Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Повернення демократів до влади
Обраний президентом США у листопаді 1988 р., Дж. Буш не вніс якихось суттєвих змін у внутрішню та зовнішню політику, закладену адміністрацією Р. Рейгана. Економічна політика Буша продовжувалася в рамках “рейганоміки”. Водночас на діяльність американської адміністрації вплинули події глобального масштабу, пов’язані з крахом комунізму у Східній Європі. Піл впливом цих подій попередні світові функції США зазнали певних модифікацій. Від конфронтації і “холодної війни” США почали переходити до активної участі в міжнародній політиці створення “справедливого світу”. У цьому плані проявилася вирішальна роль США в антиіракській коаліції 1990-1991 pp., у підтримці країн, що звільнилися від комунізму, в тому числі й тих, що з’явилися унаслідок розпаду СРСР.
Повернення демократів до влади
У1992 р. до влади повернулися демократи. Білл Клінтон – перший президент США, який народився після Другої світової війни (1946). Перші кроки нової адміністрації в царині економіки свідчили про відхід Клінтона від “рейганоміки”. Закон, відповідно до якого федеральна влада дістала широкі повноваження для управління економікою, у палаті представників пройшов з перевагою у два голоси. У сенаті голоси поділилися порівну і лише підтримка віце-президента Альберта (Ела) Гора дала можливість прийняти президентський законопроект. До посилення державного регулювання підштовхнули труднощі та спад в економіці, що намітилися в момент приходу Клінтона до влади. Нова адміністрація вдалася до збільшення податків на великий бізнес, боролася проти монополізму. Водночас надавалися субсидії транспорту, впроваджувалися наукомісткі технології. За допомогою економічних важелів становище вдалося значно виправити. Американська економіка в 1994 р. розвивалася досить інтенсивно і в 1995 р. ВВП сягнув майже 7 трлн доларів. Адміністрації Клінтона вдалося також провести через конгрес закон про безплатну медичну допомогу для літніх та непрацездатних, реальною основою якого, безперечно, є медичне страхування.
У сфері зовнішньої політики здійснювався курс на формування міжнародних відносин посткомуністичного періоду. Зусилля дипломатії США були спрямовані на ядерне роззброєння та інтеграцію в демократичний світ колишніх тоталітарних країн. Крах світового комунізму позбавив американське керівництво звичних орієнтирів. У правлячих колах США розгорнулася боротьба навколо проблеми визначення зовнішньополітичного курсу. Ліберали на чолі з Клінтоном виступали за продовження політики, спрямованої на реалізацію миротворчої місії США в усьому світі. Противники цього курсу вказували, що США звалили на себе непосильний тягар, і готові були повернути навіть до політики ізоляціонізму. Перемога на проміжних виборах до сенату та палати представників у листопаді 1994 р. кандидатів від правого крила Республіканської партії свідчила про зміну настроїв в американському суспільстві. Значна частина американців, таким чином, нехтувала лібералізмом Клінтона і прагнула повернутися до “рейганівських часів”. Для Клінтона склалася парадоксальна ситуація: його партія втратила більшість і в палаті представників, і в сенаті.
Вибори 1996 p. Зміни у внутрішньому курсі президента Клінтона
Проте на наступних президентських виборах, що відбулися у листопаді 1996 p., знову переміг Б. Клінтон. А вибори до конгресу, як і минулого разу, ви фали республіканці. Вони здобули 55 місць (проти 45 у демократів) у сенаті і 226 (проти 206) у палаті представників.
Перемога Клінтона була закономірною, оскільки економіка розвивалася стабільно, збільшувалася кількість зайнятих. Лише протягом 1992-1996 pp. у країні створено 10 млн. робочих місць, дефіцит бюджету скоротився до 117 млрд дол. Отже, успіхи в економіці були найкращими союзниками адміністрації Клінтона.
Водночас у діяльності адміністрації Клінтона та його віце-президента Ела Гора визначилися й суттєві зміни. Якщо в 1993-1994 pp. Клінтон дотримувався принципів лібералізму, властивих демократам, то після виборів 1996 р. він змістився вправо. У своєму посланні “Про становище у країні”, оприлюдненому ще на початку 1996 p., Клінтон заявив про закінчення “епохи великого уряду” – відмовився від радикальної реформи медичного обслуговування, поставив за мету ліквідацію бюджетного дефіциту до 2002 p., влітку 1996 р. не наклав вето на прийнятий республіканцями закон про обмеження допомоги бідним. Таким чином, президент постав прагматиком-центристом, що захищає інтереси середнього класу, але не приймає соціал-дарвінізм консерваторів.
Ці ж ідеї простежувалися у виборчій програмі Клінтона. В ній чимало уваги приділялося розширеній комп’ютеризації та інтернетизації суспільного життя, збільшенню терміну навчання з 12 до 14 років, включаючи середню школу і дворічні коледжі, захисту довкілля (промислові викиди вуглекислого газу в США у два-три рази вищі, аніж в інших розвинутих країнах).
У соціальному плані пропонувалося поступово урізувати витрати, переносячи акцент з виплат допомоги по безробіттю на створення нових робочих місць, для чого пропонувався комплекс додаткових пільг роботодавцям. Особливо жорстко ставилося питання боротьби зі злочинністю, поширенням наркоманії тощо. Клінтон, таким чином, змістився у бік республіканців (утім, не варто думати, що до цього спонукала республіканська більшість у конгресі, скоріше постулати республіканців виглядали на той час актуальнішими), погодившись з багатьма їхніми пропозиціями (скорочення податків, обмеження державного регулювання тощо). 1 після 1996 р. діяльність адміністрації Клінтона виявилася настільки ефективною, що її не змогли затьмарити скандальні історії, пов’язані з іменем президента, які в іншому випадку призвели б до імпічменту.