Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 1. Повоєнне економічне зростання. Соціальна структура суспільства
1. Повоєнне економічне зростання. Соціальна структура суспільства.
Проблеми повоєнної відбудови
Наприкінці Другої світової війни більшість економістів передбачали серйозні господарські труднощі, за масштабами значно більші ніж після Першої світової війни. Зруйнований економічний потенціал континентальної Європи, крах міжнародної торгівельної системи, чергове перекроювання кордонів, мільйони убитих та поранених, поява маси біженців та переміщених осіб, загальна зневіра – аж ніяк не додавали оптимізму. Успішна, і що головне якнайшвидша, відбудова економіки означала для Заходу дещо більше, аніж просте відновлення довоєнного господарства та запобігання можливій економічній кризі на зразок Великої депресії 1929 – 1933 рр., – вона слугувала запорукою уникнення соціальних потрясінь.
Економічні наслідки Другої світової війни були неоднаковими для держав Заходу. Якщо Канада і СШЛ отримали від військової кон’юнктури чималий зиск, не зазнавши руйнувань, то Західна Європа скидалася на руїну. До невпізнання було зруйновано Берлін, чималої шкоди завдано Лондону та Роттердаму. Незрівнянно більших збитків, аніж у роки Першої світової війни, зазнали житлові об’єкти: у Німеччині зруйновано 40% усього житла, у Великій Британії – 30%. Пошкодження транспортних мереж (залізниць, доріг, мостів) зумовило ізоляцію окремих населених пунктів і навіть цілих регіонів. У жалюгідному становищі перебувало сільське господарство, наслідком чого стала нестача продуктів харчування. На зламі 1944 – 1945 рр. від голоду у Нідерландах померло понад 10 тис. осіб. Украй важкою і напівголодною для Північно-Західної Європи видалася зима 1946 – 1947 рр. Критичною ситуація була у переможеній Німеччині, що дозволило представникові американської адміністрації у цій країні Вільяму Клейтону у спеціальному рапорті написати про “мільйони людей, приречених на повільну смерть”. Ознаками повсякденного життя європейців були інфляція, різкий спад виробництва, безробіття, нестача товарів першої необхідності, посилення страйкового руху.
До 1947 р. у відбудові економіки Європи спостерігався незначний поступ. У порівнянні з 1938 р. рівень виробництва сільськогосподарської продукції складав 83%, промислової продукції – 88%, а експорту – лише 59%. Не виправдалися сподівання, що Велика Британія та Франція за допомогою колоній швидко відновлять свою економіку, давши таким чином імпульс господарському відродженню усієї Європи. Натомість такий поштовх зуміли дати США, що були стурбовані не лише цілковитим розладом структури європейської економіки, але й небезпекою поширення комунізму. Більше того, політико-економічна потуга Вашингтона виступила стабілізаційним чинником для всієї світової ринкової економіки.
В економічному плані США виглядали беззаперечним лідером усього світу. Національний дохід країни за роки війни зріс більше ніж удвічі. Станом на 1945 р. Сполучені Штати виробляли понад 50% світової продукції (приблизно учетверо більше ніж СРСР). Країна володіла 3/4 запасів світового золота (без урахування Радянського Союзу) і на неї припадала третина усього експорту. Лише упродовж 1945 – 1947 рр. Сполучені Штати через приватні фірми на основі продовження угод ленд-лізу спрямували у Західну Європу близько 9 млрд дол. Згідно з “доктриною Трумена” 1947 р. матеріальну допомогу отримали Греція і Туреччина, що опинилися перед прямою загрозою комуністичної експансії. Реалізація подібних проектів несла чималий позитив і для американської економіки, звільняючи внутрішній ринок Сполучених Штатів від “зайвих” товарів, а отже – запобігаючи перевиробництву.
Ключову роль у відбудові європейської економіки по війні відіграв т. зв. “план Маршалла”. Виступаючи 5 червня 1947 р. перед студентами Гарвардського університету, держсекретар США Джордж Маршалл заявив, що Сполучені Штати здатні допомогти повернути світові нормальне економічне здоров’я, без якого не може бути політичної стабільності і гарантії миру. Цей проект якісно відрізнявся від відомих раніше програм іноземної допомоги. По-перше, допомога надходила у формі грантів, а не позик; по-друге, право вибору проектів для фінансування залишалося за європейцями. У 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), покликану втілювати у життя “план Маршалла”. До американської ініціативи приєдналося 17 країн: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Туреччина, Швейцарія, Швеція, а згодом і ФРН (із грудня 1949 р.). “План Маршалла” був відкритий для приєднання до нього усіх бажаючих держав. Реакція СРСР стосовно американського проекту відновлення економіки Європи виявилась украй негативною. У своєму виступі на засіданні ООН представник Радянського Союзу Андрій Вишенський заявив, що “план Маршалла” суперечить принципам Об’єднаних Націй, а використання Вашингтоном економічних ресурсів є інструментом політичного тиску. Аби запобігти приєднанню до “плану Маршалла” країн Центрально-Східної Європи, СРСР виступив із альтернативним проектом – “планом Молотова”.
З квітня 1948 р. конгрес США ухвалив “план Маршалла” як “Закон про допомогу іноземним державам”. Його реалізація мала тривати до 1953 р., однак через позицію республіканців та витрати на війну в Кореї, Вашингтон скоротив дію плану на два роки. До середини 1951 р., згідно з проектом, європейським країнам виділено близько 13 млрд дол., зокрема 3,4 млрд у формі сировини І напівфабрикатів, 3,2 – млрд продуктами харчування, 1,9 – млрд устаткуванням, 1,6 млрд – паливом. Найбільшу допомогу отримали Велика Британія – 3,4 млрд, Франція – 2,7 млрд, Італія -1,5 млрд, ФРН – 1,4 млрд та Нідерланди – 1 млрд. У підсумку, американський “план Маршалла” не лише сприяв подоланню економічних труднощів, але й заклав міцні підвалини євроінтеграції.
Міжвоєнна економічна криза разом із війною привели до краху світової системи фінансів і торгівлі. Збільшення грошової маси та використання резервів золота для оплати імпорту озброєння порушили існуючу фінансову систему. Після послаблення контролю держави над цінами, наявна грошова маса створила загрозу гіперінфляції. Усі європейські країни були змушені проводити реформи, спрямовані на зменшення обсягу грошей в обігу.
Для пошуку шляхів виходу із ситуації влітку 1944 р. у курортному містечку Бреттон-Вудс (Нью-Гемпшир, США) скликано конференцію за участю 44 країн. Збереження золотого стандарту стало неможливим, оскільки європейські країни не володіли достатнім обсягом золотих резервів, позаяк більша їх частина опинилася у США. Відтак, на зміну золотому стандарту прийшла система регульованого золотодоларового стандарту, що сприяла економічному утвердженню Сполучених Штатів як лідера країн із ринковою економікою. Водночас, у Бреттон-Вудсі вирішено створити регулюючу систему міжнародних розрахунків, заради чого створено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Міжнародний валютний фонд (МВФ). Країни-засновники МВФ вносили у його казну суму, пропорційну їхньому ВВП у золоті та національній валюті. Цей капітал використовували для корекції платіжних балансів і валютних курсів у встановлених межах. Якщо завданням МВФ було регулювання системи міжнародних розрахунків, то МБРР мав надавати довгострокові кредити під відновлення і розвиток економіки, пом’якшити гострий дефіцит інвестицій відразу по війні й сприяти реконструкції Європи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)