Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Розділ 25. РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ
Розбудова македонської держави та її міжнародне визнання
Слідом за Словенією та Хорватією восени 1991 р. незалежність здобула й Македонія. 8 вересня у республіці відбувся референдум, 95 % учасників якого проголосувало за вихід з Югославської федерації. Попри бойкот референдуму етнічними албанцями, збори Республіки Македонія 17 вересня ухвалили декларацію про суверенітет. Процес оформлення державності де-юре завершився 17 листопада прийняттям конституції, яка визначала Македонію як суверенну, незалежну, демократичну й соціальну державу. Площа країни – 25,7 тис. кв. км, населення – 2 млн. чол.
Під час спалаху національних ідей, який призвів до локальних конфліктів на теренах колишньої Югославії, Македонія, керована альянсом колишніх комуністичних лідерів і представників опозиції, стала блискучим зразком мирного, “оксамитового розлучення”. 21 лютого 1992 р. керівництво республіки підписало з Белградом договір про виведення з македонської території частин Югославської народної армії, що дало змогу уникнути збройних сутичок. У квітні 1993 р. македонську державу було прийнято до ООН під назвою “Колишня югославська республіка Македонія” (КЮРМ).
Проте перед країною постали інші серйозні проблеми. Чи не найважливішою з них виявилась проблема міжнародного визнання нової держави. Ще до проведення референдуму про незалежність Греція категорично виступила проти назви республіки, яка повторювала назву північної грецької провінції. Між Афінами і Скоп’є виникла також суперечка з приводу герба, прапора і конституції Македонії, що завершилася економічним ембарго, проголошеним в односторонньому порядку греками з 16 лютого 1994 р. За умов санкцій ООН проти СРЮ, закриття доступу до Солунського порту поставило Македонію у скрутне становище. Лише у вересні 1995 р., за посередництва США, вдалося досягти компромісу: КЮРМ мала внести додаткові поправки до конституції, а Греція зобов’язувалася зняти економічне ембарго і своє вето на входження Македонії до Ради Європи та інших міжнародних організацій.
Оскільки Белград підтримав сербську національну меншину в її прагненні здобути більше прав, відносини з Сербією розвивалися не найкращим чином. Проте “сербського питання” у Македонії не було, принаймні в тому вигляді, в якому воно існувало в Хорватії і Боснії. Із двох мільйонів населення країни сербів налічувалося близько 45 тис. чоловік, їхні інтереси обстоювали чотири партії. Утім, сербські радикали висували до південного сусіда територіальні претензії. Щоб уникнути провокацій і поширення збройного конфлікту на території КЮРМ, у вересні 1992 р. в Скоп’є була розгорнута місія ОБСЄ, а на кордонах із СРЮ у липні 1993 р. розташовано “блакитні шоломи” ООН (І тис. чоловік наприкінці 1994 p.).
Досить складними були стосунки Македонії і з іншими сусідами – Болгарією та Албанією. Софія, першою визнавши незалежність Македонії, 15 січня 1992 р. відмовилася визнати існування македонської нації, вважаючи слов’янське населення цієї країни етнічними болгарами. А взаємна недовіра, що залишилася з часів тітовської Югославії і живковської Болгарії, стала на заваді встановленню добросусідських стосунків між двома країнами. Однак після проголошення грецького ембарго, Болгарія відкрила для Скоп’є “східний кордон” до чорноморських портів Бургас і Варна, рятуючи західну сусідку від неминучого економічного колапсу.
Не менше проблем нагромадилося й у македонсько-албанських стосунках. Хоча Тирана не висувала офіційно територіальних претензій, сам факт того, що все західне прикордоння Македонії заселене албанцями, давав їй підстави постійно втручатися у внутрішні справи країни. Складною проблемою для Македонії була “демографічна війна” албанців, основною зброєю в якій був високий рівень народжуваності. За останні 50 років чисельність албанців у республіці зросла з 4 % до 22 % (440 тис. за даними перепису, хоча лідери албанських партій вважали, що дійсна цифра – 800 тис). Автономістський рух македонських албанців, їх згуртування й усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з сусідами на заході та півночі значно посилились лід впливом косовської кризи 1999 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)