Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Міжнародний тероризм
У другій половині XX ст. новим чинником міжнародного життя став політичний тероризм – специфічна тактика політичної боротьби, що полягає в систематичному використанні ідеологічно вмотивованого насилля. Для залякування населення, а також здійснення тиску на органи державної влади з метою прийняття ними вигідних для терористів політичних рішень, порівняно нечисленні групи бойовиків вчиняли напади на відомих політиків, громадських діячів, представників сил правопорядку, армії тощо. Часто-густо мішенню терористів ставали цивільні об’єкти та випадкові люди. Така тактика мала своєю ціллю примусити владу піти на поступки терористам у певних, як правило, політичних питаннях. Особливістю терористичного фактора в міжнародній політиці є його спонтанність та непередбачуваність. Оскільки терористичні акти планують та здійснюють порівняно невеликі групи людей, які не підпорядковуються загальноприйнятим політичним та етичним нормам і перебувають поза контролем відповідальних політиків, тероризм є винятково деструктивним фактором міжнародної політики.
Терористичні методи боротьби ще у першій половині XX ст. широко застосовували представники революційних та національно-визвольних рухів. Після завершення Другої світової війни таку форму тиску на уряди колоніальних держав початково використовували політичні організації недержавних народів, які боролися за свою національну незалежність. Найбільщого резонансу у перші повоєнні десятиліття набрали терористичні акти, вчинені палестинськими євреями у боротьбі із британською мандатною адміністрацією (організації “Іргун Цвай Леумі” та “Штерн ганг”, 1945 -1948 рр.), а також терористична діяльність арабських націоналістів та французьких ультраправих під час національно-визвольної війни в Алжирі (алжирський Фронт національного визволення та французька Таємна військова організація, 1958 – 1961 pp.).
Упродовж 1970-х – 1980-х pp. у Західній Європі до терористичних актів вдавалися бойовики баскської сепаратиської організації “Еускаді та Аскатасуна” (ЕТА), Ірландської республіканської армії (ІРА), а також фракцій, які вийшли із ІРА й відмовилися підтримати досягнуті угоди про припинення вопію: “Тимчасова ІРА”, Ірландська армія продовження боротьби та Ірландська національно-визвольна армія. Спорадичні теракти вчиняли корсиканські сепаратисти, які вимагали проголошення незалежності острова від Франції.
Від 1967 р. терористичні методи в своєму протистоянні з Ізраїлем почали використовувати Рух національного визволення Палестини (ФАТХ) та Організація визволення Палестини (ОВП). Найбільш поширеним видом терористичних нападів палестинських бойовиків стали викрадення літаків та взяття заручників. Упродовж 1968 – 1973 pp. ісламські терористичні організації вчинили в різних країнах світу близько 500 терористичних актів. Після низки терактів, які, отримавши значний міжнародний розголос, погіршили імідж палестинського національного руху, у 1974 р. керівник ОВП Ясір Арафат оголосив про те, що організований палестинський рух надалі відмовляється від використання тероризму як методу політичної боротьби. Проте, палестинські терористичні атаки проти ізраїльтян не припинилися, оскільки в 1971 -1973 pp. з’явилися палестинські терористичні організації Алі Саламеха (“Чорний вересень”) та Абу Нідаля (“ФАТХ Революційна рада”), котрі оголосили, що не підкорятимуться керівництву ОВП.
У 1980-х pp. радикальну антиізраїльську позицію зайняли створений Сеїдом Мухаммедом Гусейном Фадлаллою в 1982 p., після ізраїльського вторгнення в Ліван, рух “Хезболлах” та заснований Ахмедом Ясіном у грудні 1987 р. Ісламський рух опору (ХАМАС). Військовим крилом останнього стали “Бригади Ізетдіна аль-Касема”. Головним противником обох радикальних ісламістьких рухів є Ізраїль, однак під час перебування в Лівані американського військового контингенту, “Хезболлах” вчиняв теракти й проти американців. У жовтні 1983 р. водій-самогубця на вантажівці з вибухівкою таранив казарму американських морських піхотинців у Бейруті, внаслідок чого загинула 241 особа.
Вплив обох організацій, які продовжують існувати до сьогодні, є надзвичайно великий. Улітку 2006 р. рух “Хезболлах” спровокував збройний конфлікт із Ізраїлем, унаслідок якого ізраїльська армія упродовж місяця вела бойові дії на ліванській території, хоча уряд у Бейруті офіційно заявив, що Ліван не воює проти ізраїльтян. Обстрілюючи ізраїльську територію саморобними ракетами, у кінці 2008 р. аналогічний конфлікт спровокував ХАМАС. Незважаючи на такі деструктивні дії, рух “Хезболлах” користується підтримкою значної частини населення Лівану, подібно як і ХАМАС підтримують більшість палестинських мешканців сектора Гази.
Упродовж 1980-х рр. терористичні акти вчиняли представники багатьох недержавних народів, які вимагали створення незалежних держав: сикхи (Індія), таміли (Шрі-Ланка, Індія), курди (Туреччина), уйгури (Китай), вірмени (Австрія, Франція, Швейцарія, СРСР) та ін.
У різні періоди часу терористичну боротьбу цілої низки сепаратистських та національних рухів таємно підтримували країни прокомуністичної та антизахідної орієнтації. Найпоширенішими формами такої підтримки були: надання політичного притулку звинуваченим у терористичній діяльності, таємне фінансування терористів, продаж їм зброї та спорядження, створення на своїй території вишкільних таборів, у яких могли навчатися бойовики-терористи з-за кордону. Звинувачення в існуванні таких таборів у різний час висувалися Сирії, Алжиру, Ірану, Лівії. Особливо гостро розвивалася конфронтація між США та Лівією, яку на початку 1980-х рр. президент США Рональд Рейган звинуватив у підтримці міжнародного тероризму. У ніч проти 19 квітня 1986 р. авіація США здійснила авіаналіт на лівійську територію, завдавши удару по важливих об’єктах, включно із резиденцією лідера країни полковника Муамара Каддафі, який, щоправда, вцілів. Західні спецслужби стверджували, що помстою лівійців став вибух американського авіалайнера над шотландським містечком Локербі, який стався у грудні 1988 р. (270 жертв). На звинувачену в організації вибуху Лівію було накладено міжнародні економічні санкції, умовою скасування яких оголошено видачу підозрюваних у організації вибуху. Після тривалого протистояння зі США, у вересні 2003 р. Лівія видала підозрюваних для міжнародного суду й погодилася заплатити велику матеріальну компенсацію родичам жерта
Після розпаду Радянського Союзу та припинення ідеологічно вмотивованої підтримки Москвою радикальних недержавних рухів в інших країнах, характер терористичної загрози для міжнародної безпеки змінився. На перший план вийшли радикальні ісламістські угруповання, які виступають загалом проти західного світу, й особливо проти США й Ізраїлю.
Потужним терористичним угруповуванням, яке заявило про себе в 1990-х рр., стала створена 1988 р. Усамою бен Ладеном організація “Аль-Каїда”. Оголосивши своїм ворогом увесь Західний світ, котрий нібито свідомо і зумисно руйнує традиційну ісламську культуру та провадить антиарабську політику, “Аль-Каїда” здійснила низку масштабних терористичних актів, більша частина яких була спрямована проти США. У лютому 1998 р. Усама бен Ладен оголосив про створення “Ісламського світового фронту боротьби проти євреїв та хрестоносців”, заявивши, що Західний світ оголосив новий хрестовий похід проти ісламу. Крім “Аль-Каїди” до цього об’єднання увійшли організації “Аль-Джама аль-Ісламійя” (Єгипет), “Аль-Джихад” (Єгипет), “Харакат уль-Ансар” (Кашмір, Індія), “Талібан” (Афганістан) та ін. На заклик свого керівника члени “Аль-Каїди” розпочали кампанію терористичних нападів на американські військові об’єкти та дипломатичні представництва. Найбільшими серед таких нападів були вибухи бомб 25 червня 1998 р. на базі ВПС США в Дахрані (Саудівська Аравія) (19 убитих і 300 поранених), 7 серпня 1998 р. біля американських посольств у Найробі (Кенія) та Дарес-Саламі (Танзанія) (242 вбитих і близько 5000 поранених), 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку та Вашингтоні (США) (3000 вбитих). Крім цього “Аль-Каїда” фінансувала й надавала різноманітну підтримку мусульманським терористам та повстанцям у Алжирі, Боснії, Еритреї, Ємені, Індії, Косово, Пакистані, Сомалі тощо.
У відповідь на терористичні акти, вчинені в США 11 вересня 2001 р., президент Дж. Буш-молодший закликав міжнародне співтовариство до об’єднання зусиль у глобальній антитерористичній
Кампанії, яка, за його задумом, мала б закінчитися ліквідацією міжнародного тероризму як явища. Першим етапом цієї кампанії стала військова операція в Афганістані, яку США здійснили спільно зі своїми союзниками із НАТО, проте без санкції ООН. У листопаді 2001 р. владу руху “Талібан” в Афганістані було повалено, після чого в країні створено дружній до США уряд Хаміда Карзая. Проте головної мети операції, – арешту Усами бен Ладена, здійснити не вдалося. Геополітичним наслідком початку війни зі світовим тероризмом стало покращення американо-російських відносин. У ході війни 2001 р. в Афганістані Росія надала значну допомогу США та союзним їй військам “Північного альянсу”. Своєю чергою Вашингтон припинив критику російської влади за порушення прав людини в Чечні.
Після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США та військової операції у Афганістані “Аль-Каїда” здійснила внутрішню реорганізацію. Організаційна структура була децентралізована, окремі ланки “Аль-Каїди” почали самостійно планувати та здійснювати терористичні напади. У наступні роки терористична організація зуміла завдати кілька дошкульних ударів: вибух на залізничній станції Аточа (2004) тощо. “Аль-Каїда” володіє значними фінансовими ресурсами, які поповнюються завдяки приватним пожертвуванням заможних мусульман та ісламських фондів, а також прибуткам від нелегальної торгівлі. Загальні інвестиції цієї терористичної організації оцінюються в сотні мільйонів доларів. Усама бен Ладен, який переховується у невідомому місці, періодично виступає із публічними заявами, які оприлюднюються у аудіо – або відеозаписах арабськими телеканалами. У своїх заявах керівник “Аль-Каїди” погрожує США та їх союзникам масштабними терактами. Навесні 2004 р., після вибухів на станції Аточа в Мадриді, до яких, як уважалося, була причетною “Аль-Каїда”, Усама бен Ладен виступив із заявою, в якій звинуватив США у дестабілізації світової політики й запропонував європейським країнам укласти перемир’я із мусульманськими терористами, проте пропозиція була відкинута.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Іспанія на початку XXI ст Незважаючи на загалом позитивні зрушення в економічному та політичному розвитку країни, в іспанському суспільстві наростали опозиційні настрої проти правлячої партії, головним чином пов’язані з її зовнішньополітичним курсом. 15 лютого 2003 р. близько 1 млн осіб у Мадриді та такої ж кількості в Барселоні зібралися на демонстрацію, протестуючи проти війни в Іраку. Ці виступи за розмахом […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія па початку XXI ст У травні 2001 року на парламентських виборах переміг правоцентристський блок “Дім свобод” (La Casa delle Liberta) на чолі з партією С. Берлусконі “Вперед, Італіє! (45,4%). Друге місце зайняв блок “Олива” (35%, із 2004 р. блок трансформовано в “Союз олива” – Uniti ne – у складі 4 партій), на третій позиції – ПКВ (5%). Після 1995 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 7. Франція Франція в роки Тимчасового режиму і Четвертої республіки З початком визволення Франції з-під німецької окупації влітку 1944 р. в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду ввійшли представники двох найбільших організацій руху Опору – деголівського Французького Комітету Національного Визволення і Національної Ради Опору, де переважали комуністи та соціалісти. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Протистояння блоків На рубежі 40 – 50-х років міжнародна ситуація різко загострилася, холодна війна сягнула апогею. У 1949 р. Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. У радянському керівництві вважали неможливим тривале співіснування соціалістичної системи з іншим суспільним ладом. Сталін не лише не хотів пом’якшувати чи зупиняти конфлікт із західним світом, а, навпаки, свідомо загострював його. Не […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Музика Музична культура другої половини XX ст. була представлена класичним та популярним напрямками. Серед композиторів класичного напрямку другої половини XX ст. найвідомішими були Леонард Бернштайн (1918 – 1990) та Бенджамін Бріттен (1913 – 1976). Л. Бернштайн писав камерну та симфонічну музику, викладав музику в Гарвардському університеті, багато концертував світом. Упродовж 1959 – 1969 рр. він диригував […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Література Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 – 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ВСТУП Пропоноване читачеві видання являє собою хронологічно безпосереднє продовження виданого у 2005 р. навчального посібника “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918 – 1945 рр.” Праця присвячена розвиткові країн означених регіонів у наступний історичний період, що охоплює час від закінчення Другої світової війни по перші роки XXI ст. При окресленні хронологічних рамок опису автори […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Освіта 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Театр Театральне мистецтво другої половини XX ст. розвивалося у кількох напрямках. Поряд із класичним театром, у 1950-х рр. з’явилися нові течії театрального мистецтва, представники яких шукали неконвенційні засоби мистецького виразу. Початковою загальною назвою руху за реформування театру був “альтернативний театр”, згодом із нього почали виділятися окремі течії. Запропонована критиками та пресою назва “альтернативний театр” є умовною, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Урядова політика періоду “національної солідарності” (1976 – 1979) На парламентських виборах у червні 1976 р. рекордну кількість голосів виборців отримала ІКП – 34,4%. Хоча перемога ХДП залишилася незаперечною (38,7%), але результат виборів показав зростання впливів комуністів у суспільстві. ІСП здобула 9,6%. Мінімальний розрив між двома провідними політичними силами засвідчив чергові труднощі при формуванні парламентської більшості. Можливість створити центристську коаліцію відпала; лівоцентристська більшість виглядала […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Архітектура У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 – 1956 рр. відбулося п’ять зібрань цього форуму […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 8. Німеччина Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Консерватори при владі З середини 1970-х рр. консервативні партії в країнах Заходу змінили свою політичну стратегію, що було зумовлено економічними негараздами. Пропагуючи оновлення системи господарювання, консервативний реформізм з’явився у Канаді значною мірою як наслідок кризи неокейнсіанства. Виявилося, що можливості втручання держави у ринкові відносини досить обмежені. До того ж, актуальними стали питання законності і порядку, відродження моральних цінностей. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Поділ Німеччини Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Хвиля міграцій Одним із наслідків війни було біженство – масовий відхід людей з місць свого проживання. Після Першої світової війни держави-переможниці при визначенні державних кордонів, меж областей брали до уваги етнічний принцип. При цьому намагалися враховувати бажання груп населення, доля яких вирішувалася. Хоча у своїх рішеннях вони не змогли уникнути деяких несправедливих розв’язок, які суперечили задекларованому принципові […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Франція наприкінці XX – на початку XXI ст Невдачі у проведенні внутрішньої політики призвели до посиленої критики уряду М. Рокара й президент Ф. Міттеран у 1991 р. звільнив його з посади і вперше в історії Франції призначив прем’єр-міністром жінку – Едіт Кресон, яка відзначалася своєю енергійною діяльністю в Соціалістичній партії, займала в уряді М. Рокара пост міністра з європейських справ. Окремі запропоновані нею […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Велика коаліція” У результаті позачергових парламентських виборів 18 вересня 2005 р. склалася “натова ситуація” між двома коаліційними таборами: ні ХДС/ХСС-ВДП, ні СДПН-“Союз 90/ Зелені” не отримали необхідної більшості депутатських мандатів для формування уряду. ХДС/ХСС набрали 35,2% голосів (226 мандатів), СДПН – 34,3% голосів (222 мандати), ВДП – 9,8% голосів (61 мандат), “Союз 90/Зелені” – 8,1% голосів (51 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Покарання воєнних злочинців та колаборантів Однією з найгостріших проблем, яка стояла перед переможцями, було питання як вчинити з тими, хто розв’язав війну і спричинив для Європи та світу нечувану катастрофу. Заклики до покарання переможених лунали вже після багатьох воєн; після Першої світової війни знайшла широку підтримку вимога притягнути до кримінальної відповідальності німецького імператора Вільгельма II. Друга світова війна не відповідала […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ЧАСТИНА II. КРАЇНИ ЗАХОДУ Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах колоніальної системи Друга світова війна, глобальна з огляду на її масштаби та наслідки, значною мірою спричинилася до цілковитого зламу відносин між західноєвропейськими колоніальними державами і територіями, над якими вони панували. Закінчення війни стало сигналом для розгортання потужного національного руху в країнах Азії. Та видима легкість, з якою Велика Британія і Франція домінували на морях та у своїх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Держава добробуту До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціальні трансформації У ситуації загального оптимізму, пов’язаного із закінченням війни, демобілізацією чоловіків та успішною відбудовою економіки у країнах Заходу різко зросла народжуваність – “бейбі-бум”. Скажімо, якщо у 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, у 1940-х рр. – 32 млн, то лише за один 1950 р. – понад 3,5 млн (з тенденцією до зростання). Втім, уже […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Новий лібералізм Наприкінці XX ст. перед людством постали нові виклики: економічна глобалізація, індивідуалізм, структурні зміни на ринку праці та в процесах виробництва, інформатизація суспільства тощо. Зміни в суспільно-політичному та економічному розвитку людства спричинили появу “нового лібералізму”. Його головною метою стало забезпечення належних умов для динамічного та вільного розвитку суспільства, збереження і поширення можливостей громадян, зміцнення їхньої свободи […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Проблеми екології і “зелені” У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія у 90-ті роки XX ст Політична система країни відзначалася нестабільністю, що перейшла у спадок від попередніх десятиліть. Упродовж двох десятиріч усі парламентські вибори (1972, 1976, 1979, 1983, 1987) відбувалися достроково. Наполегливішими ставали вимоги реформи політичних інститутів, внесення змін до конституції. Праві висували ідею сильної авторитарної влади. Ліві в особі ІСП пропонували встановлення президентської республіки, що передбачало вибори глави держави прямим […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Політика лівоцентристських урядів (1963 – 1976) Незавершеність демократичних реформ, піднесення страйкового руху, перманентні урядові кризи спричинили зміну політичного курсу ХДП у напрямку її співпраці з партіями лівого спрямування, включаючи ІСП. Остання вказувала на “кризу моделі реального соціалізму”, практично вилучила з програми соціалістичні цілі. ІСП взяла курс на відмову від ролі опозиційної партії, якою виступала спільно з ІКП від 1947 р. На […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряд Л. Ергарда 16 жовтня 1963 р. місце К. Аденауера на посаді канцлера зайняв Людвіг Ергард (ХДС). Віце-канцлером і міністром загально-німецьких справ став лідер ВДП Еріх Менде, зовнішньополітичне відомство знову очолив Г. Шрьодер. У програмній декларації, запропонованій Бундестагові через два дні, Л. Ергард заповів продовження внутрішньої та зовнішньої політики попереднього уряду. Попервах канцлер мав намір зосередитися, передусім, на […]...