впливів комуністів у суспільстві. ІСП здобула 9,6%. Мінімальний розрив між двома провідними політичними силами засвідчив чергові труднощі при формуванні парламентської більшості. Можливість створити центристську коаліцію відпала; лівоцентристська більшість виглядала […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Франція наприкінці XX – на початку XXI ст Невдачі у проведенні внутрішньої політики призвели до посиленої критики уряду М. Рокара й президент Ф. Міттеран у 1991 р. звільнив його з посади і вперше в історії Франції призначив прем’єр-міністром жінку – Едіт Кресон, яка відзначалася своєю енергійною діяльністю в Соціалістичній партії, займала в уряді М. Рокара пост міністра з європейських справ. Окремі запропоновані нею […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди Народної партії (1996 – 2004) На дострокових парламентських виборах 1996 р. перемогу з невеликим відривом отримала Народна Партія (38,5%), соціалісти посіли друге місце (37,5%). Стабілізація в країні, процеси модернізації та інтеграція країни в Європу – фактори, які пояснюють перемогу правих. Іспанці повернулися до традиційних консервативних цінностей. Новий уряд був створений завдяки домовленості з автономістськими партіями Каталонії, Краю Басків, Канарських островів. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціалісти і державна влада. Комуністичний рух Незважаючи на нові проблеми економічної глобалізації та єдиного інформаційного суспільства терміни “ліві” і “праві” є прийнятними для визначення різних політичних менталітетів. Загалом “ліві” відрізняються від політичних позицій “правих” щодо політичної програми модернізації, соціальної справедливості та глобалізації. З 1970-х років з’явилися ознаки розколу “лівих” на традиціоналістів та представників альтернативного політичного крила. В той час, як лівий […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ера Аденауера” (1949 – 1963) Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розвиток держави на зламі XX – XXI ст Новим прем’єр-міністром Канади у результаті жовтневих виборів 1993 р. став досвідчений політик, франкоканадець за походженням Жан Кретьєн (1993 – 2003). Народившись у багатодітній сім’ї (19 дітей), він здобув грунтовну юридичну освіту, в 1977 р. став першим франкоканадцем, що посів пост міністра фінансів країни, а протягом 1980 – 1982 рр. виконував функції міністра юстиції та генерального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Під владою держав-переможниць Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Консерватори при владі З середини 1970-х рр. консервативні партії в країнах Заходу змінили свою політичну стратегію, що було зумовлено економічними негараздами. Пропагуючи оновлення системи господарювання, консервативний реформізм з’явився у Канаді значною мірою як наслідок кризи неокейнсіанства. Виявилося, що можливості втручання держави у ринкові відносини досить обмежені. До того ж, актуальними стали питання законності і порядку, відродження моральних цінностей. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди ІСРП (1982 – 1996) Перемогу здобули соціалісти (48,4% голосів), отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах Кортесів, а друге місце дісталося об’єднанню іспанських правих – Народному альянсу. Фактично після виборів 1982 р. в Іспанії склалася біполярна політична система, представлена двома партіями – ІСРП та НА (СДЦ оголосив про свій саморозпуск у лютому 1983 р.). В ієрархії мотивів, що спонукали […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Постання двох німецьких держав Окупаційна політика Москви спричинила разом з тим наростання взаємної недовіри і напруженості у стосунках між державами – переможницями. На них значною мірою позначалися різні підходи держав до економічних проблем політики у німецькому питанні. Хоча у Потсдамі не йшлося про можливість в найближчій перспективі політичної єдності Німеччини, учасники конференції передбачали все ж створення центральних німецьких управлінь […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 7. Франція Франція в роки Тимчасового режиму і Четвертої республіки З початком визволення Франції з-під німецької окупації влітку 1944 р. в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду ввійшли представники двох найбільших організацій руху Опору – деголівського Французького Комітету Національного Визволення і Національної Ради Опору, де переважали комуністи та соціалісти. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...