Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ера республіканців” (1981 – 1902)
У січні 1981 р. Рональд Рейган приступив до виконання своїх обов’язків у 70-річному віці (став активним діячем Республіканської партії у 60-ті роки, у 1966 і 1970 рр. обирався губернатором штату Каліфорнія, у 1968 і 1976 рр. прагнув домогтися висунення своєї кандидатури в президенти, але не одержав підтримки на з’їздах республіканців).
Р. Рейган став президентом у час, коли країна переживала гостру економічну кризу, що супроводжувалась інфляцією. Тому в ділянці внутрішньої політики президент поставив своєю найголовнішою метою докорінне оновлення розладнаної економіки. Р. Рейган висунув свою економічну програму під назвою “Новий порядок для Америки: програма відновлення економіки”. Газети придумали Для неї свої назви: “рейганоміка” і навіть “рейганівська революція”. Основною метою цієї програми було приборкання інфляції, зменшення безробіття, виведення економіки з застою, поступове збалансування державного бюджету. Поставленої мети Р. Рейган мав намір досягти шляхом Загального скорочення податків, що мало допомогти пожвавленню ділової активності; різкого скорочення федеральних видатків, зокрема на соціальні проблеми з метою приборкання інфляції; суттєвого послабленням державного втручання в економіку.
Методи, які обрав Р. Рейган для розв’язання економічних проблем, були досить незвичними. Усі його попередники, починаючи від Ф. Рузвельта, з метою подолання економічних труднощів вдавалися до державного регулювання. Щоправда, вже Дж. Форд і особливо Дж. Картер почали відмовлятися від цього механізму, який у складній і суперечливій обстановці 70-х років ставав дедалі менш ефективним. Р. Рейган пішов значно далі. Він вбачав засіб досягнення своєї мети в тому, щоб звільнити приватну ініціативу від державних пут, які її сковують, скасувати обтяжливе регламентування, тобто звести до мінімуму втручання держави в економічне життя.
“Рейганоміка” мала стати основою далекосяжних планів адміністрації. Першою метою була вже згадувана “реіндустріалізація”, тобто повне оновлення промислового потенціалу США. Ця програма вимагала величезних коштів – 1,5 – 2 трлн доларів упродовж найближчих 15 років. Друга мета, що також потребувала чималих затрат, – докорінне підвищення військової могутності країни. У жовтні 1981 р. Р. Рейган оприлюднив всеосяжну програму, спрямовану на модернізацію американської стратегічної тріади – наземних міжконтинентальних балістичних ракет, ядерних підводних човнів і стратегічної авіації з ядерною зброєю на борту. У березні 1983 р. Р. Рейган оголосив про початок робіт з розробки та створення широкомасштабної системи протиракетної оборони з елементами космічного базування. Ці найсучасніші види озброєння повинні були забезпечити ураження балістичних ракет противника. Ця програма одержала назву “Стратегічна оборонна ініціатива” (СОІ) або, як її прозвала преса, програма “зоряних воєн”. Якщо видатки на оборону рік у рік зростали, то асигнування на соціальні потреби, як і передбачала Рейганова економічна програма, зменшувалися.
Перші роки перебування Р. Рейгана при владі були важкими для його адміністрації. В країні тривала гостра економічна криза, яка супроводжувалася небаченим із 30-х років зростанням безробіття.
Економічна криза у США, що намітилася 1979 р., тривала впродовж трьох років (1980 – 1982). Падіння промислового виробництва досягло 8,2% – це дещо менше, ніж під час кризи 1974 -1975 рр. Безробіття досягло безпрецедентного рівня – 10,7 млн осіб (9,7% активної робочої сили). Кризу супроводжувала помітна інфляція: у 1980 р. роздрібні ціни підскочили в середньому на 13,5%. Незважаючи на кризу, в країні тривала хвиля масового оновлення основного капіталу, що розпочалась у 1977 – 1978 р.
Цей процес, як і сприятлива дія важелів економічної політики Р. Рейгана, розчистили шлях для виходу з кризи, швидкого відновлення виробництва.
З 1983 р. кризу змінило помітне господарське пожвавлення, безробіття почало розсмоктуватися, було приборкано інфляцію. Не останню роль у цьому відіграло послідовне втілення в життя економічної програми Р. Рейгана. Його престиж, як і республіканської адміністрації, помітно зріс. За таких обставин на президентських виборах 1984 р. Р. Рейган легко здобув перемогу, одержавши 59% голосів виборців. Однак Демократична партія зберегла більшість у палаті представників, а на проміжних виборах 1986 р. повернула собі контроль над сенатом.
Другий термін президентських повноважень Р. Рейгана був відзначений політичним скандалом, що розгорнувся у 1986-1987 рр. Засоби масової інформації оприлюднили факти, що з відома високопоставлених посадових осіб США таємно здійснювався продаж зброї Ірану, а виручені від цих оборудок кошти використовувалися для надання допомоги нікарагуанським антикомуністичним партизанам. Ці дії, не санкціоновані офіційною владою, мали явно протизаконний характер. Афера за аналогією з “Вотергейтом” одержала найменування “Ірангейт”. Враховуючи ворожий характер взаємин між США та Іраном, широкі кола американської громадськості були глибоко обурені викритими операціями. Розслідуванням справи займалися спеціальні комісії конгресу. В перебігу слухань президент Р. Рейган довів свою непричетність до цієї афери. Однак на нього було покладено відповідальність, що він “створив або терпів таку обстановку в адміністрації, за якої його старші радники порушували закони, обманювали народ і своїх колег в уряді”. “Ірангейт”, звичайно, пошкодив репутації Р. Рейгана, проте не похитнув міцних політичних позицій Республіканської партії.
Під час виборної кампанії 1988 р. підбивалися підсумки восьмирічної діяльності Р. Рейгана на посту президента. Вони виявилися досить значущими: спостерігалось оздоровлення внутрішньої обстановки в країні, зміцніли міжнародні позиції США. Відбувалося структурне оновлення господарського механізму відповідно до вимог НТР. Упродовж 1981 – 1988 рр. обсяг ВНП США зріс більш ніж на 60 %.
Звичайно, були й негативні результати “рейганоміки”, насамперед зростання державного боргу США з 980 млрд доларів у 1980 р. до 2,6 трлн, внаслідок чого країна перетворилася з найбільшого кредитора світу на найбільшого боржника. І все ж позитивні результати президентства Р. Рейгана були значно вагомішими, й американці їх відповідно оцінювали, що відбилося на результатах президентських виборів. Кандидат Республіканської партії – дотеперішній віце-президент Джордж Буш здобув рішучу перемогу, одержавши голоси майже 48 млн виборців (54% тих, що проголосували). Однак демократам вдалося зберегти контроль над обома палатами конгресу.
Перед новим президентом стояли серйозні економічні та соціальні проблеми. Проте, на відміну від Р. Рейгана, Дж. Буш не мав чітко сформульованої програми, наслідуючи в основному методи свого попередника. Слушно вважаючи однією з першорядних проблем економічної політики зростаючий бюджетний дефіцит, президент зобов’язався ліквідувати його до 1993 р. шляхом “глибокого заморожування” державних видатків. У ділянці зовнішньої політики пріоритетом, за визначенням Дж. Буша, стало створення безпечного світу. Громадська думка досить стримано оцінила ці програмні настанови, зауваживши, що в запропонованих заходах відчувається брак свіжої думки.
Важливим резервом зменшення дефіциту стало скорочення військових видатків завдяки нормалізації відносин США з СРСР, а згодом – у зв’язку з розвалом СРСР і комуністичного табору. Разом із тим адміністрація дещо розширила асигнування на розвиток інфраструктури, освіти, науково-дослідні роботи. Стала жорсткішою боротьба зі злочинністю, наркоманією. Спостерігалося певне зрушення в політиці уряду від правоконсервативної до поміркованої позиції стосовно втручання держави в економічні та соціальні процеси.
Щодо суспільно-політичних рухів, то у 80-ті роки вони відійшли на дальній план. Знизилася чисельність і активність профспілок. Де численні робітничі страйки, по суті, перестали бути вагомим чинником суспільного життя США. Не відзначались особливим. розмахом і загальнодемократичні рухи, хоча відбулося кілька масових виступів національного масштабу з вимогою розв’язання пекучих соціальних проблем трудящих. Мали місце випадки поодиноких, проте частих заворушень афроамериканського населення у великих містах.
Із 1983 р. починається економічне піднесення, яке тривало до 1989 р. Середньорічні темпи приросту ВНП та промислового виробництва становили 3,5%. Порівняно з 70-ми роками вдвічі зросли темпи приросту продуктивності праці. Особисті доходи американців у розрахунку на душу населення збільшилися на 12,7%.
Найважливішим чинником економічного піднесення і надалі був розвиток НТР. 80-ті роки відзначилися нечуваними темпами впровадження у виробництво найновішої техніки і технологій. Особливо помітним було масове поширення сучасної техніки обробки інформації, нових засобів зв’язку, контрольно-вимірювальної техніки. Зокрема використання комп’ютерів зросло у 18 разів. Одночасно широко впроваджувалися нові конструкційні матеріали, американська економіка переходила на нову технічну базу.
Важливою ознакою нової технологічної ери стали глибокі структурні зміни в економіці. Питома вага матеріального виробництва неухильно скорочувалася за рахунок швидкого зростання невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти, охорони здоров’я), її частка у загальній кількості зайнятих досягла 64%.
Наприкінці 1989 р. – раніше, ніж у Західній Європі та Японії – піднесення американської економіки змінилося її циклічним спадом, який досяг найнижчої точки на початку 1992 р. Спад виявився неглибоким: скорочення промислового виробництва дорівнювало лише кільком відсоткам. Збільшилася кількість безробітних, перевищивши 7% усього активного населення. На відміну від рецесій 70-х і 80-х років не було інфляції. Не відбулося також зниження реальної заробітної плати робітників і службовців. Уже в 1992 р. почався млявий, більш схожий на депресію, період відновлення виробництва.
Прийшовши до влади, адміністрація Р. Рейгана почала проводити жорсткий курс, спрямований на посилення ролі США у світі, на рішучу відсіч Радянському Союзові. Велику увагу США приділяли згуртуванню блоку НАТО, посиленню військових програм своїх союзників, зміцненню своїх військових баз та опорних пунктів у всьому світі. Р. Рейган прийняв рішення відмовитися від ратифікації договору ОСО-2. Щодо СРСР були запроваджені економічні санкції. У відповідь на розгортання Радянським Союзом у європейській частині СРСР ракет середньої дальності, націлених на Захід, із кінця 1983 р. почалося розміщення у п’яти країнах Західної Європи 572 американських ракет відповідного класу.
У 1981 р. розпочалися переговори між США та СРСР стосовно ядерних озброєнь середньої дальності в Європі, наступного року – щодо скорочення стратегічних озброєнь. СЩА висунули пропозиції про радикальні скорочення стратегічних озброєнь і про “нульовий варіант” розв’язання проблеми ракет середньої дальності. Москва негативно поставилася до цих пропозицій, підозрюючи США у прагненні одностороннього роззброєння СРСР. Переговори результатів не давали, а з початком розміщення в Західній Європі американських ядерних ракет середньої дальності зайшли в глухий кут і були перервані. Не знайшла підтримки з боку Радянського Союзу і пропозиція США про заборону хімічної зброї.
Гостра публічна полеміка Вашингтона і Москви, в перебігу якої кожна сторона звинувачувала іншу в агресивних намірах, дійшла піку у 1983 р., коли Р. Рейган оголосив Радянський Союз “імперією зла” й повідомив про опрацювання програми стратегічної оборонної ініціативи (СОІ).
Із приходом до влади в СРСР нового партійно-державного керівництва на чолі з Михайлом Горбачовим (1985) клімат американо-радянських відносин став поступово поліпшуватися. До нового радянського лідера Р. Рейган звернувся із пропозицією особистої зустрічі, й вона відбулась у листопаді того ж року в Женеві. До кінця 80-х років Р. Рейган і М. Горбачов зустрілися ще чотири рази, й кожна зустріч була не тільки важливим кроком у розвитку діалогу між Вашингтоном і Москвою, але й сприяла оздоровленню міжнародної обстановки в цілому. На зустрічі в Рейк’явіку (Ісландія) восени 1986 р. обидва лідери впритул підійшли до укладення угоди про радикальне скорочення ядерних озброєнь. Наступна їхня зустріч у Вашингтоні в грудні 1987 р. завершилася підписанням договору про повну ліквідацію обома державами своїх ракет середнього і меншого радіусу дії. Під час візиту в Москву влітку 1988 р. Рейган публічно заявив, що більше не вважає СРСР “імперією зла”.
Діалог керівників двох держав не припинився і в роки президентства Дж. Буша. В ході зустрічей із М. Горбачовим біля Мальти (грудень 1989 р.) та у Вашингтоні (червень 1990 р.) було досягнуто низки угод, які піднесли на якісно новий рівень відносини між США і СРСР Фактично відбувся перехід від простої їх нормалізації до елементів співробітництва, взаємодії та навіть партнерства. Підсумком створення атмосфери довіри між колишніми противниками стало підписання влітку 1991 р. у Москві Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Згідно з договором загальний рівень скорочення повинен був становити близько 30% кількості стратегічних ядерних носіїв.
Розпад СРСР і проголошення 15 нових незалежних держав США зустріли досить стримано, головно через побоювання “розповзання” радянської ядерної зброї. Проте на зламі 1991 – 1992 рр. США визнали пострадянські держави і встановили з ними дипломатичні відносини.
З Російською Федерацією, що проголосила себе правонаступницею СРСР, тривав діалог, розпочатий у середині 80-х років. У1992 р. у США двічі побував із візитами президент Росії Борис Єльцин. Було підписано декларацію президентів США і РФ, в якій наголошувалося, що відносини обох держав характеризують дружба та партнерство, засновані на взаємній довірі, спільній прихильності демократії та спільній економічній (тобто ринковій) основі. На початку січня 1993 р. в Москві було підписано новий Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), згідно з яким США й Росія зобов’язувалися до 2003 р. скоротити свої ядерні арсенали приблизно на дві третини.
Відносини США з Україною почалися ще до проголошення Акта незалежності України. Влітку 1991 р. підчас візиту президента Дж. Буша в СРСР він також відвідав Київ, де вів переговори з головою Верховної Ради УРСР Леонідом Кравчуком і виступив на засіданні Верховної Ради. На запрошення Дж. Буша у вересні того ж року Л. Кравчук здійснив візит до США, в перебігу якого було розглянуто питання про співробітництво двох країн у галузі економіки.
Після проголошення Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України та підтвердження його на референдумі 1 грудня розпочався новий етап україно-американських відносин. Обмежені доти сферою гуманітарних контактів ці стосунки вийшли тепер на рівень міждержавних, із усіма їх атрибутами. На зламі 1991 – 1992 рр. обидві держави встановили дипломатичні відносини й обмінялися дипломатичними представництвами.
У травні 1992 р. відбувся візит до США президента України Л. Кравчука та його переговори з президентом Дж. Бушем й іншими представниками американської адміністрації. Під час візиту було підписано ряд угод про співпрацю в галузі торгівлі, охорони довкілля, захисту іноземних інвестицій, які заклали основу партнерства двох країн. Розпочалася конкретна робота в цих напрямках ділової співпраці.
Після демократичних революцій 1989 – 1990 рр. у країнах Центральної та Східної Європи і здобуття ними реальної незалежності докорінно змінилися їхні відносини зі США, які набули, на офіційному рівні, рис дружби та співпраці. США активно спричинилися, зокрема у переговорах з СРСР, до процесу возз’єднання Німеччини.
Непросто складалися відносини США з КНР. На початку 80-х років Сполучені Штати й надалі прагнули проводити політику протиставлення цієї країни Радянському Союзові. Були зняті обмеження на поставки озброєння та військової техніки Китаєві. Візити до КНР Р. Рейгана (1984) та Дж. Буша (1989) свідчили, що ця країна продовжує займати чільне місце у зовнішній політиці США. Однак підтримання Сполученими Штатами “традиційних відносин” із Тайванем і продовження постачання йому озброєння вносило дисонанс в американо-китайські відносини. Після побоїща у Пекіні 1989 р. – кривавої розправи властей із студентським рухом, що вимагав демократичних перетворень – сенат США схвалив пакет санкцій проти КНР, який включав відмову від багатьох спільних економічних програм.
На Близькому Сході США продовжували підтримувати Ізраїль і добиватися його примирення з арабськими державами та врегулювання відносин із Організацією визволення Палестини.
У 1990 р. виникла гостра міжнародна криза у Перській затоці в зв’язку з анексією Іраком держави Кувейт. Спроби врегулювати конфлікт шляхом переговорів з іракським режимом Саддама Гусейна результатів не дали, і США разом із союзниками, на основі резолюції Ради Безпеки ООН, здійснили військову акцію проти Іраку. Операція, що розпочалася 17 січня 1991 р., дістала кодову назву “Буря в пустелі”. Воєнні дії тривали до кінця лютого. Масовим бомбардуванням піддано територію країни. Було визволено Кувейт, відновлено його незалежність. США мали можливість рушити військами на Багдад, щоби повалити режим С. Гусейна в Іраку, хоча це й не входило в рамки резолюції Ради Безпеки ООН, проте відмовилися від такого наміру. Причина полягала в тому, що повалення іракського режиму автоматично посилило би позиції режиму іранського, не менш ворожого Сполученим Штатам. А оскільки обидва режими були ворожі ще й один одному і вели впродовж 1980 – 1988 рр. запеклу війну між собою, США воліли залишити рівновагу сил між ними.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)